08 липня 2024 року
м. Київ
справа № 420/15636/23
адміністративне провадження № К/990/22919/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 420/15636/23 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 05.01.2016 по 31.07.2016 надбавки за вислугу від 5 до 10 років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, а з 01.08.2016 по 28.02.2018 надбавки за вислугу років від 10 до 15 років у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, згідно з підпунктом 1 пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) та додатком 29 до Постанови № 1294;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою надбавкою за вислугу від 5 до 10 років за період з 05.01.2016 по 31.07.2016 у розмірі 15% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, а з 01.08.2016 по 28.02.2018 надбавкою за вислугу років від 10 до 15 років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1090 від 09.12.2015 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (далі - Постанова № 1090) та належною надбавкою за вислугу років від 5 до 10 років за період з 05.01.2016 по 31.07.2016 у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, а з 01.08.2016 по 28.02.2018 надбавкою за вислугу років від 10 до 15 років у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, згідно з підпунктом 1 пунктом 6 Постанови № 1294 та додатком 29 до Постанови № 1294;
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 899) за період з 31.01.2015 по 28.02.2018;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену Постановою № 889 за період з 31.01.2015 по 28.02.2018.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024, позов задоволено.
Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 420/15636/23 повернуто особі, яка її подала, як таку, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями відповідач повторно 13.06.2024 подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 420/15636/23.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мельник-Томенко Ж. М. з 03.07.2024 по 05.07.2024 перебувала у відрядженні, у зв'язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після повернення судді з відрядження.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Так, обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині визначення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, викладених у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 520/21428/21 про те, що позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період відповідно до підпункту 2 пункту 1 Постанови № 889 (питання застосування положень частини четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру», статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови № 889, які, на думку скаржника, порушено судами першої та апеляційної інстанцій).
Зокрема, скаржник зазначає, що під час розгляду справи № 420/15636/23 суди попередніх інстанцій усупереч статті 7, частин першої, другої статті 242 КАС України, посилаючись на частину четверту статті 83 Закону України «Про прокуратуру», статтю 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанову № 889, застосували їх інакше (не так, в іншій спосіб витлумачивши), ніж це зробив Верховний Суд у справі № 520/21428/21, де мали місце подібні правовідносини.
Указані доводи відповідача свідчать про довільне та вибіркове тлумачення Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону постанови Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 520/21428/21.
Суд зауважує, що оскаржувані судові рішення містять посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2023 у справі № 520/21428/21, а тому Суд відхиляє такі доводи скаржника.
Окрім того, касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить, також, посилання на постанови Верховного Суду у справах № 300/2771/23 та № 420/14272/23 відносно того, що Постановою № 889 не визначено, що така щомісячна додаткова грошова винагорода повинна виплачуватись саме у розмірі місячного грошового забезпечення. При цьому не зазначено яку саме норму права суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували без урахування висновків, викладених у вищевказаних постановах суду касаційної інстанції.
З огляду на наведене, Суд зауважує, що такі посилання скаржника пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, застосували указані норми права з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 520/21428/21.
Разом з тим, Верховним Судом установлено, що скаржник вже звертався з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій також посилався на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України указуючи, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2023 у справі № 520/21428/21.
Тобто Верховний Суд вже надавав оцінку щодо заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, проте позивачем так і не враховано зауваження, викладені Верховним Судом в ухвалі від 14.05.2024, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги в цій частині та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом, оскільки скаржником знову подано касаційну скаргу, з підстав, що були перевірені та відхилені Верховним Судом.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У касаційній скарзі відповідач указує, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.11.2020 у справі № 640/19556/18 та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи наявність підстав визначених пунктом 2 частини четвертої статі 328 КАС України скаржник указує на те, що правова позиція, викладена у постанові від 30.11.2020, сформована Верховним Судом майже 4 роки тому, а спірні правовідносини у справі № 420/15636/23 в цій частині взагалі виникли ще у 2016 році, тобто задовго до введення воєнного стану в нашій країні, а тому правовий підхід, сформований судом касаційної інстанції у вказаному рішенні, дозволяє здійснювати значні необґрунтовані видатки з Державного бюджету на користь позивачів в даній категорії справ. Отже, на думку скаржника, підставою для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 30.11.2020 у справі № 640/19556/18, є його помилковість та застарілість внаслідок змін в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Суд указує, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями та установленою судовою практикою вирішення спорів у подібних правовідносинах, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
При цьому Суд звертає увагу, що такі обґрунтування скаржником підстав касаційного оскарження вже були відхилені ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 у цій справі.
За таких підстав, Суд дійшов висновку, що відповідач не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Отже, з аналізу наведеної норми убачається, що обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є наявність двох умов:
1) учасник справи не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання;
2) розгляд справи за відсутності належно повідомленого учасника справи про дату, час і місце судового засідання унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обґрунтовуючи наявність підстав визначених пунктом 4 частини четвертої статі 328 КАС України скаржник указує на те, що суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд справи № 420/15636/23 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, відмовивши відповідачу ухвалою від 05.02.2024 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін. Скаржник уважає, що оскільки ця справа розглядалася в суді першої інстанції за правилами загального позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі, то апеляційний перегляд судового рішення міг здійснюватися в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у випадку, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про дату, місце і час його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їх участю. У той же час, відповідач в апеляційній скарзі заявив клопотання про розгляд справи за його участю, в задоволенні якого суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив.
Водночас, як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про розгляд справи за участю їх представника, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Суд зауважує, що фактично скаржник не погоджується з ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024.
На указане заявнику вже зверталась увага ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 у цій справі.
З огляду на зазначене, Суд визнає необґрунтованими доводи скаржника, викладені на обґрунтування підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України та зводиться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм законодавства.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 420/15636/23 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко