08 липня 2024 року
м. Київ
справа №160/9651/24
адміністративне провадження № К/990/25177/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Прокопенка О.Б., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №160/9651/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 у частині невнесення змін до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2020 року №264 про виключення ОСОБА_1 - командира 2 відділення зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 зі списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 та компенсацій і виплат за період служби, а саме у виключенні абзацу 2 пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2020 року №264 про виключення ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду за справою №160/15735/22 від 16 грудня 2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 внести зміни до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2020 року №264 про виключення ОСОБА_1 - командира 2 відділення зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 зі списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 та компенсацій і виплат за період служби, а саме виключити абзац 2 пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2020 року №264 про виключення ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду за справою №160/15735/22 від 16 грудня 2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати новий наказ про виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_1 - командира 2 відділення зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду за справою №160/15735/22 від 16 грудня 2022 року;
- стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
01 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №160/9651/24.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 КАС України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Отже, за приписами частини другої статті 328 КАС України ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві, після її перегляду в апеляційному порядку, та постанова суду апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження судових рішень в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У поданій касаційній скарзі відсутні доводи скаржника щодо того, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Свою чергою, Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Отже, перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що зміст ухвалених у цій справі судових рішень та доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики. Отже, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Окрім цього, Суд наголошує, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №160/9651/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: О.Б. Прокопенко
С.А. Уханенко