Справа № 369/8933/24
Провадження № 4-с/369/92/24
08.07.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
за участю секретаря Херенкової К.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №369/8933/24 за скаргою адвоката Сидоренка Вадима Анатолійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мельниченко Костянтин Павлович, на дії органу примусового виконання та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -
Адвокат Сидоренко Вадим Анатолійович, що діє в інтересах ОСОБА_2 року 23 травня 2024 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із скаргою, яку мотивовано тим, що Києво-Святошинським районним судом Київської області 13 листопада 2020 розглянуто цивільну справу № 369/5335/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено повністю.
Скаржник не оскаржував рішення суду. На виконання рішення суду видано виконавчий лист 09 квітня 2021 р.
06.03.2024 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельниченко Костянтином Павловичем року було відкрито виконавче провадження ВП 743378321.
Скаржник вважає, що оскільки виконавчий лист було прийнято до примусово виконання 06 березня 2024 р., а строк пред'явлення виконавчого листа - до 16 лютого 2024 р., то прийняття виконавчого документа без поновлення строку є незаконним.
Скаржник просив визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №743378321 від 06 березня 2024 р., що винесена приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтином Павловичем.
У судове засідання учасники справи не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду невідомі.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Так, КЦС ВС у Постанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз'яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2020 розглянуто цивільну справу № 369/5335/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позов задоволено повністю та вирішено стягнути: 156 594 грн. (сто п'ятдесят шість тисяч п'ятсот дев'яносто чотири грн.), інфляційні втрати в розмірі 778,56 грн. (сімсот сімдесят вісім грн. 56 коп.), три відсотки річних в розмірі 1863,46грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят три грн. 46 коп.), судовий збір в розмірі 1592,36 грн. (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дві грн. 36 коп).
09 квітня 2021 р. на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2020 № 369/5335/20 видано виконавчий лист із зазначенням строку пред?явлення до примусового виконання до 16 лютого 2024 р.
06 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтином Павловичем винесено постанову про прийняття виконавчого листа від 09 квітня 2021 р. до примусового виконання, виконавче провадження №743378321.
Згідно ч.ч. 1-2, 6 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
У відповідності до п.2 ч.3 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження», приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання в інших випадках, передбачених законом. При поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією частиною, приватний виконавець зобов'язаний письмово зазначити підстави повернення, право стягувача оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби.
Згідно з частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосуванняст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Частиною 1 ст.5 Закону України №1404- VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 3 Закону визначений перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, якими є, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частина друга статті 451 ЦПК України визначає, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо того, що ОСОБА_1 , після пропущення строку пред?явлення виконавчого листа зі строком пред'явлення до 16 лютого 2024 р включно, було виконано вимоги діючого законодавства щодо отримання судового рішення про поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа виданого на примусове виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2020 розглянуто цивільну справу № 369/5335/20. При зверненні із заявою про відкриття виконавчого провадження у заяві не було наведено інших обставин та/або надано докази з якими законодавство пов'язує переривання строку щодо подання виконавчого документа до примусового виконання.
У свою чергу, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мельниченко Костянтин Павлович отримавши 06 березня 2024 р. від ОСОБА_1 заяву про відкриття виконавчого провадження із виконавчим листом від 09 квітня 2021 р. №369/5335/20, був зобов?язаний в силу п.2 ч.3 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» повернути такий виконавчий документ без прийняття до примусового виконання.
З наведеного вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог скарги та необхідності задоволення її вимог.
Стосовно строку на звернення з вказано скаргою слід зазначити таке.
З матеріалів справи суд вбачає, що оскаржувана постанова прийнята приватним виконавцем 06 березня 2024 року, доказів направлення скаржнику копії оскаржуваної постанови не надано.
Натомість, представником скаржника адвокатом Сидоренком В. А. подані докази щодо того, що ознайомлення із змістом оскаржуваної постанови та іншими матеріалами виконавчого провадження №743378321 було здійснено лише під час ознайомлення із матеріалами виконавчого 20 травня 2024 р.
Відповідно до вимог статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Суд вбачає підстави для поновлення скаржнику строку на подання скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.447-451 ЦПК України, суд, -
Поновити строк на подання скарги про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №743378321 від 06 березня 2024 р., що винесена приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтином Павловичем.
Скаргу адвоката Сидоренка Вадима Анатолійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мельниченко Костянтин Павлович про визнання не правомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, - задовольнити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №743378321 від 06 березня 2024 р., що винесена приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтином Павловичем.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: І.О. Фінагеєва