Справа № 288/1174/24
Провадження № 2/288/361/24
08 липня 2024 року. смт.Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Рудник М. І.,
за участю секретаря судових засідань - Колодяжної Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської селищної ради Житомирського району, Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до суду з позовом до Попільнянської селищної ради Житомирського району, Житомирської області (далі - Відповідач) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю в якому вказує, що вона у 2008 році придбала будинок АДРЕСА_1 .
В подальшому 23 жовтня 2009 року Позивач звернулась до Строківської сільської ради із заявою про оформлення права власності на вказаний житловий будинок та рішенням сільської ради було підтверджено її право власності, проте свідоцтво про право власності на житловий будинок Позивач не виготовила, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо права власності на вищевказаний житловий будинок.
Позивач зазначає, що на даний час вона добросовісно, безперервно володіє та користується даним нерухомим майном та земельною ділянкою, доглядає за будинком, постійно робить в ньому поточний та капітальний ремонт, утримує його та вчасно сплачує комунальні послуги, оскільки завжди вважала його своїм, а тому наявні підстави для визнання за нею права власності за набувальною давністю на житловий будинок.
На підставі вищевикладеного, Позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на будинок АДРЕСА_1 .
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, 27 червня 2024 року від представника Позивача надійшла заява в якій вона просить справу слухати у її відсутність та Позивача.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явилась, 21 червня 2024 року надала до суду заяву про розгляд справи без участі представника селищної ради, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Частина третя статті 211 ЦПК України визначає, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до наступного висновку.
У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно Договору про користування електричною енергією № 056-0199 від 22 серпня 2014 року, укладеного з Попільнянським РЕМ, ОСОБА_1 є споживачем електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.6-12/
Комунальним підприємством «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації», станом на 13 вересня 2022 року на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , згідно якого за даною адресою розташовано: - житловий будинок, позначений на плані під літерою А, загальною площею 53.2 кв.м., житловою площею 29.3 кв.м.; - сарай, позначений на плані під літерою «В»; - погріб, позначений на плані під літерою «п/д». /а.с.13-17/
Рішенням виконавчого комітету Строківської сільської ради від 01 листопада 2009 року № 62, вирішено підтвердити право власності на цілий житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 . /а.с.18/
За змістом статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Позивач звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності за набувальною давністю на житловий будинок з тих підстав, що вона у 2008 році придбала даний будинок, проте після підтвердження сільською радою її права власності прав на нього не оформила, при цьому вона утримує дане майно, добросовісно, безперервно володіє та користується даним нерухомим майном.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно частини першої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 22 лютого 2021 року у справі № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).
За набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 провадження № 12-291гс18.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
При зверненні до суду Позивач вказує, що вона у 2008 році придбала вказаний будинок, тобто нею було досягнуто домовленість з власником нерухомого майна щодо його купівлі, при цьому Позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю.
Разом з тим, положення статті 344 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань, чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Таким чином, посилання Позивача, що вона відкрито та безперервно володіє житловим будинком, не вказує на наявність підстав для застосування правил статті 344 ЦК України, оскільки сам лише факт володіння та користування майном, не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю на вказане майно.
Позивач не надала до суду підтверджень того, що вона добросовісно, відкрито, безперервно користується зазначеним житловим будинком протягом десяти років, як то дані з погосподарських книг, враховуючи те, що Позивач зареєстрована в м.Київ, а також відсутні будь-які докази того, що за вказаною адресою у інших осіб відсутнє зареєстроване право власності на житловий будинок та земельну ділянку на якій він розташований.
З огляду на правила розподілу тягаря доказування, саме на Позивача покладено обов'язок з доведення факту наявності у неї права на житловий будинок, а тому зазначені вище обставини повністю виключають можливість для задоволення зазначеного позову, так як судом було роз'яснено Позивачу її право подавати докази, а в разі відсутності можливості надати їх самостійно, подавати клопотання про їх витребування, а суд позбавлений можливості ініціювати їх витребування.
Щодо доданого до матеріалів справи рішення сільської ради про підтвердження за Позивачем права власності на житловий будинок, суд звертає увагу на те, що Позивачем не наведено обставин, які перешкоджали їй самостійно за наявності вказаного рішення звернутися до Бердичівського бюро технічної інвентаризації з метою реєстрації свідоцтва про право власності.
Згідно постанов Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 924/925/17 та від 22 травня 2018 року в справі № 922/1574/17 зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 394/130/21 (провадження № 61-1888св22) зазначено, що за змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Тобто, згідно з усталеною судовою практикою суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Позивач вказує, що придбала вказаний будинок, тобто нею було досягнуто домовленості з власником майна з приводу його купівлі, при цьому питання про залучення до участі у справі даної особи у якості відповідача, нею не порушено, що також є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
За наведених обставин, відсутні підстави для визнання за Позивачем права власності на житловий будинок за набувальною давністю.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (пункт 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України).
Під час розгляду справи Відповідач визнала позов.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні».
Таким чином, визнання позову Відповідачем, не є підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 206 ЦПК України, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд, а в даному випадку визнання Відповідачем позову, суперечить викладеним у рішенні суду обставинам з наведених вище підстав.
Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені Позивачем судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
Керуючись Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року; статтями 319, 328, 344 ЦК України; статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 200, 206, 211, 223, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Попільнянської селищної ради Житомирського району, Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Попільнянського
районного суду М. І. Рудник