Справа № 552/6933/23 Номер провадження 22-ц/814/2132/24Головуючий у 1-й інстанції Миронець - Мельничук О.К. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.
03 липня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючої судді Прядкіної О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,
розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих коштів
за апеляційною скаргою адвоката Клименка Василя Володимировича в інтересах ОСОБА_2
на рішення Київського районного суду м.Полтави від 05 березня 2024 року, зі складанням повного тексту 08 березня 2024 року та на додаткове рішення від 14 березня 2024 року, прийнятих під головуванням судді Миронець-Мельничук О.К. в м.Полтаві,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду з даним позовом.
Зазначав, що він шукав способи збільшення прибутку та інвестування власних коштів в успішний бізнес. Згодом з ним телефоном зв'язалися незнайомі люди, які запропонували легкий заробіток, в результаті чого позивач уклав інвестиційний договір з ФОП ОСОБА_3 .
Надалі, позивачу було запропоновано укласти інвестиційний договір також з іншою особою - ОСОБА_2 , банківські реквізити якого було переслано ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку. Крім того в усному порядку позивачу повідомили, що договір у якому прописано всі істотні умови буде обов'язково укладено після проведення першої оплати у розмірі 100 000 грн., яку просили виконати 4 платежами.
Вказував, що 16.09.2022 року позивач на виконання неукладеного правочину з ОСОБА_2 перерахував на картковий рахунок № НОМЕР_1 , який належить відповідачу, 100 000 грн. чотирма транзакціями по 25 000 грн.
В подальшому, комунікація між сторонами припинилася, договірні правовідносини так і не були оформлені, а відтак і не виникли. При цьому, всі прохання та заяви позивача щодо повернення коштів відповідачем були проігноровані.
Вважав, що кошти, які він перерахував підлягають поверненню, оскільки вони набуті відповідачем без достатньої правової підстави, жодних договорів укладено не було.
Крім того, просив стягнути з відповідача 7925,25 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 3476,11 гривень.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 05 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих коштів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000 гривень, 3% річних у сумі 3476,11 гривень та інфляційних втрат в сумі 7925,25 гривень, судові витрати в сумі 1114,01 гривень, а всього 112515,37 гривень.
Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог.
Додатковим рішенням Київського районного суду м.Полтави від 14 березня 2024 року доповнено рішення Київського районного суду м.Полтави від 05 березня 2024 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 12000 грн.
Рішення та додаткове рішення оскаржив адвокат Клименко В.В. в інтересах ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, те що 16.09.2022 року позивач, саме на виконання домовленості з ФОП ОСОБА_3 , яка виникла під час здійснення правовідносин по договору інвестування №98 та отриманої від останнього консультації, ОСОБА_1 перерахував на картковий рахунок відповідача 100 000 грн.
Вказує, що правові відносини позивача з відповідачем виникли на підставі правовідносин з ФОП ОСОБА_3 по договору інвестування №98.
Разом з тим, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існували договірні правовідносини на підставі договору позики, в якому ОСОБА_3 взяв у позику у ОСОБА_2 100 000 грн.
Стверджує, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує факт отримання коштів в сумі 100 000 грн., однак, він добросовісно вважав, що ці кошти йому перерахував ОСОБА_3 , в якості повернення боргу.
Зазначає, що ОСОБА_2 підтверджує факт відсутності будь яких правовідносин між ним та позивачем ОСОБА_1 .
Також, посилається на неспівмірність заявлених вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу і фактично понесених позивачем судових витрат та звертає увагу на недопустимість доказу, а саме платіжної інструкції щодо оплати правничої допомоги у зв'язку з тим, що вона не завірена належним чином.
У відзиві адвокат Здоровець С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на правильність вирішення справи судом першої інстанції, просить в задоволенні апеляційної скарги адвоката Клименка В.В. відмовити, а рішення районного суду залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частини четверта, шоста статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК України).
Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав:
З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2022 року ОСОБА_1 перерахував на картковий рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , 100 000 грн. чотирма транзакціями по 25 000 грн., що підтверджується платіжними інструкціями Р24А273984974D43564, P24A273993645D32645, P24A274007183D78722, P24A274020268D31758 від 16.09.2022 року.
Згідно з договором інвестування в бізнес № НОМЕР_2 , укладеним між ФОП ОСОБА_3 (виконавець) та ОСОБА_1 (інвестор), виконавець надає консультаційні послуги, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх. Замовник передає виконавцю у користування грошові кошти в сумі 250 000 грн., а виконавець зобов'язується сплачувати інвестору грошові кошти в порядку і на умовах визначених цим договором.
Відповідно до договору позики від 01 серпня 2022 року, ОСОБА_2 (позикодавець) та з другої сторони ФОП ОСОБА_3 (позичальник), уклали договір, згідно з яким позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 100 000 грн, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики в строк встановлений цим договором.
16.09.2022 року ОСОБА_2 одержав від ФОП ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 100 000 грн. в рахунок погашення раніше наданої йому суми за договором позики від 01.08.2022 року, про що складена розписка.
Районний суд, задовольняючи позовні вимоги, рішення мотивував тим, що відповідач безпідставно набув кошти в сумі 100 000 грн., що належать позивачу, які відповідно до ст.1212 ЦК України підлягають стягненню з відповідача із застосуванням положень ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).
За позицією Верховного Суду сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).
Так, з матеріалів справи вбачається, що як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, відповідач визнав наявність елементів кондикційного правопорушення, а саме: факт отримання коштів від позивача у загальному розмірі 100 000 грн.; відсутність між сторонами даного спору будь-яких правовідносин, будь-якої іншої правової підстави для збереження відповідачем належних позивачу коштів.
Посилання ж відповідача на договірні правовідносини ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_3 , а також наявність відповідного права вимоги, колегія суддів відхиляє, позаяк, вказані обставини не впливають на обґрунтованість позовних вимог, що є предметом розгляду даної справи.
Також, відсутній правовий зв'язок між укладенням договору інвестування №98 між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , перерахуванням ОСОБА_1 на картковий рахунок ОСОБА_2 100 000 грн. та укладенням договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і складеною на виконання цього договору розпискою між останніми про виконання грошового зобов'язання та повернення 100 000 грн.
Припущення відповідача стосовно того, що він правомірно вважав, що отримав кошти від позивача в якості повернення боргу ОСОБА_3 не звільняє його від обов'язку повернути дані кошти, як такі що отримані без достатньої правової підстави, адже дані відносини виникли як кондикційні, та наявність чи відсутність вини чи недобросовісної поведінки не впливає на виконання такого зобов'язання.
Отже, перехід (збереження) грошових коштів не ґрунтувався на жодній правовій підставі від початку кондикційного правовідношення, а тому у відповідача виникло зобов'язання з повернення безпідставно набутих коштів.
Разом з тим, районний суд помилково застосував положення ст. 625 ЦК України, оскільки, згідно з цією нормою, на боржника покладається обов'язок відшкодувати кредитору шкоду, завдану невиконанням грошового зобов'язання, тоді як предметом розгляду даної справи є повернення особі безпідставно набутих грошових коштів без наявності будь яких договірних зобов'язань між сторонами.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними, а рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 3476,11 грн. та інфляційних втрат в сумі 7925,25 грн. підлягає скасуванню.
В іншій частині рішення слід залишити без змін.
Що стосується оскарження додаткового рішення від 14.03.2024 року, то колегія суддів приходить до наступних висновків.
Так, після винесення Київським районним судом м.Полтави рішення від 05 березня 2024 року, яким позовні вимоги були задоволенні в повному обсязі, представник позивача звернувся до суду в той же день із заявою про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правничу допомогу в розмірі 18 000 грн.
Відповідач скористався своїм правом та подав на дану заяву заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Районний суд при ухваленні додаткового рішення врахував надані відповідачем заперечення, зменшив заявлений розмір витрат, стягнувши з ОСОБА_2 у відшкодування витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн.
Доводи апеляційної скарги стосовно неналежного завірення платіжної інструкції не можуть бути взяті до уваги, враховуючи те, що даний доказ поданий в електронному вигляді через систему «Електронний суд» та відповідно сформований банком надавачем послуг з накладанням печатки банку та підпису уповноваженої особи, і завірений відповідно при долученні як додаток до заяви про стягнення судових витрат, кваліфікованим електронним підписом представника позивача - адвоката Здоровця С.В.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі додаткове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 цієї ж статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, підлягає зміні розподіл судових витрат, а саме з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі - 999,99 грн., а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі - 187,82 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Клименка Василя Володимировича в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 05 березня 2024 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 3476,11 грн. та інфляційних втрат в сумі 7925,25 грн., ухваливши в цій частині нове рішення.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Змінити розподіл судових витрат, стягнувши:
- з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 999,99 грн.,
-- з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі - 187,82 грн.
В іншій частині рішення Київського районного суду м.Полтави від 05 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05.07.2024 року.
Головуюча суддя О.В. Прядкіна
Судді: С.Б. Бутенко
О.І. Обідіна