08 липня 2024 р. № 400/3401/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Веселинівського селищного голови Вознесенського району Миколаївської області ОСОБА_2 - про визнання протиправними та скасування розпоряджень від 15.03.2024 № 30-рк, від 18.03.2024 № 32-рк, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом (арк. 58-70), що містив вимоги:
визнати протиправним та скасувати розпорядження Веселинівського селищного голови Вознесенського району Миколаївської області від 15.03.2024 № 30-рк «Про скасування розпорядження Веселинівського селищного голови від 13.03.2024 № 29-рк «Про звільнення ОСОБА_1 »;
визнати протиправним та скасувати розпорядження Веселинівського селищного голови Вознесенського району Миколаївської області від 18.03.2024 № 32-рк «Про звільнення ОСОБА_1 » з 18.03.2024 за пунктом 2, пунктом 3 статті 41 Кодексу законів про працю України;
зобов'язати Веселинівську селищну раду Вознесенського району Миколаївської області змінити формулювання дати та причини звільнення ОСОБА_1 та внести до її трудової книжки запис про те, що ОСОБА_1 з 14.03.2024 звільнена з посади завідуючого сектором опіку та піклування служби у справах дітей Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за угодою сторін, пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, на підставі розпорядження Веселинівського селищного голови від 13.03.2024 № 29-рк «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Відповідачем у позові ОСОБА_1 вказала Веселинівську селищну раду Вознесенського району Миколаївської області (далі - Рада або відповідач), третьою особою - Веселинівського селищного голову Вознесенського району Миколаївської області ОСОБА_2 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, вказала, що дії відповідача суперечать вимогам Кодексу законів про працю України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та порушують її права.
Рада позов заперечила, у відзиві (арк. 78-81) зазначила, що позивач не виконала умови щодо її звільнення за угодою сторін - не передала за актом справи, документи та майно начальнику служби у справах дітей Ради, тому голова Ради скасував відповідне розпорядження, а в подальшому, в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 вчинила поступки, які дають роботодавцеві право розірвати трудовий договір за його ініціативи, - видав розпорядження про звільнення позивача на підставі статті 41 Кодексу законів про працю України.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалася.
Правом подати пояснення третя особа не скористалася.
Позивач, відповідач і третя особа були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, правом участі у судовому засіданні не скористалися, тому суд, на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу у письмовому провадженні.
Як встановлено судом, розпорядженням від 30.03.2021 № 97 рк голова Ради призначив ОСОБА_1 на посаду завідуючої сектором з питань опіки та піклування Служби у справах дітей Ради з 01.04.2021 (арк. 19).
12.03.2024 ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її з 13.03.2024 за згодою сторін (арк. 22). Згідно з резолюцією на цій заяві, голова Ради погодився на звільнення ОСОБА_1 з 14.03.2024.
13.03.2024 голова Ради, з посиланням на пункт 20 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, видав розпорядження № 29-рк «Про звільнення ОСОБА_3 » (далі - Розпорядження № 29, арк. 23). Згідно з пунктом 1 Розпорядження № 29, дата звільнення - 14.03.2024; у пункті 2 Розпорядження № 29 містилися вказівки про проведення з позивачем відповідних розрахунків.
13.03.2024 голова Ради видав розпорядження № 40-р «Про передачу справ, документів та майна при звільнені» (далі - Розпорядження № 40, арк. 83, зв.) такого змісту:
«… 1.Здійснити уповноваженим особам приймання-передачу справ, документів та майна, а саме:
ОСОБА_4 … та головному спеціалісту сектору опіки, піклування служби у справах дітей Веселинівської селищної ради Анні КУЗМІНЧУК передати справи ОСОБА_5 начальнику служби у справах дітей Веселинівської селищної ради.
2.Засвідчити факт передачі справ, документів та майна актом передачі справ, документів та майна, що складається у трьох примірниках і підписується керівником служби та особами, які звільняються в термін до 17.00 14.03.2024 року.
3. У разі невиконання умов п.1 та п.2 цього розпорядження призупинити дію розпорядження від 13.03.2024 року … №29-рк «Про звільнення ОСОБА_6 » …».
У відзиві Рада вказала, що ОСОБА_1 від ознайомлення з Розпорядженням № 40 відмовилася, що підтверджується актом (арк. 83).
15.03.2024 голова Ради видав розпорядження № 30-рк «Про скасування розпорядження Веселинівського селищного голови від 13 березня 2024 року №29-рк «Про звільнення ОСОБА_3 »» (далі - Розпорядження 30, арк. 26).
Розпорядження № 30 обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з Розпорядженням № 40, не виконала його (підтвердженням чого є доповідна записка начальника служби у справах дітей ОСОБА_7 від 14.03.2024 № 45/01-10 до голови Ради, арк. 85).
У пункті 2 Розпорядження № 30 вказано про продовження трудових відносин Ради і ОСОБА_1 та про нарахування позивачу заробітної плати.
18.03.2024 голова Ради видав розпорядження № 32-рк «Про звільнення ОСОБА_3 » (далі - Розпорядження № 32, арк. 30). Позивача було звільнено на підставі пункту 2, пункту 3 статті 41 Кодексу законів про працю України.
Згідно з цими нормами, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках:
винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку роботодавця;
вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Розрахунки з ОСОБА_1 (відповідно до Розпорядження № 29) були проведені 15.03.2024 (арк. 24, 25).
Як вказано у позові, і ці твердження не були заперечені відповідачем, в порушення частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України, у день звільнення (14.03.2024) ОСОБА_1 не було видано копію Розпорядження № 29, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, не було внесено відповідні записи до трудової книжки.
19.03.2024 позивач отримала трудову книжку, в якій зроблено запис (№ 14) про звільнення її 18.03.2024 відповідно до Розпорядження № 32 (арк. 27-28).
Копію Розпорядження № 32, а також письмове повідомлення по нараховані та виплачені суми при звільненні позивач отримала поштою 21.03.2024 (арк. 29, 31).
Позивач оскаржує правомірність Розпорядження № 30, Розпорядження № 32, а також, з посиланням на частину третю статті 235 Кодексу законів про працю України, просить зобов'язати Раду внести до трудової книжки позивача відповідні зміни (щодо дати та причини звільнення).
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Нормами Кодексу законів про працю України не передбачено можливості «призупинення» дії акта, яким припиняються трудові відносини, як не передбачено і реалізації цього акта за певних умов (Розпорядження № 40). Сторони трудового договору дійшли згоди (заява ОСОБА_1 від 12.03.2024, Розпорядження № 29) про дату припинення трудового договору і про підставу для такого припинення.
Згідно з Розпорядженням № 29, трудові правовідносини позивача і відповідача припинилися 14.03.2024.
Розпорядження № 29 як правовий акт ненормативного характеру (індивідуальної дії) було реалізовано і вичерпало свою дію.
Отже, підстав для скасування 15.03.2024 (Розпорядження № 30) Розпорядження № 29 у відповідача не було.
Зміст Розпорядження № 30 - анулювання в односторонньому порядку попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
Згідно з висновками Верховного Суду, таке анулювання не є законним (постанови від 31.08.2020 у справі № 359/5905/18, від 21.10.2021 у справі № 540/1615/19, від 16.02.2022 у справі № 591/4938/18, від 29.06.2022 у справі № 748/1266/21).
Відповідно, видання Розпорядження № 30 не поновило трудові правовідносини сторін.
За такого, роботодавець не мав права звільнити ОСОБА_1 18.03.2024 (Розпорядження № 32).
Крім того, суд зауважив, що у тексті Розпорядження № 32 відсутнє викладення обставин (та зазначення відповідних доказів на їх підтвердження), що доводять факт безпосереднього обслуговування ОСОБА_1 грошових, товарних або культурних цінностей, вчинення позивачем у зв'язку з таким обслуговуванням винних дій, що дають підстави для втрати довір'я до неї з боку роботодавця (пункт 2 статті 41 Кодексу законів про працю України) та факт вчинення ОСОБА_1 . аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи, якою передбачено виконання виховних функцій (пункт 3 статті 41 Кодексу законів про працю України)
Суд встановив, що у відповідача не було законних підстав для видання Розпорядження № 30 та Розпорядження № 32, тому визнав обґрунтованими позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до частини третьої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
За висновками суду у цій справі (визнання протиправним та скасування розпорядження, яким було скасовано розпорядження, що відповідало волевиявленню сторін трудового договору і нормам Кодексу законів про працю України), рішення, до якого, відповідно до вказаної вище норми, необхідно внести зміни, відсутнє.
Тому, з метою ефективного захисту прав позивача, суд визнав за необхідне зобов'язати Раду внести до трудової книжки ОСОБА_1 відповідні записи щодо дати, причини, підстави звільнення позивача.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про задоволення позову.
Сплачена позивачем сума судового збору, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Ради.
Позивач заявила про стягнення на її користь витрат на правничу допомогу в сумі 3 500 грн.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
У пункті 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження факту понесення витрат до позову додані: свідоцтво про право адвоката на заняття адвокатською діяльністю (арк. 42), посвідчення адвоката України (арк. 43), ордер від 22.03.2024 серія ВЕ № 1114586 (арк. 44), попередній (орієнтовний) розрахунок (арк. 45), детальний опис робіт (арк. 46), квитанція до прибуткового касового ордера від 21.03.2024 № 13 на суму 3 500 грн (арк. 47).
У розрахунку та у квитанції є посилання на договір про надання правничої (правової) допомоги № 13/24 від 21.03.2024, проте цей договір до суду не був поданий.
Не поданий також доказ, що підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт, - підписаний сторонами договору акт виконаних робіт (наданих послуг).
Суд встановив відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження факту понесення позивачем відповідних витрат, що виключає стягнення суми 3 500 грн на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області від 15.03.2024 № 30-рк «Про скасування розпорядження Веселинівського селищного голови від 13 березня 2024 р. №29-рк «Про звільнення ОСОБА_3 »».
Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області від 18.03.2024 № 32-рк «Про звільнення ОСОБА_3 ».
Зобов'язати Веселинівську селищну раду Вознесенського району Миколаївської області (вул. Мозолевського, 14, с-ще Веселинове, Вознесенський район, Миколаївська область, 57001, ідентифікаційний код - 04376044) внести до трудової книжки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) запис про звільнення з датою « 14.03.2024», причина звільнення - «угода сторін, пункт 1 статті 36 КзПП України», підстава для внесення запису - «розпорядження від 13.03.2024 № 29-рк».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області (вул. Мозолевського, 14, с-ще Веселинове, Вознесенський район, Миколаївська область, 57001, ідентифікаційний код - 04376044) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 3 633,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Датою складення повного судового рішення є дата його ухвалення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна