04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 452/409/22
провадження № 61-11719св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Самбірська міська рада Львівської області, Виконавчий комітет Самбірської міської ради Львівської області, Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 лютого 2023 року у складі судді Галини В. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Самбірської міської ради Львівської області, Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання рішень і державного акта на землю недійсними,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у лютому 2022 року звернулися до суду з вищевказаним позовом, в якому просили:
- поновити строк на звернення до суду;
- визнати незаконними та скасувати пункт 2 рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 22 травня 2001 року № 203 «Про прийняття в експлуатацію гаражу, добудованої до будинку веранди, переобладнання гаражу в магазин»;
- визнати незаконними та скасувати пункти 1, 4 рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 21 червня 2001 року № 260 «Про затвердження ідеальних часток, переоформлення прав власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , відкриття нових господарських номерів і закріплення земельних ділянок»;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок серії НОМЕР_1 , видане 18 вересня 2001 року Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області ОСОБА_3 щодо належності їй 61/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок серії НОМЕР_2 , видане 13 серпня 2001 року Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області щодо належності ОСОБА_4 39/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати пункт 1.3 рішення Самбірської міської ради Львівської області 9-ої сесії 4-го скликання від 01 липня 2003 року № 39 «Про передачу і надання у власність та оренду земельних ділянок», яким передано та надано безоплатно у власність земельну ділянку ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 , площею 793 кв. м (600 кв. м та 193 кв. м із земель запасу міськземфонду), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у спільну сумісну власність;
- визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Самбірської міської ради Львівської області 13-ої сесії 4-го скликання від 29 грудня 2003 року № 37 «Про часткове доповнення рішення міської ради «Про передачу і надання у власність оренду земельних ділянок», яким доповнено пункт 1.3 рішення міської ради від 01 липня 2003 року № 39 і передано у власність земельну ділянку ОСОБА_3 - 61/100 часток, ОСОБА_4 - 39/100 часток (спільна часткова власність) на АДРЕСА_1 площею 793 кв. м (600 кв. м та 193 кв. м із земель запасу міськземфонду), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 001491, виданий 03 вересня 2004 року ОСОБА_3 на земельну ділянку в АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 22 травня 2001 року та від 21 червня 2001 року № 260 в частині затвердження нових ідеальних часток в праві власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 і в частині зобов'язання БТІ провести перереєстрацію права власності є незаконними і підлягають скасуванню, оскільки видані без згоди всіх співвласників будинку на АДРЕСА_1 , а також видані щодо померлої особи зі зменшенням частки померлого у праві власності на будинковолодіння.
Свідоцтво про право власності на житловий будинок від 18 вересня 2001 року серії НОМЕР_1 , видане ОСОБА_3 на 61/100 часток у праві власності на спірний будинок також підлягає до скасування, оскільки видане на підставі незаконних рішень Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області.
Також незаконним є свідоцтво про право власності на житловий будинок від 13 серпня 2001 року серії НОМЕР_2 , видане померлому ОСОБА_4 на 39/100 часток у праві власності на будинок без його згоди чи заяви на підставі незаконних рішень Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області.
Рішення Самбірської міської ради Львівської області про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_1 і державний акт на землю серії ЛВ № 001491 від 03 вересня 2004 року є незаконними, оскільки при їх видачі порушені права позивачів, як співвласників будинку, на приватизацію земельної ділянки і не враховано первинну рівність часток земельної ділянки, закріплених за кожною половиною будинку, в тому числі рішеннями міської влади.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Самбірський міськрайонний суд Львівської області рішенням від 03 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачами пропущено встановлений трирічний строк для оскарження рішень Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, свідоцтв про право власності на житловий будинок та державного акта на право власності на земельну ділянку, який виданий на ту частину земельної ділянки, що відповідає пропорційності розподілу часток у будинку.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачам ще до 16 липня 2010 року було відомо про існування свідоцтва про право власності на житловий будинок від 13 серпня 2001 року, виданого Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області на підставі рішення Виконкому Самбірської міської ради Львівської області від 21 червня 2001 року № 260 про те, що померлий ОСОБА_4 був власником лише 39/100 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Самбірська міська рада та її виконавчий комітет, приймаючи оспорювані рішення, діяли в межах наданих законодавством повноважень, враховуючи прохання сторін, висловлені у їхніх заявах, що стосувалися прийняття в експлуатацію добудованих приміщень, перерозподіл ідеальних часток в будинковолодінні, присвоєнні окремих вуличних номерів, оформленні права власності на будинковолодіння та земельних ділянок.
Саме за життя ОСОБА_5 , спадкоємиця частини будинку після смерті чоловіка ОСОБА_4 , МБТІ провело перерахунок ідеальних часток у будинковолодінні АДРЕСА_2 , та зазначено частки у співвідношенні 61/100 (відповідач-1) та 39/100 (спадкоємець ОСОБА_5 ). ОСОБА_5 та позивачі у цій справі отримавши видані їм 16 липня 2010 року свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частку від 39/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 провели реєстрацію права власності за кожним з них на 13/100 часток.
Ні ОСОБА_5 , ні позивачі не оспорювали на той момент прийняті рішення; у вказаному свідоцтві є посилання на свідоцтво про право власності на житловий будинок від 13 серпня 2001 року та рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 21 червня 2001 року № 260, тому право позивачів на спадкування не є порушеним, оскільки таке право після його отримання ними не оскаржувалось; позовні вимоги про визнання незаконними та скасування пунктів рішень виконкомів та державного акта є похідними, тому також не підлягають задоволенню.
До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Тобто право спадкоємця є похідним від прав, які існували у спадкодавця на момент відкриття спадщини та успадкувати можливо тільки те майно, яке належало спадкодавцю на час смерті, тому позивачами не доведено порушення їхніх прав щодо спадкування часток в спірному будинку, оскільки таке право у них існувало б за умови належності цього майна спадкодавцю на час смерті, звернення спадкодавця до суду з позовом за захистом права власності на це майно, оспорювання права власності відповідача-1, що у цій справі не встановлено.
Львівський апеляційний суд постановою від 19 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 лютого 2023 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не підлягають задоволенню та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального чи процесуального права під час розгляду даної справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що оспорювані рішення Самбірської міської ради Львівської області, свідоцтво про право власності на будинок та державний акт на право власності на землю були прийняті щодо померлої особи та оформлено на таку особу право власності зі зменшенням його частки у праві власності, що належало йому за життя; на час прийняття оспорюваних рішень було порушено права спадкоємців, які прийняли спадщину.
Вирішення питання щодо зміни пропорцій часток у праві власності на будинок на АДРЕСА_1 могло відбутися виключно за згодою решти учасників (усіх спадкоємців) і в установленому законом порядку.
Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки всім доказам, що є в матеріалах справи.
При отриманні свідоцтва про право на спадщину у 2010 році позивачам не було відомо, що зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок, що сталися у зв'язку з самовільною добудовою ОСОБА_3 призвели до незаконних змін установленого порядку користування ними земельною ділянкою та без врахування їхніх прав на приватизацію, тому Самбірська міська рада Львівської області не мала правових підстав передавати у власність земельну ділянку померлому і одному із співвласників будинку без наявності заяв інших співвласників і без врахування їхніх прав на приватизацію земельної ділянки.
Судами першої та апеляційної інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Самбірської міської ради Львівської області у вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оформленням спадщини після смерті ОСОБА_4 займалась його дружина ОСОБА_5 , яка отримувала у БТІ відповідні витяги та довідки, оформляла замовлення послуг, здійснювала їх оплату тощо, що підтверджує її вступ в управління спадковим майном.
Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи та актом міжвідомчої комісії від 25 квітня 2001 року будівництво прибудов та добудов до будинку АДРЕСА_1 здійснювалося ще за життя ОСОБА_4 , жодних заперечень з його боку щодо проведених ним та ОСОБА_3 реконструкцій у сторін не було.
Позивачам ще до 16 липня 2010 року відомо про існування свідоцтва про право власності на житловий будинок від 13 серпня 2001 року.
Самбірська міська рада та її виконавчий комітет, приймаючі рішення, діяли в межах наданих законодавцем повноважень, враховуючи прохання сторін, висловлені у заявах, що стосувалися прийняття в експлуатацію добудованих приміщень, перерозподіл ідеальних часток в будинковолодінні, присвоєнні окремих вуличних номерів, оформленні права власності на будинковолодіння та земельних ділянок.
До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Тобто право спадкоємця є похідним від прав, які існували у спадкодавця на момент відкриття спадщини та успадкувати можливо тільки те майно, яке належало спадкодавцю на час смерті.
Позивачами не доведено порушення їх прав щодо спадкування часток в спірному будинку, оскільки таке право у них існувало б за умови належності цього майна спадкодавцю на час смерті, звернення спадкодавця до суду з позовом за захистом права власності на це майно, оспорювання права власності відповідача-1, що у цій справі встановлено не було.
Від ОСОБА_3 у вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що у касаційній скарзі не міститься посилань на жодну постанову Верховного Суду, в якій був би викладений висновок про застосування норми права, що не врахований апеляційним судом.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів; Верховний Суд є судом права, а не факту; встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
Оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року у справі № 452/1417/19, від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц.
При оформленні права власності на спадкове майно усі спадкоємці мали можливість дізнатись про правовстановлюючі документи на майно, що належало спадкодавцю; з боку позивачів не вжито жодних заходів щодо приватизації земельної ділянки, відповідно передчасно стверджувати про порушення їх прав на приватизацію земельної ділянки.
Діду позивача не виділялась у власність земельна ділянка площею 793 кв. м, а лише 600 кв. м під будівництво будинку.
Лише 01 липня 2003 року виник новий об'єкт речових прав - земельна ділянка площею 793 кв. м, з яких 600 кв. м попередньо виділених при будівництві будинку та додатково 193 кв. м із земель запасу Самбірської міської ради Львівської області. Будь-якого рішення про виділення земельної ділянки площею 793 кв. м на користь позивачів, їх правопопередників та відповідача-1 раніше 01 липня 2003 року не приймалось.
Позивачам ще до 16 липня 2010 року було відомо про існування свідоцтва про право власності на житловий будинок від 13 серпня 2001 року, згідно з яким померлий ОСОБА_4 був власником лише 39/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
Справа № 452/409/22 надійшла до Верховного Суду 24 серпня 2023 року.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Рішенням Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 06 жовтня 1950 року ОСОБА_2 , 1909 року народження, виділено земельну ділянку на АДРЕСА_3 площею 600 кв. м.
У висновку на реєстрацію домоволодіння від 27 листопада 1953 року зазначено, що новозбудоване домоволодіння на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 подарував 1/2 частину спірного будинку сину ОСОБА_4 , 1932 року народження, що підтверджується договором дарування, посвідченим нотаріусом Самбірської державної нотаріальної контори Терлецькою І. М. 29 грудня 1970 року.
11 жовтня 1990 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться у АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці площею 600 кв. м.
На підставі даного договору ОСОБА_3 отримала реєстраційне посвідчення, видане Самбірським МБТІ про право власності на 1/2 частину житлового будинку.
Згідно з технічним паспортом, складеним Самбірським МБТІ 08 липня 1991 року, загальна площа житлового будинку складала 135,4 кв. м, з них підвал площею 32,3 кв. м (підвал складався з приміщень, позначених на технічному плані цифрами «І» площею 16,0 кв. м та «II» площею 16,3 кв. м), квартира № 1 площею 48,1 кв. м (квартира складається з приміщень, позначених на технічному плані цифрами «2-1» площею 9,2 кв. м, «2-2» площею 18,3 кв. м та площею 20,6 кв. м, що сумарно становить 48,1 кв. м) та квартира № 2 площею 55,0 кв. м (квартира складається з приміщень, позначених на технічному плані цифрами «1-1» площею 4,9 кв. м, «1-2» площею 10,0 кв. м, «1-3» площею 20,9 кв. м, «1-4» площею 19,2 кв. м, що сумарно становить 55,0 кв. м).
Також у технічному паспорті наявна інформація про співвласників будинку на АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_4 - 1/2 частку і ОСОБА_3 - 1/2 частку.
Згідно з експлікацією приміщень, домоволодіння складалося з житлового будинку 1950 року побудови (літера А-1), стайні (літера Б), гаража (літера В), літньої кухні (літера Г), стайні (літера Д), вбиральні (літера Е), відмостки та огорожі.
Із витягу з рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львіської області народних депутатів від 25 вересня 1991 року № 533 судами встановлено, що ОСОБА_2 дозволено узаконити раніше переобладнаний сарай під гараж на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Співвласниками будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 - 1/2 частка і ОСОБА_3 - 1/2 частка.
Підприємцю ОСОБА_6 на підставі розпорядження Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 02 березня 1998 року № 19 було надано дозвіл на відкриття торгової точки-магазину на АДРЕСА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Із технічного паспорту, складеного МБТІ 12 березня 2001 року судами встановлено, що площа спірного будинку збільшилась та становить 153,9 кв. м. Зокрема, ОСОБА_3 добудовано сіни (приміщення позначене літерою «А»), тамбур (приміщення позначене літерою «А-1»), реконструйовано гараж у магазин (позначений літерою «Б-2»).
Станом на 2001 рік будинок складався з приміщень: «І» площею 3,5 кв. м, 1 площею 14,2 кв. м, 1-2 площею 1,4 кв. м, 1-3 площею 4,7 кв. м, 1-4 площею 7,8 кв. м, 1-5 площею 20,6 кв. м, 1-6 площею 18,3 кв. м, 1-7 площею 1,4 кв. м, 1-8 площею 9,2 кв. м, 1-10 площею 10,3 кв. м, 1-11 площею 8,6 кв. м, 1-12 площею 20,4 кв. м. Додатково споруджений магазин площею 79,1 кв. м.
Із довідки Самбірського МБТІ від 14 травня 2001 року судами встановлено, що МБТІ на підставі заяв співвласника ОСОБА_3 та спадкоємця частини будинку ОСОБА_5 провело перерахунок ідеальних часток у будинковолодінні АДРЕСА_2 , пропорційно сторони користувались частинами житлового будинку та надвірних споруд у співвідношенні 61/100 (відповідач-1) та 39/100 (спадкоємець ОСОБА_5 ).
Рішенням Самбірської міської ради Львівської області від 22 травня 2001 року № 203 прийнято в експлуатацію самовільно добудовані та реконструйовані: ОСОБА_4 - гараж розміром 4,0 на 6,0 кв. м, ОСОБА_3 - веранду (у складі сіней площею 20,3 кв. м та тамбура площею 3,5 кв. м), а також переобладнаний гараж у магазин загальною площею 43,4 кв. м. Пунктом 2 вказаного рішення доручено Самбірському МБТІ провести перерозподіл часток власності у будинку та видати свідоцтво на право власності.
Рішенням Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 21 червня 2001 року № 260 на підставі спільних заяв ОСОБА_3 та спадкоємця частини будинку ОСОБА_5 було затверджено ідеальні частки будинковолодіння АДРЕСА_1 та переоформлено право власності відповідно: за ОСОБА_3 61/100 часток; за ОСОБА_4 39/100 часток. Відкрито окремий господарський номер 9-а на вулиці Спадистій на частину будинковолодіння ОСОБА_4 і закріплено за ним земельну ділянку площею 389,5 кв. м. Доручено Самбірському МБТІ провести перереєстрацію і видати свідоцтва про право власності.
26 вересня 2008 року Самбірською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 783/2008 після смерті ОСОБА_4 .
Судами із спадкової справи встановлено, що 26 вересня 2008 року до Самбірської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_5 (дружина померлого) та ОСОБА_2 (син померлого - позивач-2). 26 вересня 2008 року ними вчинена заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у якій нотаріуса було повідомлено, що на день смерті спадкодавця обсяг спадкового майна складається з 39/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Окрім того, у спадковій справі також міститься заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 , вчинена 16 липня 2010 року (онук померлого - позивач-1), в якій останній вказав, що на день смерті його діда обсяг спадкового майна складається з 39/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Також у матеріалах спадкової справи наявний оригінал свідоцтва про право власності на житловий будинок від 13 серпня 2001 року, згідно з яким померлий ОСОБА_4 є власником 39/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У матеріалах спадкової справи наявний оригінал отриманого ОСОБА_5 витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданий Самбірським МБТІ 06 листопада 2008 року, згідно з яким розподіл часток у житловому будинку АДРЕСА_1 в пропорції 39/100 часток за ОСОБА_4 та 61/100 часток за ОСОБА_3 .
За результатами поданих спадкоємцями майна ОСОБА_4 заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом державним нотаріусом Мариняк Н. М. 16 липня 2010 року видано усім трьом спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з 39/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . У вказаному свідоцтві є посилання на Свідоцтво про право власності на житловий будинок від 13 серпня 2001 року та рішення виконкому Самбірської міської ради Львівської області від 21червня 2001 року № 260.
Також із вказаних копій свідоцтв про право на спадщину за законом судами встановлено, що спадкоємцям зазначеного у цих свідоцтвах майна ОСОБА_4 до 1/3 частки кожному - є дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_2 та онук ОСОБА_1 . В подальшому проведено реєстрацію права власності за кожним з них на 13/100 часток, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 серпня 2010 року.
Рішенням Самбірської міської ради Львівської області від 01 липня 2003 року № 39 з урахуванням змін, внесених рішенням від 29 грудня 2003 року № 37, вирішено передати у власність земельну ділянку ОСОБА_3 61/100 часток, ОСОБА_4 39/100 часток (спільна часткова власність) на АДРЕСА_1 площею 793 кв. м (600 кв. м та 193 кв. м із земель запасу міськземфонду) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі даного рішення 03 квітня 2004 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0793 га.
Судами із Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 листопада 2008 року встановлено, що ОСОБА_5 відомо, що власниками на підставі свідоцтва про право власності № 260 від 21 червня 2001 року на будинок за адресою: АДРЕСА_1 вказані ОСОБА_4 - частка становить 39/100 та ОСОБА_3 - частка складає 61/100.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Із спадкової справи № 783/2008 судами встановлено, що після смерті ОСОБА_4 , ще 26 вересня 2008 року до Самбірської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_5 (дружина померлого) та ОСОБА_2 (син померлого - ОСОБА_2 ) із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та зазначено, що на день смерті спадкодавця обсяг спадкового майна складається з 39/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позивачі отримавши видані їм 16 липня 2010 року свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частку від 39/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 підтвердили свою згоду на розподіл житлового будинку у пропорції 61/39 %, а також були обізнані про такий розподіл.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 1216, 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Враховуючи зазначені норми права до спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Тобто право спадкоємця є похідним від прав, які існували у спадкодавця на момент відкриття спадщини та успадкувати можливо тільки те майно, яке належало спадкодавцю на час смерті.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як зазначено вище, відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно визначати правову підставу та предмет позову.
Встановивши, що позивачі отримали 16 липня 2010 року свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частку від 39/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 , чим підтвердили свою згоду на розподіл житлового будинку у пропорції 61/39 %, а також були обізнані про такий розподіл, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що право позивачів на спадкування не є порушеним, оскільки саме 39/100 частин будинку і належало спадкодавцеві, про що всім сторонам у справі було відомо.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові, що зазначена заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Верховний Суд звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров