08 липня 2024 р. № 400/5322/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу,
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
06 червня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 10.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020 виплаченої 10.04.2024 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 10.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020 виплаченої 10.05.2024 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач при виконанні рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23 виплатив йому 10.05.2024 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 195928,22 гривні. Проте, на його переконання, відповідач всупереч вимогам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) не виплатив йому компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
У відзиві на позовну заяву від 24.06.2024 відповідач заперечив проти позову і просив суд у його задоволенні відмовити у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що до 04.02.2021 законодавством не була передбачена компенсація такого виду грошових доходів громадян, як індексація, що свідчить про незаконність вимог позивача щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020.
У встановлений судом строк позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Запорізький окружний адміністративний суд у рішенні від 12.12.2021 у справі № 280/6531/21, яке набрало законної сили 13.01.2022, встановив, позивач в період з 25.11.2015 до 15.12.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На час звільнення позивача з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення.
28.07.2021 позивача подав до Запорізького окружного адміністративного суду позов до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.12.2021 у справі № 280/6531/21, яке набрало законної сили 13.01.2022, позов позивача задоволено частково і зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення.
Не погодившись із застосованим відповідачем базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивач подав 30.06.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду відповідний позов.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4760/23, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024, зобов'язано відповідача, зокрема, нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 в сумі 81132,72 грн і за період з 01.03.2018 по 15.12.2020 в сумі 117779,18 гривень.
10.05.2024 на банківський рахунок позивача надійшли від відповідача кошти в сумі 195928,22 грн за призначенням платежу виконання рішення суду у справі № 280/4746/23, що підтверджується банківською випискою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» від 10.05.2024 № M1H143BFJU09GROM.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити йому також і компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом 04.06.2024.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не передбачено компенсацію втрати доходів внаслідок несвоєчасної виплати їм грошового забезпечення. Проте, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм законодавства про працю як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Аналогічний правовий висновок щодо поширення на правовідносини проходження військової служби загальних норм трудового законодавства викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» регламентовано, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина сьома статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Порядок № 1078 поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 11 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац сьомий пункту 4 Порядку № 1078).
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (абзац 11 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з абзацом сьомим пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до абзацу шостого пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 і від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2050-ІІІ і пункту 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відтак необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правовий висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20 і від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
Цей висновок також повністю кореспондується із правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20. Згідно з нею:
«б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;».
Тобто у випадку ненарахування та невиплати компенсації втрати частини грошового забезпечення у випадку порушення строку їх виплати військовослужбовець (колишній військовослужбовець) зобов'язаний вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати, тобто звернутися з відповідним проханням до відповідної військової частини.
У позовній заяві позивач зазначив, що він не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020 а саме: по 10.05.2024.
Таким чином, на день звернення до суду з цим адміністративним позовом (09.05.2024) позивач не отримав від відповідача відмову у здійсненні виплати втрати частини доходів.
Відтак право позивача на день подання ним позову не було порушено відповідачем і звернення його до суду з цим позовом було передчасним.
З огляду на вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, тому відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 08 липня 2024 року