05 липня 2024 року м. Кропивницький
справа № 385/766/24
провадження № 22-ц/4809/1229/24
Суддя Кропивницького апеляційного суду ДьомичЛ.М., розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» на ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про визнання відсутнім права оренди відносно земельної ділянки,-
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11 червня 2024 року зустрічну позовну заяву Фермерського господарства «Олена» до ОСОБА_1 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та відшкодування збитків повернуто позивачу.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Фермерське господарство «Олена» оскаржило його в апеляційному порядку.
Подана скаржником апеляційна скарга підлягає залишенню без руху за наступного.
За вимогами п. 2 ч. 4 ст. 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 43 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Згідно з п. 29 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, у разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов'язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку, коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів. В іншому випадку засобами Електронного суду користувача інформують про відсутність в іншого учасника справи зареєстрованого Електронного кабінету.
З викладеного вбачається, що належним доказом направлення апеляційної скарги до електронного кабінету іншого учасника справи є квитанція про доставку документів користувачу. У випадку ж відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінет, таким доказом є опис вкладення до листа у паперовій формі.
Всупереч наведеному, до поданої в електронній формі через електронний кабінет апеляційної скарги скаржником не додано доказів надсилання її копії та копій доданих матеріалів позивачу - ОСОБА_1 .
Разом з тим, представником скаржника до апеляційної скарги додані квитанції № 1252384 та № 1252385 від 20 червня 2024 року, які засвідчують доставку апеляційної скарги з додатками до електронного кабінету Адвокатського бюро «Остащенко», адвокат якого є представником позивача, та до електронного кабінету Фермерського господарства «Олена» відповідно.
Однак, процесуальний закон не вимагає надання до апеляційного суду доказів направлення апеляційної скарги ані представникам учасників справи, ані безпосередньо скаржнику його представником.
Апеляційний суд наголошує, що процесуальна вимога, викладена у п. 2 ч. 4 ст. 356 ЦПК України, є чіткою, зрозумілою та не допускає неоднозначного її трактування, а особливо особою, яка має право на зайняття адвокатською діяльністю, тобто є фахівцем у галузі права.
Крім того, у п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», далі - Закон).
У пп. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону передбачено, що за подання юридичною особою апеляційної скарги на ухвалу суду підлягає сплаті судовий збір за ставкою, що складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційним судом враховано, що за змістом ч. 3 ст. 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Виходячи із викладеного та враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2024 року, за подання скаржником апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у даній справі підлягає сплаті судовий збір у сумі 2 422,40 грн: 3028,00 грн х 0,8 = 2422,40 грн.
Однак, доказів сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі до апеляційного суду не надано.
Натомість, разом з апеляційною скаргою до суду скаржником подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України та ст. 8 Закону. Клопотання обґрунтоване тим, що на день подання апеляційної скарги у Фермерського господарства «Олена» немає можливості сплатити судовий збір через відсутність доходів та коштів на рахунках.
У вирішенні питання наявності підстав для відстрочення скаржнику сплати судового збору за поданою апеляційною скаргою, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до ст. 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване ст. 8 Закону, норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
З аналізу ст. 8 Закону чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених ст. 8 Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у п. 3 ч.1 ст. 8 Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
При цьому, як виснувала Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18, із системного аналізу змісту норм ст. 8 Закону убачається, що положення п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення п. 3 ч.1 ст. 8 Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Предметом зустрічного позову, поданого скаржником у даній справі, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Водночас у нормах ч. 2 ст.133 ЦПК України відсилання до норм Закону передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у згаданій вище постанові, це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату.
Разом з тим, з викладеного вбачається, що у питанні відстрочення сплати судового збору юридичною особою посилання останньої на положення ст. 8 Закону є безпідставним.
У силу вимог ч. 1 ст. 81 ПК України, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Отже, для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається із відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. При цьому, оцінці також підлягають обставини наявності такої фінансової можливості у заявника на момент ухвалення судового рішення у справі судом апеляційної інстанції.
Однак, у поданій скаржником заяві, окрім посилання на неможливість сплати судового збору через відсутність доходів та коштів на рахунках, відсутні належні обґрунтування підстав для відстрочення сплати судового збору. До заяви не додано жодного підтверджуючого відповідні доводи доказу.
Викладене наразі виключає можливість відстрочення судом сплати судового збору за поданою скаржником апеляційною скаргою.
Відповідно до ч. 2 ст. 357 ЦПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення ст. 185 цього Кодексу.
На підставі викладеного, апеляційна скарга Фермерського господарства «Олена» підлягає залишенню без руху.
Керуючись ст.ст. 185, 356, 357 ЦПК України, суддя, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» на ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11 червня 2024 року, - залишити без руху.
Запропонувати скаржнику у десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали надати до апеляційного суду:
- належні докази надсилання копії апеляційної скарги з доданими документами позивачу;
- докази сплати судового збору у сумі 2422,40 грн за реквізитами, розміщеними на офіційному сайті Кропивницького апеляційного суду
або
- обґрунтовану заяву на підставі ст. 136 ЦПК України, а також докази на підтвердження відповідних доводів.
У разі невиконання у встановлений апеляційним судом строк вимог щодо усунення недоліків апеляційної скарги, апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Кропивницького
апеляційного суду Л. М. Дьомич