05 липня 2024 р. № 400/1590/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаДержавної установи «Миколаївський слідчий ізолятор», вул. Лагерне поле, 5, м. Миколаїв, 54005,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» (далі також - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» щодо:
не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 року до 31.12.2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року;
не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року;
не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 року до 19.10.2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року;
не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року;
- зобов'язати Державну установу «Миколаївський слідчий ізолятор»:
здійснити розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2020 року до 31.12.2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року;
здійснити розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року;
здійснити розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 року до 31.12.2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року;
здійснити розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року;
здійснити виплату ОСОБА_1 різницю не виплаченого грошового забезпечення за періоди 2020 - 2023 років.
Ухвалою від 22.02.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату його грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.
Відповідач надав відзив, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що оскільки визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом та дія такого акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування.
При цьому відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду, що «автоматичне» відновлення судом положень нормативного акта Кабінету Міністрів України також не узгоджується з положеннями Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 року № 503/97, який встановлює, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.
Крім того, законодавство не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» в силі нормативних актів Кабінету Міністрів України, які внаслідок набрання судовим рішенням законної сили втратили чинність.
Відповідач також посилається на то, що на законодавчому рівні було закріплено та передбачено застосування конкретного прожиткового мінімуму для працездатних осіб при розрахунках грошового забезпечення військовослужбовців. Вказане свідчить, про єдиний підхід держави щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовцям, яке закріплено тільки в Постанові № 704, при цьому змін які б вказували зворотне не вносилось. Тобто, грошове забезпечення діючого військовослужбовця, в частині використання розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, обчислюється відповідно до вимог п. 4 Постанови № 704, а саме із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2018 року - 1762 грн.
Тому відповідач вірно використовував текст п. 4 Постанови № 704, розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України як офіційного, достовірного та чинного акту права нормативного характеру і жодної протиправної дій чи бездіяльності у даному випадку з приводу обчислення грошового забезпечення позивача не може бути, а відтак відповідач діяв у відповідності до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач у період з 10.07.2018 року по 31.01.2024 року проходив службу в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор» на посаді начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень, на яку був призначений наказом начальника державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» від 10.07.2018 року № 44 о/с.
Наказом начальника державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» від 30.01.2024 року № 10 о/с-24 звільнений відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 31.08.2018 року № 3363/к позивачу було присвоєно спеціальне звання - підполковник внутрішньої служби.
31.01.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити розрахунок його грошового забезпечення за 2020 - 2023 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 відповідного року та здійснити виплату йому різниці не виплаченого грошового забезпечення за 2020 - 2023 роки.
Листом від 14.02.2024 року № 20/9-Н-10-24/Н-9 відповідач зазначив, що нарахування грошового забезпечення особам начальницького складу здійснюється згідно з постановою Кабінету міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі та раніше за текстом - Постанова КМУ №704), а також наказу Міністерства юстиції України від 13.03.2018 року № 685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» і розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Так, за період служби з 01.01.2020 року по день звільнення, позивачу встановлений посадовий оклад за 28 тарифним розрядом в сумі 5640,00 грн. (1762 грн х 3,2 (тарифний коефіцієнт).
Таким чином, грошове забезпечення у період з 01.01.2020 року по день звільнення нараховувалось і виплачувалось на законних підставах.
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294-IX), Закон України 15.12.2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021» та Закон України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 року положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294-IX та Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Також встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З урахуванням наведеного, суд дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
- з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Хоча предметом розгляду справи № 440/6017/21 є право пенсіонера, пенсію якому призначено відповідно до Закону № 2262, на перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму, суд вважає за можливе застосувати вказаний висновок до даної справи.
Закони України № 294-IX та № 1082-ІХ містять аналогічні норми щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містять застережень щодо використання розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018 року як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, та зобов'язання провести зазначене нарахування та виплату, належить задовольнити.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суд враховує, що не здійснення нарахування грошового забезпечення у необхідному розмірі є за своєю суттю бездіяльністю з боку суб'єкта владних повноважень.
Суд також вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими ч. 2 ст. 9 КАС України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» (вул. Лагерне поле, 5, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 08564067) - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» щодо не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 року до 31.12.2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року.
3. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року.
4. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 року до 31.12.2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року.
5. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» не здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року.
6. Зобов'язати Державну установу «Миколаївський слідчий ізолятор» здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року до 31.12.2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року.
7. Зобов'язати Державну установу «Миколаївський слідчий ізолятор» здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року.
8. Зобов'язати Державну установу «Миколаївський слідчий ізолятор» здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року до 31.12.2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року.
9. Зобов'язати Державну установу «Миколаївський слідчий ізолятор» здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.07.2024 року.
Суддя О.В. Малих