08.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5928/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 (повний текст рішення складено 23.01.2024, суддя Дупляк С.А.) у справі № 904/5928/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Кірієнко Ольги Олегівни
до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича
про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
Фізична особа-підприємець Кірієнко Ольга Олегівна (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 03.11.2023 за вих. № б/н до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича (далі - відповідач) про стягнення 6.000,00 грн помилково сплачених коштів.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що ним позивачем було помилково перераховано на рахунок відповідача грошові кошти з призначенням платежу: «оплата за товар зг. рах №б/н від 13.10.2021», однак між сторонами не укладались господарські договори, не проводились господарські операції та не підписувались первинні бухгалтерські документи.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/5925/23 позов про стягнення з відповідача 6 000,00 грн задоволено повністю, стягнуто помилково сплачені кошти в сумі 6 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 2684,00 грн.
Судове рішення мотивовано встановленими обставинами, які не підтверджують наявності між сторонами договірних зобов'язань, докази протилежного в матеріалах справи відсутніми, у зв'язку з чим перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 6.000,00 грн, з урахуванням приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Відповідач, не погоджуючись із прийнятим у даній справі судовим рішенням, та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою до Центрального апеляційного господарського суду, якою просить: поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду; скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити повністю. Стягнути з ФОП Кірієнко О.О. на користь ФОП Карпова В.Г. судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Вказане рішення суду відповідач вважає необґрунтованим та незаконним з огляду на те, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження помилковості перерахування грошових коштів. Рахунок, за яким були сплачені кошти в розмірі 6000грн., було виставлено 13.10.2021 року, однак позивач звернувся з вимогою про повернення цих коштів лише 12.11.2023 року.
Згідно аналізу статей 1212-1215 ЦК України грошові кошти на які був здійснений помилковий переказ внаслідок рахункової помилки та відсутності добровільності на операцію переказу підлягають поверненню як безпідставно набуті грошові кошти (майно).
Процедура повернення коштів залежить від встановлення того, на якому етапі та якою з сторін операцій була допущена помилка. Незалежно від причин помилки першочерговим невідкладеним етапом повернення коштів є повідомлення обслуговуючого банку чи небанківського надавача платіжних послуг про наявність помилкового переказу.
Зокрема, згідно ч. 3 ст 32 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо помилкових, неналежних, неакцептованих платіжних операцій, надавати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти про результат.
Матеріали справи не містять звернення до надавача платіжних послуг вказаного платежу, тобто відповідного звернення з боку позивача не було надано за весь період з моменту оплати.
Відповідач просив у задоволенні позову відмовити, вважає, що заявлені позивачем до стягнення суми коштів не є безпідставно набутими, а тому не можуть бути стягнуті в порядку передбачених ст.ст. 1212-1215 ЦК України.
Крім того, відповідачем надано до суду першої інстанції докази відправки Новою поштою товару позивачу, а саме пакети поліетиленові в кількості 6000 шт, однак вони не були прийняті судом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно до протоколу автоматичногорозподілу судової справи між суддямивід 20.02.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/5928/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/5928/23.
26.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №904/5928/23.
Ухвалою від 05.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/5928/23. Розгляд апеляційної скарги визначено у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
14.03.2024 позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено про те, що апеляційна скарга зводиться до повторного викладення Скаржником своєї позиції, і наведення обставин, яким Суд першої інстанції дав належну правову оцінку, дослідив докази які підтверджують такі обставини, та зробив обґрунтований висновок. При цьому Апелянт жодним чином не вказує про підстави подання апеляційної скарги, а саме - про порушення або неправильне застосування Судом норм матеріального чи процесуального права.
Так, скаржник вказує, що грошові кошти в розмірі 6000,00 грн. за платіжним дорученням №51 від 13 жовтня 2021 року були перераховані Відповідачу як оплата за товар на підставі саме того рахунку (№б/н від 13.10.2021), який надано Відповідачем до Суду.
Ці обставини були досліджені судом першої інстанції, в результаті чого встановлено хибність доводів відповідача.
Судом першої інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази як надіслання так і отримання позивачем рахунку, наданого відповідачем.
Наданий відповідачем рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021 є одностороннім документом, складеним відповідачем, докази надіслання чи вручення цього рахунку позивачу відсутні, будь-який підписів позивача рахунок також не містить.
Скаржник вказує, що надав суду першої інстанції докази відправки Новою поштою товару позивачу, а саме пакети поліетиленові в кількості 6000 шт., однак вони, нібито, не були прийняті судом. Проте, такі доводи не відповідають дійсності. Суд першої інстанції належним чином дослідив обставини відправлення відповідачем товару, і правильно зробив висновок про те, що лише після отримання ухвали суду від 11.01.2024, а саме 17.01.2024 відповідач вирішив надіслати (надіслав) на адресу позивача товар (пакети поліетиленові 6000 шт оголошеною вартістю 6.000,00 грн), на підтвердження чого надав експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865.
Однак, на думку суду, такі дії можуть вказувати на штучне створення відповідачем нових доказів для підтвердження наявності між сторонами господарських відносин, а тому оцінюються судом критично.
Доказів передачі позивачу товару за видатковою накладною чи актом прийняття-передачі (з відповідними підписами сторін) відповідач суду не надав.
В апеляційній скарзі зазначено, що позивач не надав суду доказів на підтвердження помилковості перерахування грошових коштів, зокрема докази звернення позивача до надавача платіжних послуг щодо вказаного платежу.
Проте, такі доводи Скаржника не мають значення для розгляду справи, так як позивач не був зобов'язаний звертатися до надавача платіжних послуг. Помилковість банківської операції було виявлено лише після спливу значної кількості часу, і в даному випадку позивач, з платіжного доручення самостійно дізнався про особу, яка отримала помилково сплачені кошти, які є предметом розгляду в цій справі.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не відповідають дійсності та не вказують на протиправність чи необгрунтованість рішення Господарського суду суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 року, не вказують про порушення Судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
13.10.2021 позивачем були перераховані на рахунок Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича грошові кошти у розмірі 6.000,00 грн відповідно до платіжного доручення №51 від 13 жовтня 2021 року, згідно з призначенням платежу оплата здійснена за «товар зг. рах. №б/н від 13.10.2021».
Позивачем кошти перераховані помилково, оскільки будь-яких господарських операцій з поставки товарів не відбувалося та господарські договори між позивачем та відповідачем не укладались, перерахунок коштів здійснено помилково без достатніх на те правових підстав.
Відповідач вважав позовні вимоги необґрунтованими, просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 13.10.2021 він виставив позивачу рахунок №б/н на суму 6.000,00 грн, на підставі якого позивач і перерахував відповідачу спірні кошти за оплату товару, тобто між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом обміну документами.
Також, на думку відповідача позивачем не було надано достатніх і допустимих доказів на підтвердження помилковості перерахування грошових коштів, в матеріалах справи відсутні звернення до надавача платіжних послуг щодо помилковості вказаного платежу, тому заявлені позивачем до стягнення суми коштів не є безпідставно набутими та не можуть стягуватися у порядку, передбаченому ст.ст. 1212-1215 ЦК України.
Як встановлено судом першої інстанції, перевірено судом апеляційної інстанції: рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021 позивач не отримував від відповідача та не замовляв зазначеного у цьому рахунку товар у відповідача. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, як надіслання так і отримання позивачем цього рахунку.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що наданий відповідачем рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021 є одностороннім документом, складеним відповідачем, докази надіслання чи вручення цього рахунку позивачу відсутні.
Судом апеляційної інстанції досліджений вказаний документ (а.с. 34) та встановлено, що він не містить будь-яких підписів позивача, а тому текст такого рахунку залежить виключно від волі відповідача, в т.ч. і щодо визначення товару. Водночас платіжне доручення № 51 від 13.10.2021 з призначенням платежу "оплата за товар зг. рах. №б/н від 13.10.2021" (а.с. 9) також не визначає товару.
Судом апеляційної інстанції досліджені вказані документи та встановлено, що матеріалах справи відсутні будь-які докази, як надіслання так і отримання позивачем цього рахунку.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що сторони досягли згоди про предмет договору.
Крім того, позивач 26.09.2023 звертався до відповідача з метою позасудового врегулювання спору з вимогою про повернення помилково сплачених коштів, листом з описом вкладення, однак вказана вимога залишена без уваги та задоволення. За інформацією із офіційного веб-порталу АТ «Укрпошта» відправлення за №03087063384 не було вручене під час доставки та 12.10.2023 повернуто на зворотну адресу у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання (а.с.10-13).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Предметом позову позивач визначив стягнення 6.000,00 грн помилково перерахованих коштів на рахунок відповідача.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі №910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18.
За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Суд перщої інстанції встановив, що позивач перерахував на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича грошові кошти у розмірі 6.000,00 грн згідно з платіжним дорученням №б/н від 13.10.2021 з призначенням платежу "оплата за товар зг. рах. №б/н від 13.10.2021". В свою чергу, позивач стверджує, що рахунку на оплату №б/н від 13.10.2021 від відповідача ніколи не отримував, зазначеного у цьому рахунку товару у відповідача ніколи не замовляв.
Позивач у позовній заяві стверджує, що вказані вище кошти перераховано помилково, оскільки будь-яких господарських операцій з поставки товарів не відбувалося та господарські договори між позивачем та відповідачем не укладались. Відтак, перерахунок коштів здійснено помилково без достатніх на те правових підстав.
Відповідач стверджує, що 13.10.2021 направив позивачу на електронну пошту рахунок №б/н на суму 6.000,00 грн, на підставі якого позивач і перерахував відповідачу спірні кошти за оплату товару, тобто між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом обміну документами.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, як надіслання так і отримання позивачем вище вказаного рахунку. А таким чином наданий відповідачем рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021 є одностороннім документом, складеним відповідачем, докази надіслання чи вручення цього рахунку позивачу відсутні, будь-який підписів позивача рахунок також не містить, а тому текст такого рахунку залежить виключно від волі відповідача, в т.ч. і щодо визначення товару. Водночас платіжне доручення №б/н від 13.10.2021 з призначенням платежу "оплата за товар зг. рах. №б/н від 13.10.2021" також не визначає товару.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що сторони досягли згоди про предмет договору.
Згідно ж зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Виходячи зі змісту 638 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що твердження відповідача про те, що між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом обміну документами, є недоведеними.
Так, в письмових поясненнях відповідача на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2024 , він 17.01.2024 надіслав на адресу позивача товар (пакети поліетиленові 6000 шт оголошеною вартістю 6.000,00 грн), на підтвердження чого надав експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865, в описі вмісту якої зазначено: пакети поліетиленові 6000 шт згідно вид. накл. К-0117; а оголошена вартість 6.000,00 грн.
Такі дії відповідача можуть вказувати на штучне створення відповідачем нових доказів для підтвердження наявності між сторонами господарських відносин, а тому оцінені судом критично.
При цьому суд першої інстанції враховано, що відповідач не заперечув того факту, що починаючи з 13.10.2021 і до 17.01.2024, тобто більше двох років, він такого товару позивачу не поставляв (не надсилав).
Судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що згідно з розміщеними на сайті ТОВ «Нова пошта» Умовами та Правилами надання послуг, а також ПУБЛІЧНИМ ДОГОВОРМ про надання послуг з організації перевезення відправлень, ТОВ «Нова пошта» не засвідчує вмісту відправлення, а відповідальність за інформацію, вказану в експрес-накладній, несе власне замовник, адже до його обов'язків зокрема, входить: заповнення експрес-накладної відповідно до вимог експедитора (а саме заповнення всіх обов'язкових полів, зазначення достовірної інформації), запакування відправлення для його збереження під час транспортування, маркування кожного вантажного місця, надання експедитору всіх супровідних документів, необхідних для транспортування відправлення, тощо.
Відтак, у даному випадку неможливо встановити, що саме надіслав відповідач згідно з експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865.
Більш того, експрес накладна, як і товаро-транспортна накладна, є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною, актом прийняття-передачі тощо (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №804/644/16, від 27.08.2020 у справі № 810/1870/16).
Доказів передачі позивачу товару за видатковою накладною чи актом прийняття-передачі (з відповідними підписами сторін) відповідач суду не надав.
В свою чергу, позивач стверджує, що рахунку на оплату №б/н від 13.10.2021 від відповідача ніколи не отримував, зазначеного у цьому рахунку товару у відповідача ніколи не замовляв.
Більш того, як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції згідно з відомостями, розміщеним на сайті ТОВ «Нова пошта» отримувач відмовився від отримання відправлення згідно з експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865, і відправлення 18.01.2024 було скероване (повернуте) відправнику (відповідачу) - (а.с.44).
Також суд першої інстанції встановив, що у наданому відповідачем рахунку на оплату №б/н від 13.10.2021 відповідач зазначив, що товар відпускається шляхом самовивозу. Відтак дії відповідача щодо направлення 17.01.2024 позивачу товару засобами ТОВ «Нова пошта» також не узгоджуються із принципом заборони суперечливої поведінки.
Водночас, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №754/5841/17 сформульовано такий висновок: "Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло".
Про заборону суперечливої поведінки (принципcontra factum proprium) Верховний суд вкотре нагадав у постановах від 12.12.2022 у справі №126/2200/20 від 14.12.2022 КЦС та від 25.01.2023 у справі №760/34680/19.
З урахуванням встановлених вище обставин справи у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не спростував твердження позивача про помилковість перерахування спірних коштів, а також не довів наявності у відповідача правових підстав для утримання таких коштів.
Встановлені судом обставини не підтверджують наявності між сторонами договірних зобов'язань, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 6.000,00 грн, з урахуванням приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необгрунтоване та незаконне рішення суду першої інстанції.
Крім того колегія суддів зазначає, що майже всі доводи апеляційної скарги в частині наведення скаржником, що заявлені позивачем кошти не є безпідставно набутими, а тому не можуть бути стягнуті з відповідача у порядку ст.ст. 1212-1215 ЦК України. Відносно цього колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 238 ГПК України саме в рішенні суду містяться висновки суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів у даній справі.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи скаржника, з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, колегія суддів відхиляє як такі, що є явно необґрунтованими, з огляду на законодавство та усталену судову практику, а також не підтверджуються наявними матеріалами справи.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення у даній справі та задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/5928/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/5928/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін