08 липня 2024 року Справа № 480/2669/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2669/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Сумській обл.), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ у Вінницькій обл.), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №183450030716 від 25.03.2024, прийняте Відділом перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 18.03.2024.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в№183450030716 від 25.03.2024 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з недосягненням пенсійного віку встановленого законодавством.
Позивач вважає таку відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою суду від 09.04.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/2664/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з позовними вимогами не погодилось, про що надало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Так, у відзиві відповідач-2 зазначає, що посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1- р/2020 як на підставу виникнення у неї права на призначення пільгової пенсії у віці 45 років є необґрунтованим. Адже у наведеному рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788- XII) від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ неконституційною, а отже - є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Тобто досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України, особі необхідно було до 11.10.2017 (позивачці виповнилось лише 38 років). У даному випадку можливе застосування лише положень Закону №1058. Таким чином, Головним управлінням прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.114 Закону 1058, оскільки позивач не досягла визначеного частиною 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV пенсійного віку 55 років.
ГУ ПФУ в Сумській області заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надало.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 18.03.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.03.2024 №183450030716 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.08.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) розділом XIV1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.".
За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно п. “б” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213- VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Законом № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (далі - Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення № 1-р/2020 Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік - у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року по справі № 360/3611/20 (провадження № 11-209заі21).
З матеріалів справи, а саме з оскаржуваного рішення, суд вбачає, що вік позивача на час винесення рішення про призначення пенсії становить 53 роки, страховий стаж 35 років 04 місяці 24 дня, а пільговий стаж по Списку №2 становить 12 років 03 місяці 25 днів.
Тобто, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач досягла необхідного віку та у неї наявний необхідний стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом другим цього пункту.
Відтак, відмова в призначенні ОСОБА_1 , яка на час прийняття спірного рішення досягла віку 53 роки, мала загальний страховий стаж 35 років 04 місяці 24 дня, в тому числі пільговий стаж по Списку №2 - 12 років 03 місяці 25 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим є протиправним, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належним та цілком ефективним способом відновлення порушених прав позивача у даному випадку є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за списком №2 з 18.03.2024 на підставі пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області стало підставою для звернення до суду з цим позовом, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань саме вказаного відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною .
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат застосовує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 в Сумському окружному адміністративному суді здійснювалося адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною на підставі договору про надання професійної правничої допомоги допомоги №02/04-01 від 02.04.2024 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору адвокат бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим Договором, а клієнт зобов'язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень у порядку га строки, обумовлені сторонами у Договорі.
На визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правничої допомоги враховується при визначенні обгрунтованого розміру гонорару. Розмір гонорару становить 4000,00 грн. (п. 4.1,4.2 Договору).
Позивачем сплачено адвокату кошти у загальній сумі 4000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 02.04.2024.
У даному випадку судом враховано, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу (4000,00 грн.) відповідає досягнутим домовленостям між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової допомоги, відповідає їх потребам та інтересам, однак заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критеріям співмірності та справедливості, оскільки дана справа є справою незначної складності та підготовка до написання тексту позовної заяви та написання такої не вимагали великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребували затрат настільки значного часу для надання адвокатом послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до визначеної вартості послуг адвоката.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20.
Враховуючи викладене, а також з огляду на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони, надані докази, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у даній справі у розмірі 1000,00 грн., що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.03.2024 №183450030716 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОК 21108013) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію на пільгових умовах (список №2) зі зменшенням пенсійного віку, з дня подання заяви 18 березня 2024 року, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22,м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець