08 липня 2024 року м. Рівне №460/4566/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та наказів.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування приводу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 №76 від 26.03.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призовну та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); визнати протиправним та скасувати пункт 30 Наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2024 №87 (по стройовій частині) щодо зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є Свідком Єгови та з 18.11.2023 належить до Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Позивач має стійкі релігійні переконання, які унеможливлюють проходження ним військової служби. З 26.04.2024 позивач неодноразово як в усній, так і в письмовій формі повідомляв службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим військовим службовим, що він належить до Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні та надавав письмове підтвердження цього факту, а саме: довідку видану Релігійним Центром Свідків Єгови в Україні (№8536 від 21.11.2023). Водночас, позивач письмово заявив, що на підставі своїх релігійних переконань відмовляється від військової служби та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованою статтею 55 Конституції України. Позивач зазначає, що його примусово було призвано на військову службу під час мобілізації, незважаючи на його несумісні із військовою службою релігійні переконання. Просить задовольнити позов у повному обсязі.
Стислий виклад заперечень відповідача 1.
Відповідач 1 зазначив, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 . 26.03.2024 посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача направлено на проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої позивача визнано придатним для проходження військової служби протокол №ССР/59/3 від 26.03.2024. Військовозобов'язаний позивач не надав жодних документів щодо наявності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №76 від 26.03.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» військовозобов'язаний ОСОБА_1 був призваний на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 . 22 листопада 2023 року позивач звернувся на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою за вх.№1177 від 22.11.2023 року. 24 листопада 2023 року за вих. №5480 надана відповідь на адресу позивача щодо його звернення. Також зауважує, що стосовно направлення позивача на альтернативну службу дане питання врегульовано Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» №1975-ХІІ. Для вирішення питань проходження альтернативної служби Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями можуть утворюватися відповідні допоміжні органи у справах альтернативної служби (стаття 7 Закону №1975-XII). У відповідача відсутні підстави для направлення позивача на проходження альтернативної (невійськової) служи, а тому відповідач 1 діяв виключно в межах своїх повноважень та на виконання вимог діючого законодавства. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Стислий виклад заперечень відповідача 2.
Відповідач 2 позов не визнав та зазначив, що відповідно до повістки на призов виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 зобов'язаний був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 25.09.2023 на 07.00 год у зв'язку із призовом на військову службу. Зазначає, що позивачем до позову не долучено жодного доказу про те, що у період з дати оголошення мобілізації (24.02.2022) до дати первинного призову на військову службу (25.09.2023), тобто протягом 19 місяців, позивач виявив бажання пройти альтернативну службу та відповідно особисто подавав письмову заяву до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем проживання щодо вирішення питання про направлення на альтернативну службу. З приводу звернення позивача до Вараської районної державної адміністрації 22.11.2023 щодо зміни військового обов'язку на невійськовий, то позивачу відмовлено у цьому, що підтверджується листом Вараської районної державної адміністрації від 01.12.2023 № вих.-4673/01-30/23. Вказує, що даних про те, що позивач оскаржив дану відмову до суду матеріали справи не містять. Таким чином, позивач погодився із відмовою у заміні його військового обов'язку на невійськовий. Отже, позивача призвано на військову службу на законних підставах, то відповідно наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2024 №87 видано відповідно до норм чинного законодавства та відсутні правові підстави для визнання такого наказу протиправним та скасування. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 01.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
Відповідно до довідки релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" Центр свідків Єгови від 21.11.2023 №8536 ОСОБА_1 з 18.11.2023 є посвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Як Свідок Єгови він бере участь у проповідуванні доброї новини.
У відповідь на заяву позивача від 22.11.2023 відповідач 1 листом від 24.11.2023 №5480 повідомив, що позивач є військовозобов'язаним громадянином України та відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підпадає під дію цієї статті, оскільки відсутні підстави щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Вказано, що в Україні триває загальна мобілізація, під яку підпадають усі військовозобов'язані українці, незалежно від віросповідання. Релігійні переконання не звільняють людину від обов'язку захищати Державу. Конституція закріплює рівність усіх громадян та не допускає дискримінації за релігійною ознакою, а в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» немає жодних винятків стосовно вірян. Військовий обов'язок є однаковим як для віруючих, так і для невіруючих.
З матеріалів справи слідує, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 26.03.2024.
За результатами проходження військово-лікарської комісії позивача визнано придатним для проходження військової служби, що підтверджується протоколом №ССР/59/3 від 26.03.2024.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №76 від 26.03.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» позивача призвано на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу Командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27.03.2024 №87 відповідно до мобілізаційного призначення, бойового розпорядження Голови Адміністрації спеціальної служби транспорту №51 від 07.03.2022, солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3., призваного ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати призначеним до Військової частини НОМЕР_3 та зарахованим у розпорядження Командира Військової частини НОМЕР_3 .
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо його призову на військову службу під час мобілізації та не погоджуючись із прийнятими наказом про його призов на військову службу, а також наказом щодо зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на вciх видів забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктами владних повноважень в основу своїх дій та рішень, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами, та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.
Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає проходження військової служби.
За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Посилаючись на те, що позивач є присвяченим охрещеним служителем релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні та як свідок Єгови бере участь у проповідуванні доброї новини, позивач зазначає, що він належить до категорії «інших військовозобов'язаних або окремої категорії громадян», які на підставі абзацу 16 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.
Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що статтею 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).
Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме «строкової військової служби».
З матеріалів справи слідує, що позивач є військовозобов'язаний та станом на 26.03.2024 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №76 від 26.03.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» позивача призвано на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 .
Тобто, у даному випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на «строкову військову службу», яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Суд звертає увагу на те, що Законом №3543-ХІІ альтернативна (невійськова) служба під час воєнного стану не визначена.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Враховуючи те, що позивач являється мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку позивач не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .
Суд також зазначає, що Законом №3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Зважаючи на встановлені судом обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач, будучи військовозобов'язаним, підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому приймаючи наказ "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" №76 від 26.06.2024, зокрема, яким військовозобов'язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суб'єкт владних повноважень діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання таких дій та наказу №76 від 26.03.2024 протиправними.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 1.1.2 та підпункту 30 наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 27.03.2024 про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає, що підставою для визнання протиправним та скасування пункту 30 наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 27.03.2024 є наслідок протиправності дій та наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №76 від 26.03.2024 по призову позивача на військову службу на направлення його на проходження такої служби (як зазначає позивач).
Враховуючи попередній висновок суду про правомірність дій та наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №76 від 26.03.2024, - відсутні підстави і для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 27.03.2024.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачами доведено правомірність оскаржуваних дій та рішень в порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та наказів - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 08 липня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Суддя К.М. Недашківська