08 липня 2024 року
м. Київ
справа № 200/6812/23
адміністративне провадження № К/990/23512/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 200/6812/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, члени Дисциплінарної комісії приватних виконавців на стороні позивача: ОСОБА_2 ; на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про визнання протиправним та скасування індивідуального акту суб'єкта владних повноважень, стягнення коштів,
До Донецького окружного адміністративного суду через систему "Електроний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати подання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 06 листопада 2023 року № 145125/123835-33-23/20.4.1. про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є.;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №2693/7 від 24 листопада 2023 року про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є.;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь приватного виконавця Матвійчук Н.Є. збитки у вигляді неотриманої основної і додаткової винагороди приватного виконавця у розмірі 46828,38 грн.;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь приватного виконавця ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 46828,38 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року залучено до участі у справі №200/6812/23 23 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців на стороні позивача: ОСОБА_2 ; на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, відмовлено у задоволені позовних вимог.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася через підсистему "Електронний Суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування загальних підстав скаржник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладено у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 520/2210/19, від 21 січня 2021 року у справі № 140/2740/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 1340/5185/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 520/2210/19 щодо застосування частини першої статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
Також, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/19, від 21 січня 2021 року у справі № 140/2740/19, від 10 червня 2021 року у справі № 420/11224/20, від 07 липня 2021 року у справі №160/10658/20, від 19 травня 2022 року у справі №160/16943/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/2431/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 160/14109/21 щодо застосування частини сьомої статті 34 Закону № 1403-VIII та пункту 28 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців.
Водночас, суд касаційної інстанції звертав увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Спірним питанням у справі є правомірність зупинення діяльності приватного виконавця (позивача).
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наказ від 24 листопада 2023 року № 2693/7, яким діяльність приватного виконавця зупинена строком на один місяць, прийнятий у межах повноважень та у відповідності до законодавства України, згідно встановленої процедури, відповідно є правомірним.
З приводу строків звернення боржника до відповідача зі скаргою суди попередніх інстанцій зауважили, що положення частини п'ятої статті 74 Закону № 1404- VIII визначає строк звернення особи саме до суду, а строк притягнення приватного виконавця до відповідальності по відношенню до дня виявлення дисциплінарного проступку розділом V Порядку №3284/5 не встановлений.
Щодо суті встановленого порушення суди попередніх інстанцій зазначили, що при здійсненні виконавчого провадження № 65317471 приватним виконавцем порушено вимоги підпункту 1 пункту 102 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII, а також частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої заходи примусового виконання рішень мають здійснюватися виконавцем у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Однак, скаржник посилаючись на постанови Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 520/2210/19, від 21 січня 2021 року у справі № 140/2740/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 1340/5185/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 520/2210/19, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/19, від 21 січня 2021 року у справі № 140/2740/19, від 10 червня 2021 року у справі № 420/11224/20, від 07 липня 2021 року у справі №160/10658/20, від 19 травня 2022 року у справі №160/16943/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/2431/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 160/14109/21 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою.
Скаржником наведено витяги з постанов Верховного Суду, водночас не зазначено висновків, які сформульовані Верховним Судом щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та висновки судів попередніх інстанцій, які їм не відповідають.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник також посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту 4 пункту 6-1 розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1403-VIII та Розділу V Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року № 3284/5, зареєстрованим в Міністерстві 22 жовтня 2018 року за № 1195/32647 (далі - Порядок № 3284/5), а також частин 3 та 5 статті 39 Закону №1403-VIII.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Скаржник указує на окремі положення Закону №1403-VIII та Порядку № 3284/5, проте не наводить об'єктивних підстав щодо необхідності їхнього тлумачення, обмежившись описом обставин цієї справи та незгодою із прийнятими у справі рішенням.
Касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті, як і не містить аргументів їх неправильного застосування та підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.).
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 17 червня 2024 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Крім того, за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи, що справа № 200/6812/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 200/6812/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, члени Дисциплінарної комісії приватних виконавців на стороні позивача: ОСОБА_2 ; на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про визнання протиправним та скасування індивідуального акту суб'єкта владних повноважень, стягнення коштів - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько