4 липня 2024 року
м. Київ
справа № 610/257/23
провадження № 51-7801км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221080000375, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), відповідно до вимог ст. 89 КК раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 3 серпня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому в умовах воєнного стану, повторно, з проникненням до приміщення та житла, за таких обставин.
Так, ОСОБА_7 вчинив чотири епізоди крадіжок майна, що належить ОСОБА_8 , а саме: 23 червня 2022 року проник до приміщення літньої кухні буд. АДРЕСА_1 , звідки викрав майно на загальну суму 3462, 09 грн; також він, діючи повторно, 28 червня та 5 липня 2022 року проник до приміщення житлового будинку, звідки викрав майно на суму 1462, 30 грн та 2665, 88 грн відповідно; 20 липня 2022 року проник до приміщення гаражу, звідки викрав майно на суму 310, 43 грн, яким розпорядився на власний розсуд.
Апеляційний суд задовольнив апеляційні скарги засудженого та його захисника, вирок суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінив. Визначив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі статей 75, 76 КК звільнив від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалість 3 роки і поклав на нього певні обов'язки. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, при призначенні ОСОБА_7 покарання судом неправильно застосовано вимоги ст. 75 КК, оскільки належним чином не було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, а також дані про особу винного, котрий характеризується негативно, ніде не працює та не має джерел доходу. При цьому суд не звернув увагу на те, що дії ОСОБА_7 були пов'язані саме з воєнним станом (крадіжка вчинена у сусіда, котрий евакуювався зі свого будинку під час активних бойових дій), не врахував суд кількість епізодів злочинних дій, і те, що викрадене майно було вилучено саме завдяки працівникам поліції, а не у зв'язку з добровільним відшкодуванням засудженим. Таким чином ОСОБА_7 фактично залишився непокараним за вчинення умисного тяжкого злочину.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, доведеність обвинувачення та правильність кваліфікації дій за ч. 4 ст. 185 КК, в касаційній скарзі не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів визнає обґрунтованими.
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з положеннями ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання та вирішенні питання про звільнення від його відбування з випробуванням на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, а також вирішення питання про те, чи повинен обвинувачений його відбувати (п. 6 ч. 1 ст. 368 КПК), слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання, а також рішення щодо можливого звільнення від його відбування з випробуванням.
Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу винного, котрий в силу в силу ст. 89 КК не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має дочку 2013 року народження. Урахував суд також досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої ризики вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства є середніми, але можливе його виправлення без ізоляції від суспільства.
Обставин, що обтяжують покарання суд не встановив. При цьому суд зазначив, що під час досудового розслідування і в суді ОСОБА_7 визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що свідчить про надання допомоги у встановленні обставин справи та визнається судом пом'якшуючою покарання обставиною.
Суд звернув увагу на те, що ОСОБА_7 судимості немає, однак раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності (зокрема, за: ч. 1 ст. 307 КК; ч. 3 ст. 185 КК; ч. 1 ст. 309 КК; ч. 3 ст. 185 КК) і до нього тричі застосовувались вимоги ст. 75 КК, проте він, під час тимчасової окупації ворогом м. Балаклія протягом місяця вчинив чотири епізоди тяжких злочинів у складний для країни та людей особливий період виживання в умовах воєнного стану. При цьому ОСОБА_7 вчинив крадіжку майна у свого сусіда, котрий евакуювався на час ведення активних бойових дій та просив приглянути за його будинком і майном. Крім того, ОСОБА_7 не зізнався потерпілому у крадіжках і не повернув майно до втручання поліції.
Врахувавши всі обставини у сукупності, а також думку потерпілого, котрий не наполягав на суворому покаранні та не мав претензій до ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення останньому покарання у мінімальному розмірі, яке передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Переглядаючи вирок за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, суд апеляційної інстанції змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Обґрунтовуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевим судом не було надано належної оцінки досудовій доповіді відділу пробації, а також не враховано те, що все викрадене майно повернуто власнику, який претензій до нього не має. При цьому суд звернув увагу на те, що ОСОБА_7 в силу ст. 89 КК раніше не судимий, а даних, які б свідчили про його антисоціальну та негативну поведінку, ані під час досудового розслідування, ані під час розгляду справи у суді встановлено не було, як і не було встановлено обтяжуючих покарання обставин.
Разом з тим, на думку Суду, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд апеляційної інстанції достатньою мірою не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким, умисним, корисливим злочином, скоєним в умовах воєнного стану, повторно, з проникненням до приміщення та житла.
Не звернув суд уваги на конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та кількість епізодів злочинної діяльності засудженого. Зокрема, ОСОБА_7 протягом місяця вчинив чотири епізоди крадіжок майна сусіда, який евакуювався під час активних бойових дій та просив приглянути за будинком і майном, а коли він повернувся додому, засуджений у скоєному не зізнався і добровільно викрадене майно йому одразу не повернув, що змусило потерпілого звернутися до поліції.
Також, без належної оцінки апеляційного суду залишився і той факт, що повернення потерпілому викраденого майна не є заслугою засудженого, оскільки воно було у нього вилучено працівниками поліції.
Зважаючи на викладене, на думку колегії суддів касаційного суду, висновок суду апеляційної інстанції про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування призначеного покарання є недостатньо обґрунтованим.
У зв'язку з цим колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, навіть з огляду на відсутність претензій з боку потерпілого, а також даних, які б свідчили про антисоціальну та негативну поведінку засудженого, ухвалено передчасно.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, всі обставини, на які послався суд апеляційної інстанції звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі вимог ст. 75 КК (досудова доповідь відділу пробації, відсутність обтяжуючих покарання обставин тощо), вже були враховані районним судом при призначенні останньому мінімального покарання, що передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК.
Отже, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.
Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові та за умови підтвердження того ж обсягу обвинувачення ОСОБА_7 і за відсутності інших обставин, які можуть вплинути на вирішення питання, пов'язаного із застосуванням положень ст. 75 КК, застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням слід уважати необґрунтованим.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3