05 липня 2024 року Справа № 280/3708/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - прикордонний загін, відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону на виїзд з України громадянину України, який досяг 16-річного віку, позивачу, прийняте начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) прикордонного загону старшим лейтенантом ОСОБА_2 17 квітня 2024 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що обов'язковою умовою для перетину кордону України громадянином призовного віку є те, що дані про водіїв, які здійснюють міжнародні перевезення, мають бути у системі «Шлях», наявність яких перевіряють представники Держприкордонслужби. Зауважує, що його дані були у системі, його дані бачили та перевіряли у системі «Шлях» інспектори прикордонної служби. Стверджує, що вже неодноразово перетинав державний кордон України з цією ж метою, на доказ чого надає декларації від 12.08.2023 та від 21.11.2023. Таким чином, вважає, що ним було надано всі необхідні та можливі документи та направлено ці дані до Держприкордонслужби, було виконано всі законодавчі вимоги для перетину державного кордону задля доставки до України гуманітарного вантажу, який необхідний для потреб населення України. Тобто, на думку позивача, рішення про відмову йому у перетинанні державного кордону України громадянину є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, бо підстав для винесення такого рішення про відмову у інспектора прикордонної служби не було, його підстава не базувалась на нормативних документах та викликана була лише можливими, суб'єктивними підставами одноосібно інспектора.
Ухвалою судді від 26.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відзив на позовну заяву на адресу суду від відповідача не надходив.
На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
17.04.2024 ОСОБА_1 намагався здійснити перетин державного кордону України у міжнародному автомобільному пункті пропуску "Вилок".
Для підтвердження права на перетин державного кордону позивач надав наступні документи, зокрема:
паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 27.07.2017;
копію свідоцтва про реєстрацію автомобіля;
посвідчення водія;
наказ ТОВ «РОДЖЕРС» №15-Відр. про відрядження від 15.04.2024;
наказ Запорізької обласної військової адміністрації №36 від 03.04.2024 про надання права виїзду за межі України з 03.04.2024 по 02.05.2024 водіям Громадської організації «Ротарі Клуб Запоріжжя-Хортиця», зокрема позивачу;
договір №7 про провадження волонтерської діяльності від 02.01.2024, укладений між Громадською організацією «Ротарі Клуб Запоріжжя-Хортиця» та фізичною особою ОСОБА_1 .
За результатами огляду поданих позивачем документів посадовою особою відповідача начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) прикордонного загону старшим лейтенантом ОСОБА_2 17.04.2024 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України з причин не підтвердження мети поїздки по системі «Шлях».
Вважаючи рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону на виїзд з України протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
З викладеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та триває і на час розгляду цієї справи у суді.
Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі - Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Абзацом 1 частини 3 статті 6 Закону №1710-VI визначено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Згідно з частиною 4 статті 6 Закону №1710-VI прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах 1, 3 статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила перетинання державного кордону), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону встановлено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з пунктами 2-8 Правил перетинання державного кордону у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги.
Рішення про виїзд за межі України, яке дає можливість перетину державного кордону, приймається на строк не більше шести місяців.
Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України.
Особи, зазначені в абзаці 1 цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, що встановлені цим пунктом, Мінінфраструктури та військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
Відповідно до пункту 12 Правил перетинання державного кордону визначено що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
З наведених положень чинного законодавства, суд робить висновок, що особи (водії), які здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану за умови наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Разом з тим, працівник прикордонної служби зобов'язаний перевірити наявність відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, яким надано дозвіл на перетин державного кордону водію (особі, яка досягла 16-річного віку) в умовах введення воєнного стану з метою ввезення вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, а також ряд інших документів, що підтверджують мету поїздки.
В той же час, у разі непідтвердження мети поїздки, уповноважені посадові особи прикордонної служби відмовляють таким особам у перетинанні державного кордону.
Судом встановлено, що для підтвердження права на перетин державного кордону позивач надав наступні документи, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 27.07.2017; копію свідоцтва про реєстрацію автомобіля; посвідчення водія; наказ ТОВ «РОДЖЕРС» №15-Відр. про відрядження від 15.04.2024; наказ Запорізької обласної військової адміністрації №36 від 03.04.2024 про надання права виїзду за межі України; договір №7 про провадження волонтерської діяльності від 02.01.2024
Оцінюючи та досліджуючи матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити, що документи, які подані позивачем при проходженні паспортного контролю, а також долучені до позову, містять суттєві розбіжності та не свідчать про чітке та беззаперечне підтвердження права для перетину державного кордону.
Так, наказом Запорізької обласної військової адміністрації №36 від 03.04.2024 визнано такими, що мають право виїзду за межі України з 03.04.2024 по 02.05.2024 водії Громадської організації «Ротарі Клуб Запоріжжя-Хортиця», зокрема ОСОБА_1
02.01.2024 між Громадською організацією «Ротарі Клуб Запоріжжя-Хортиця» та фізичною особою ОСОБА_1 укладений договір №7 про провадження волонтерської діяльності, за змістом якого організація доручає, а волонтер бере на себе зобов'язання особисто безоплатно надати волонтерську допомогу у вигляді робіт та послуг, яка може здійснюватися за відповідними напрямками.
Позивач у поданому позові зазначив, що ним було надано всі необхідні та можливі документи та направлено ці дані до Держприкордонслужби, було виконано всі законодавчі вимоги для перетину державного кордону задля доставки до України гуманітарного вантажу, який необхідний для потреб населення України.
Водночас, позивачем ні при перетині кордону, ні до позовної заяви не надано документи стосовно гуманітарної допомоги, яку він повинен отримати та транспортувати як водій Громадської організації «Ротарі Клуб Запоріжжя-Хортиця».
При цьому, на підтвердження мети спірної поїздки до матеріалів справи долучений наказ ТОВ «РОДЖЕРС» №15-Відр. від 15.04.2024, згідно з яким директор Товариства ОСОБА_1 відбуває у відрядження до Угорщини в м. Будапешт для проведення переговорів з приводу співробітництва та заключення договорів на поставку продукції. Термін відрядження з 16.04.2024 по 02.05.2024.
Таким чином, судом встановлено, що прямуючи з метою отримання гуманітарної допомоги позивач не пояснив та не надав документів, які б підтверджували, яку саме допомогу і де має її отримувати. Такі доводи не спростовані позивачем в ході судового розгляду, крім того, матеріали справи не містять жодних документів, які б свідчили про фактичну та/або ймовірну гуманітарну місію позивача як волонтера.
У зв'язку з цим, суд наголошує, що за змістом пунктів 2-8 Правил перетинання державного кордону, особам, зазначеним у абзаці 1 цього пункту може бути відмовлено у перетині кордону через непідтвердженість мети поїздки у незалежності від наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України.
Визначальним фактором для перетину державного кордону є не лише те, чи наявне відповідне рішення про виїзд за межі України, як помилково міркує позивач, але й також підтвердження мети поїздки.
З цих же підстав суд зауважує, що включення позивача до переліку водіїв, які здійснюють перевезення гуманітарної допомоги та внесення даних до системи «Шлях», не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Виходячи з аналізу правових норм та обставин даної справи, а також з врахуванням тої обставини, що позивач не зміг підтвердити мету поїздки, суд дійшов висновку, що рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 17.04.2024 винесено відповідачем правомірно.
Додатково суд вважає за доцільне зазначити, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, та одночасному підтвердженні мети поїздки не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі с, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак