Номер провадження: 22-ц/813/4737/24
Справа № 523/13013/23
Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.
Доповідач Заїкін А. П.
06.06.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/13013/23
Номер провадження: 22-ц/813/4737/24
Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Булацевської Я.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - Держави Україна, в особі Одеської обласної прокуратури,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Одеської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, за апеляційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Кисельова В.К. о 15 годині 36 хвилині 12 лютого 2024 року, повний текст рішення складений 14 лютого 2024 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 : 1) - 2 756 000,00 грн. - на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; 2) - 180 000,00 грн. компенсації витрат на юридичну (правову) допомогу. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати понесені ним, у зв'язку з наданням правової допомоги по даній справі у сумі - 40 000,00 грн..
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що він з 01 вересня 2016 року до 09 січня 2023 року перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження №42016160000000527 від 06 липня 2016 року).
01 вересня 2023 року ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
02 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року у справі № 522/16488/16-к, на підставі клопотання слідчого органу досудового розслідування до ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області. Цією ж ухвалою, відповідно до частини третьої статті 183 КПК України, визначено розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі - 2 000 000 грн.. Одночасно слідчим суддею було визначено обов'язки на 2 місяці для ОСОБА_1 на випадок внесення ним застави: - прибувати на слідчі дії за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; - не відлучатися за межі міста Одеси, без дозволу слідчого, прокурора або суду; - повідомляти, слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; - утримуватися від спілкування зі свідком у кримінальному провадженні.
Вказана ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу була оскаржена до Одеського апеляційного суду.
За результатами розгляду апеляційної скарги ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2016 року скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , підозрюваного у кримінальному провадженню, внесеному 06.07.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201616000000527, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, скасовано та винесено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС першого слідчого відділу прокуратури Одеської області про обрання до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_1 звільнено з-під варти негайно.
Підставою для скасування ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як зазначила колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області в ухвалі від 07 вересня 2016 року, послугувало те, що судом першої інстанції не було дотримано вимоги ст. ст. 177, 178, 194 КПК України. Прокурором під час розгляду клопотання в суді першої інстанції не було доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
З наведених в ухвалі суду першої інстанції доказів, а саме - з показань свідка ОСОБА_2 та з протоколу огляду приміщення по АДРЕСА_1 не вбачається дані, які можуть свідчити про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення. Ніяких дій з боку підозрюваного ОСОБА_1 , що свідчили б про отримання ним неправомірної вигоди, стороною обвинувачення у судовому засіданні судів першої інстанції та апеляційної інстанції не доведено.
Також прокурором не названа реальна сума орендної плати, яка на думку органів досудового розслідування повинна сплачуватися за оренду приміщень у вказаному регіоні, які саме конкретні дії зобов'язався виконати підозрюваний ОСОБА_1 , у разі підписання договору оренди на вказаних умовах. Більш того, укладення договору оренди за казаною орендною платою за таких обставин не може розцінюватися як неправомірна вигода, крім того, строк оренди на вищезазначене приміщення починає діяти лише з 31 жовтня 2016 року, тобто не має підстав вважати, що ОСОБА_1 була отримана неправомірна вигода та те, що в діях підозрюваного ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК України. Тобто у судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій не було доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення та взагалі не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК України.
Вказані обставини, які встановлені Одеським апеляційним судом, свідчать про незаконність затримання ОСОБА_1 в порядку ст. 208 КПК України, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та відповідно відсутність підстав для направлення слідчим клопотання, погодженого з процесуальним керівником щодо обрання ОСОБА_1 міри запобіжного заходу взагалі.
Незважаючи на висновки апеляційної інстанції та не встановлення обставин щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, органами досудового розслідування замість закриття кримінального провадження було продовжено проведення досудового розслідування та без встановлення інших обставин, при відсутності наявності обґрунтованої підозри, направлено до суду обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням, передбаченим ч. 3 ст. 368 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_1 більше не обирався.
Крім того, 01.09.2016 року було проведено огляд місця події, затримання та, освідування особи.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.206 у справі № 522/16488/16-к накладено арешт на речі і документи, грошові кошти, вилучені 02.09.2016 під час огляду місця події у приміщенні за адресою - АДРЕСА_1 , а саме: - на грошові кошти у сумі - 51 920 грн. (які фактично належали його дружині - ОСОБА_3 ); - 2 екземпляру договору оренди нерухомого майна; - 681 грн.; - 150 доларів США; - службове посвідчення ОСОБА_1 ..
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 ОСОБА_1 виправданий та визнаний невинуватим на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Вказаний виправдувальний вирок не оскаржувався органами прокуратури та набув законної сили. Про що свідчить висновок у кримінальному провадженні № 42016160000000527 від 06.07.2016 стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України, погоджений з керівником Одеської обласної прокуратури 09 січня 2023 року. Про наявність вказаного висновку стало відомо наприкінці лютого 2023 року.
Відповідно до вказаного висновку Одеської обласної прокуратури, визнано факт неналежного виконання службових обов'язків слідчим першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Попова С.М., який проводив досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , а також визнано факт неналежного виконання службових обов'язків прокурорами відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7. та ОСОБА_4 , які здійснювали процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, але питання щодо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності не вирішувалось, у зв'язку з їх звільненням з органів прокуратури.
Вказаний висновок Одеської обласної прокуратури направлявся до Офісу Генерального прокурора, які у подальшому погодились з вказаним висновком та винесенням законного виправдувального вироку стосовно ОСОБА_1 , що свідчить відсутність апеляційної скарги на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 08.12.2022.
Вирок суду від 08.12.2022 на адресу ОСОБА_1 про набрання законної сили не направлявся, тому адвокатом Івановою П.В. направлено запит до Суворовського районного суду м. Одеси про повідомлення сторони захисту про набуття вироком законної сили та надання належним чином засвідчених копій вироку суду.
24 квітня 2023 року адвокатом Івановою П.В. було отримано повідомлення про не оскарження вироку суду Одеською обласною прокуратурою з двома копіями вироку, з відмітками про набрання чинності.
Щодо підстав відшкодування моральної шкоди.
Остаточне рішення у справі було ухвалено Суворовським районним судом м. Одеси 08 грудня 2022 року, що дає підстави вважати для висновку, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом протягом повних 76 місяців 10 днів (з 01 вересня 2016 року до 10 січня 2023 року).
Таке тривале порушення конституційних прав позивача завдало йому глибинних душевних страждань, оскільки перебування у статусі обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні тяжкого злочину не є звичним явищем для ОСОБА_1 , зважаючи на відсутність у нього судимостей. Крім того, нервові стреси, відчуття тривоги, що існували протягом цих 76 місяців 10 днів сформували у позивача почуття невизначеності свого майбутнього, що пов'язане з можливістю бути незаконно засудженим та ув'язаними до 10 років, які припадали би на найактивніший життєвий період позивача (враховуючи його вік).
Зважаючи на дату затримання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), обраний йому запобіжний захід, дату звільнення з-під варти ОСОБА_1 , останній фактично перебував під вартою в ізоляторі тимчасового тримання, а у подальшому у Одеському слідчому ізоляторі протягом семи діб.
Позивач утримувався в одиночній камері ізолятору тимчасового тримання, не з найкращими умовами, без надання належної медичної допомоги, потім у Одеському слідчому ізолятору. Усе це свідчить про нелюдські умови утримання ОСОБА_1 в ізоляторі тимчасового тримання та у слідчому ізолятору, що також завдало йому моральної шкоди у вигляді фізичних страждань - відчуття холоду протягом тривалого часу, неможливості нормального сну і відпочинку, а також душевних страждань, приниження честі і гідності, відчуття розгубленості, тривоги за своє здоров'я та майбутнє, страх провести невизначений час у таких умовах. Найбільше боявся ганьби від знайомих, що скажуть колеги, як поставляться до цих новин його друзі та знайомі.
Під час проведення огляду місця події, його затримання та освідування ОСОБА_1 перебував у стані розгубленості, відчував безпорадність та відсутність негайної можливості підтвердження своєї невинності.
Зазначений факт беззаперечно завдав позивачу моральних страждань, оскільки призвів до виникнення стійкого відчуття безпорадності та неясності свого майбутнього, оскільки існувала реальна загроза перебування протягом двох місяців у слідчому ізоляторі у холодну пору року, оскільки визначений розмір застави у сумі - 2 000 000 грн. був не помірним, як для його сім'ї так і його родичів.
Переживання за стан сім'ї - дружини, дітей, які фактично залишалися без будь-якої підтримки, також завдало позивачу душевних страждань, оскільки саме він, як чоловік утримував сім'ю та допомагав, оскільки вони мешкали окремо від родичів.
ОСОБА_1 досі відчуває себе не впевненим в майбутньому, має тривожні думки, страх за своє життя та життя родини, страх втратити цілісність сім'ї, що може бути пов'язано з подіями, що відбувалися стосовно нього. Почуває себе не захищеним, доки не будуть відновлені його права: - право на професію, поновлення його на роботу в органи прокуратури, право отримувати заробітну плату, право почуватися корисним та потрібним суспільству. Зазначені обставини також завдають постійні душевні та моральні страждання.
До того ж протягом досудового розслідування (76 повних місяців 10 днів - до дня проголошення судового рішення судом першої інстанції та ще 5 (п'ять) місяців, поки він дізнався, що вирок суду не оскаржується Одеською обласною прокуратурою) ОСОБА_1 був обмежений у конституційному праві на вільне пересування, що також завдавало душевних страждань, зважаючи на необхідність отримання дозволів для виїзду за межі м. Одеси в особистих справах, у тому числі для належного лікування та отримання медичної допомоги, оскільки він неодноразово перебував на лікування (виписка додаються).
При цьому, вилучені грошові кошти навіть після набрання законної сили виправдувальним вироком, до теперішнього часу не повернуті законним володільцям.
ОСОБА_5 після затримання чоловіка - ОСОБА_1 , перебування його під слідством та судом, також перебувала у постійному нервовому і психічному напружені і тривалому стресі. ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина - ОСОБА_6 , але вона не могла спокійно займатися вихованням дітей, оскільки постійно перебувала у надважкому психологічному стані, що характеризується зниженням рівня зацікавленості до життя та подій, які трапляються у її житті, високим рівнем її психологічного навантаження, що формує негативне становище.
Згаданий психологічний стан близьких осіб завдав тривалих моральних страждань позивачу, що проявилося у відчутті безпорадності, неможливості допомогти та захистити членів своєї сім'ї. Незаконні дії відповідних органів державної влади мали далекосяжний вплив - указаний психологічний стан членів сім'ї позивача носить тривалий характер (вже понад шість років), що свідчить про глибину та винятковий характер душевних страждань ОСОБА_1 ..
Крім того, слідчі дії (огляду місця події за участю позивача, затримання та освідування його, проведення негласних слідчих (розшукових) стосовно ОСОБА_1 ) проводилися його колегами та з залученням озброєних оперативних співробітників Служби безпеки України у присутності його дружини.
Він відразу, на наступний день після затримання, тобто - 02 вересня 2016 року був звільнений з посади, що підірвало його надію на відновлення справедливості та законності, а також його соціальне становище (наказ додається).
Усе це створило стійкий негативний образ позивача серед колег, осуд, уникнення спілкування з їх боку, що, безумовно, змінило ставлення ОСОБА_1 до своєї роботи. Стало соромно з'являтися на людах, при зустрічах з колегами та друзями, важко було працевлаштуватися, важко налаштовувався на новий день тощо), а також вплинуло на його можливість продовжувати кар'єру в органах прокуратури (до цього позивач характеризувався за місцем роботи з позитивного боку, заохочувався, нагороджувався відомчими відзнаками).
Згадані події завдали значних страждань позивачу, що проявилося у глобальній зміні життєвого укладу ОСОБА_1 , втраті авторитету серед оточення, негативному впливі на його стосунки з колегами, друзями, що разом вимагало від Позивача додаткових зусиль в організації свого життя.
Також варто звернути увагу Суду на те, що ОСОБА_1 так і не зміг працевлаштуватися, вимушений іноді допомагати дружині, не міг займатися ділом, яке приносить задоволення та отримуєш нормальну заробітну плату, що позбавляло позивача та членів його сім'ї засобів для нормального існування.
Такий матеріальний стан змусив позивача та ОСОБА_3 брати кошти у борг у родичів та знайомих, що призвело до моральних страждань, оскільки підтримувало стан емоційної нестабільності, відсутності впевненості у майбутньому та істотно змінило соціальний статус позивача з успішного державного службовця на особу, яка притягається до кримінальної відповідальності та є "ізгоєм" у суспільстві.
Згадані події кардинально змінили життя дружини та дітей ОСОБА_1 , проявляються ознаки емоційної напруги, хвилювання за стабільність сімейних відносин.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 мало значний суспільний резонанс, викликаний публікаціями у засобах масової інформації, а також на веб-сайті органів прокуратури у 2016 році.
Усі публікації та матеріали висвітлювали позивача у негативному ключі, формуючі образ "хабарника", що нанесло непоправну шкоду діловій репутації Позивача, зважаючи на загально доступність відповідних інформаційних матеріалів та їх спрямованість на невизначене коло читачів.
Більше того, про значний суспільний резонанс відповідної справи прямо вказує орган досудового розслідування у клопотанні про застосуванні запобіжного заходу.
Крім того, стрес та негативний психоемоційний вплив перебування позивача під слідством та судом призвів до серйозного погіршення здоров'я ОСОБА_1 ..
Так, внаслідок перебування у умовах в ізоляторі тимчасового тримання, в Одеському слідчому ізоляторі, тривалого стресу через притягнення до кримінальної відповідальності у ОСОБА_1 загострилися його захворювання. Протягом 2016-2022 років позивач неодноразово звертався до закладів охорони здоров'я з приводу погіршення самопочуття і постійними болями, слабкістю. За результатам обстеження ОСОБА_1 встановлено діагноз: "Хронічна церебро-васкулярна недостатність II ступені.
Таким чином, зазначеними вище протиправними діями органів досудового розслідування, прокуратури ОСОБА_1 завдано значної, тривалої, глибинної моральної шкоди, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, що полягає у тривалих (76 повних місця) перебуванні у статусі підозрюваного/обвинуваченого у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення, стресі, розгубленості, формуванні і утвердженні почуття невизначеності свого майбутнього, позбавленні можливості піклуватися про себе і своїх близьких (як морально, так і матеріально), обмеженнях конституційного права на вільне пересування та вільне користування/розпорядження своєю І власністю, втраті авторитету серед оточення, негативному впливі на ставлення до роботи. Усе це завдало надзвичайного впливу на життя позивача, порушило його нормальні життєві зв'язки, призвело до погіршення (позбавлення) можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, що вимагає зусиль для організації його життя.
Отже, обсяг, характер і наслідки завданої шкоди, тривалість негативного впливу, якому піддавався ОСОБА_1 , свідчить про те, що кримінальне провадження № 42016160000000527 мало тяжкі наслідки для нього, у зв'язку з чим розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Держави на користь позивача становить - 2 756 000,00 грн, що складає 424 мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлений з 01 грудня 2021 року (по 8 мінімальних заробітних плат за кожен повний місяць перебування під слідством та судом).
Під час перебування під слідством і судом ОСОБА_1 користувався правовою допомогою, зокрема, адвоката Іванової Парасковїї Василівни, яка здійснювала його захист та інші види адвокатської діяльності в інтересах позивача під час досудового розслідування та судового розгляду справи у судах всіх інстанції на підставі відповідних договорів про надання правової допомоги (копії яких додаються).
Відповідно до зазначених договорів та додаткових угод до них розмір гонорарів адвоката Іванової П.В. загалом склав - 180 000 грн, а саме: - 30 000 грн - за надання правової допомоги на етапі досудового розслідування; - 150 000 грн - за надання правової допомоги та здійснення захисту ОСОБА_1 на стадії судового розгляду у суді першої інстанції у період з 09 лютого 2017 року до квітня 2023 року, тобто більше 6 (шести) років.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Одеська обласна прокуратура надала до суду відзив на позов, в якому визнає факт, що у позивача виникло право порушувати питання про відшкодування моральної шкоди на підставі положень ст.ст. 1167, 1176 та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», але не погоджується із сумою відшкодування.
ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 76 місяців 10 днів.
Мінімальний місячний розмір заробітної плати з 1 січня 2023 року складає - 6 700 грн., що встановлено ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Тож сума на відшкодування моральної шкоди може становити - 511 433,30 грн. (за кожен місяць перебування під слідством - 6 700 грн. х 76 міс. 10 днів = 511 433,30 грн.), про відшкодування якої вправі ставити питання позивач.
Однак, реальність настання моральної шкоди має бути доведена належними та допустимими доказами, яких позивачем у справі не надано.
Посилання позивача на тривалість перебування під слідством та судом, та як наслідок обрахування на цій підставі розміру відшкодування моральної шкоди в більшому розмірі, ніж законодавчо гарантованому мінімуму, є помилковим, оскільки законодавець уже прийняв до уваги таку обставину як тривалий термін, визначаючи порядок обрахування розміру відшкодування, а саме - за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
При цьому не заслуговують на увагу доводи позову щодо підстав для збільшення мінімального розміру відшкодування через вчинення, нібито, протиправних дій стосовно позивача з боку відповідача та притягнення його до кримінальної відповідальності. Такі обставини є безпідставними та недоведеними.
Також не мають враховуватись доводи ОСОБА_1 про залишення своєї сім'ї без будь-якої підтримки, оскільки лише він утримував сім'ю. Дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 є приватним підприємцем. Більш того, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 тривав 7 діб і більше запобіжний захід не застосовувався, що у подальшому не перешкоджало позивачу утримувати свою родину.
Глибину завдання моральної шкоди позивач також обґрунтовує звільненням через вказані обставини з роботи. Разом з тим, ці доводи також не мають враховуватись судом, оскільки судовими рішеннями у адміністративній справі № 815/5156/16, які набрали законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про скасування наказу від 02.09.2016 за № 2078к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідача та загостренням його захворювання. До того ж з виписного епікризу №14169 вбачається, що захворювання є хронічним, яке має місце з 2012 року. Наявність хронічного захворювання вимагало від позивача проходження курсів відновлювального лікування, які в останнє він проходив у травні-червні 2015 року. Отже, вбачається, що на загострення хронічної хвороби також могла вплинути тривалість не проходження позивачем відновлювального лікування.
Щодо доводів позову про неодноразові звернення протягом 2016-2022 років до закладів охорони здоров'я то ці доводи не підтверджені жодними доказами.
Відповідач також заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу виходячи з наступного.
Так згідно доданих до позову документів вбачається, що 01.09.2016 року з адвокатом Івановою П.В. укладено договір про надання правової допомоги по кримінальному провадженню № 42016160000000527 відносно ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування. Додатковою угодою від 01.09.2016 № 24 визначено гонорар у розмірі - 30 000 грн. та вказано, що вказані кошти внесено згідно квитанції від 01.09.2016р. У лютому 2017 року складено акт приймання наданих послуг.
Окрім того, 02 лютого 2017 року вбачається, що з адвокатом Івановою П.В. було укладено договір про надання правничої допомоги № 05, згідно з яким адвокат взяв на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу та здійснити захист в ході судового розгляду кримінального провадження.
За надання правової допомоги додатковою угодою від 09.02.2017 до договору № 05 від 09.02.2017 визначено розмір гонорару - 50 000 грн. (пункт 1 угоди). Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар, передбачений пунктом 1, що підтверджується квитанцією.
Додатковою угодою від 11.02.2017 до договору № 05 від 09.02.2017 визначено з 11.02.2017 розмір гонорару - 50 000 грн. (пункт 1 угоди). У пункті також зазначено, що гонорар був внесений до підписання вказаної додаткової угоди.
Додатковою угодою від 15.02.2021 до договору № 05 від 09.02.2017 визначено, що у випадку тривалого розгляду справи розмір гонорару адвоката складає - 50 000 грн. (пункт 1 угоди). У пункті також зазначено, що гонорар був у внесений до підписання вказаної додаткової угоди.
У січні 2023 року складено акт приймання наданих послуг.
Прокуратура вважає, що надані договори, додаткові угоди та акти не є достовірними доказами, оскільки їх підписано не ОСОБА_1 , а невідомою особою.
Так, підпис ОСОБА_1 на долучених до позовної заяви повідомленні про підозру від 02.09.2016, на повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри 16.01.2017, на довідці про звільнення ОДС № 146393 та на усіх наведених договорах, додаткових угодах та актах є різними, що не дає змоги ідентифікувати особу підписанта.
Через це угода від 01.09.2016 № 24, додаткова угода від 01.09.2016 № 24, акт від 05.02.2017, договір від 09.02.2017 № 05, додаткова угода від 09.02.2017, додаткова угода від 11.02.2017, додаткова угода від 15.02.2021 та акт від 05.01.2023 є недостовірними доказами та мають бути виключені з переліку досліджуємих судом документів, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України наведені правочини є неукладеними.
Окрім того, відповідач просить відмовити у стягнення витрат у розмірі - 40 000 грн. за надання професійної правничої допомоги у даній справі, оскільки не надано належного розрахунку даних витрат (а. с. 177 - 188).
Короткий зміст рішення суду, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.02.2024 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - 1 068 516,10 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - 180 000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури в частині витрат на правничу допомогу у розмірі - 40 000 грн. залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що загалом позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом - 76 місяців 10 днів. Враховуючи засади розумності, виваженості й справедливості є вірною встановлення суми відшкодування моральної шкоди у розмірі - 14 000 грн. за кожний місяць перебування під слідством чи судом, що буде в цілому складати суму в розмірі -1 068 516,10 грн. = (76 х 14 000= 1 064 000) + (14 000 : 31 х 10= 4 516,1).
Ураховуючи той факт, що суду надані докази, які об'єктивно та документально підтверджують факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому ним розмірі, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження, у сумі - 180 000 грн. (Т. 2, а. с. 14 - 22).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12.02.2024 року в частині задоволених позовних вимог скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зменшити суму відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 до мінімального розміру - 122 133,30 грн., та відмовити у позові в частині вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі - 180 000 грн..
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції про визначення розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з подвійного розміру мінімальної заробітної плати. Судом завищено розмір моральної шкоди та не враховано ступінь страждань, заподіяних громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру; 2) мінімальний розмір відшкодування, на який може претендувати позивач за перебування під слідством та судом упродовж 76 місяців та 10 днів, становить - 122 133,30 грн = (76 міс. х 1 600 грн.) + (1600 грн. : 30 днів х 10 днів); 3) судом не враховано, що на підставі постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2023 року ОСОБА_1 поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу; 4) відсутні докази погіршення стану здоров'я, що пов'язані із знаходженням під судом та слідством. Надані позивачем докази свідчать про наявність хронічних захворювань, що вимагають проходження відповідного лікування; 5) позивачем не надано доказів звернень протягом 2016 - 2022 років до закладів охорони здоров'я про вжиття зусиль для нормалізації життєвих зв'язків; 6) судом не було враховано, що суми, сплачені під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, не є тотожними витратам на правничу допомогу під час розгляду цивільної справи та їх розмір підлягає доведенню в загальному порядку, як сума матеріальної шкоди. Позивачем не було надано доказів сплати за надані послуги, вказані акти та договори є неналежними доказами, оскільки не містять підпису позивача (Т. 2, а. с. 25 - 39).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року(Т. 2, а. с. 48 - 48 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.04.2024 року справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 54).
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3.Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року до 09 січня 2023 року перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження №42016160000000527 від 06 липня 2016 року) (а. с. 15).
01 вересня 2023 року ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) (а. с. 16 - 20).
02 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (а. с. 21 - 23).
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року у справі № 522/16488/16-к на підставі клопотання слідчого органу досудового розслідування до ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області. Цією ж ухвалою відповідно до частини третьої статті 183 КПК України визначено розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі - 2 000000 (двох мільйонів) гривень. Одночасно слідчим суддею було визначено обов'язки на 2 (два) місяці для ОСОБА_1 на випадок внесення ним застави: - прибувати на слідчі дії за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; - не відлучатися за межі міста Одеси, без дозволу слідчого, прокурора або суду; - повідомляти, слідчого, прокурор чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; - утримуватися від спілкування зі свідком у кримінальному провадженні (а. с. 32 - 37, 38 - 41, 48 - 51).
Вказана Ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу було оскаржено до Одеського апеляційного суду.
За результатами розгляду апеляційної скарги Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2016 року скасовано Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , підозрюваного у кримінальному провадженню, внесеному 06.07.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201616000000527, в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З cm. 368 КК України скасовано та винесено нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС першого слідчого відділу прокуратури Одеської області про обрання до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_1 звільнено з-під варти негайно.
Підставою для скасування Ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою, як зазначила колегія суддів Судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області в Ухвалі від 07 вересня 2016 року послугувало те, що судом першої інстанції не було дотримано вимоги ст. ст. 177, 178, 194 КПК України. Прокурором під час розгляду клопотання в суді першої інстанції не було доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_1 інкримінованому йому кримінального правопорушення, а також про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України (а. с. 52 - 55).
Судом встановлено, що запобіжний захід ОСОБА_1 більше не обирався.
Крім того, 01.09.2016 року було проведено огляд місця події, затримання та, освідування особи (а. с. 28 - 29).
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.206 у справі № 522/16488/16-к накладено арешт на речі і документи, грошові кошти, вилучені 02.09.2016 під час огляду місця події у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на грошові кошти у сумі 51 920 грн., 2 екземпляру договору оренди нерухомого майна, 681 грн., 150 доларів США, службове посвідчення ОСОБА_1 (а.с. 38-41)
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 ОСОБА_1 виправданий та визнаний невинуватим на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення (а. с. 100 - 124).
Вказаний виправдувальний вирок не оскаржувався органами прокуратури та набув законної сили. Про що свідчить висновок у кримінальному провадженні № 42016160000000527 від 06.07.2016 стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України, погоджений з керівником Одеської обласної прокуратури 09 січня 2023 року. Про наявність вказаного висновку стало відомо наприкінці лютого 2023 року.
Відповідно до вказаного висновку Одеської обласної прокуратури визнано факт неналежного виконання службових обов'язків слідчим першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Попова С.М., який проводив досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , а також визнано факт неналежного виконання службових обов'язків прокурорами відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7. та ОСОБА_4 , які здійснювали процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні,, але питання щодо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності не вирішувалось, у зв'язку з їх звільненням з органів прокуратури. (а.с. 90-97)
Вирок суду від 08.12.2022 на адресу ОСОБА_1 про набрання законної сили не направлявся, тому адвокатом Івановою П.В. направлено запит до Суворовського районного суду м. Одеси про повідомлення сторони захисту про набуття вироком законної сили та надання належним чином засвідчених копій вироку суду.
24 квітня 2023 року адвокатом Івановою П.В. було отримано повідомлення про не оскарження вироку суду Одеською обласною прокуратурою з двома копіями вироку, про набрання чинності. (а. с. 98).
Отже ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 76 місяців 10 днів.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Одеська обласна прокуратура оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної школи та витрат на правничу допомогу понесених в рамках кримінального провадження. Тому законність та обґрунтованість рішення суду в іншій частині апеляційним судом не переглядається.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми - статтю 56 Конституції України, статті 1173-1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Згідно з частинами другою-третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи судом відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" становить - 7 100,00 грн..
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні - 1600 гривень.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції при обрахунку відшкодування моральної шкоди не було враховано вищевказане положення законодавства, та помилково було взято при розрахунку саме мінімальну заробітну плату у розмірі - 7 100 грн..
Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 76 місяців 10 днів.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд першої інстанції, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходячи із встановлених фактичних обставин даної справи, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі - 1 068 516,10 грн..
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 515/211/15-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 308/11115/16-ц, від 10 вересня 2021 року у справі № 607/23622/19.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Як зазначалося вище, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо визначеного розміру відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано всі обставини по справі щодо спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 ..
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Колегія суддів вважає, що позивачем було доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок перебування його під слідством та судом, останньому було завдано значних страждань, що проявилося у глобальній зміні життєвого обставин ОСОБА_1 , втраті авторитету серед оточення, негативному впливі на його стосунки з колегами, друзями, що разом вимагало від Позивача додаткових зусиль в організації свого життя.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) , зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
У Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19 колегією суддів зроблено висновки, що профільний закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату, а оскільки адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність до них не можуть бути застосовані положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13 та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, оскільки останні не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку та не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. У вказаній постанові Верховний Суд також зазначає, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката та одночасно дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанцію, довідку, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Отже, як випливає з вищевикладеної позиції Верховного Суду, видана адвокатом квитанція, довідка або інший документ, складений у довільній формі на підтвердження отримання від клієнта готівкових коштів за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги (актами виконаних робіт тощо) є належним доказом для підтвердження витрат учасника справи на професійну правничу допомогу.
Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 під час перебування під слідством і судом користувався правовою допомогою, зокрема, адвоката Іванової Парасковїї Василівни, яка здійснювала його захист та інші види адвокатської діяльності в інтересах Позивача під час досудового розслідування та судового розгляду справи у судах всіх інстанції на підставі відповідних договорів про надання правової допомоги (а. с. 133 - 134).
Так згідно доданих до позову документів вбачається, що 01.09.2016 року з адвокатом Івановою П.В. укладено договір про надання правової допомоги по кримінальному провадженню № 42016160000000527 відносно ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування. Додатковою угодою від 01.09.2016 № 24 визначено гонорар у розмірі - 30 000 грн та вказано, що вказані кошти внесено згідно квитанції від 01.09.2016 р. У лютому 2017 року складено акт приймання наданих послуг (а. с. 133 - 135).
Окрім того, 02 лютого 2017 року вбачається, що з адвокатом Івановою П.В. було укладено договір про надання правничої допомоги № 05, згідно з яким адвокат взяв на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу та здійснити захист в ході судового розгляду кримінального провадження (а. с. 136 - 139).
За надання правової допомоги додатковою угодою від 09.02.2017 до договору № 05 від 09.02.2017 визначено розмір гонорару - 50 000 грн. (пункт 1 угоди). Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар, передбачений пунктом 1, що підтверджується квитанцією.
Додатковою угодою від 11.02.2017 до договору № 05 від 09.02.2017 визначено з 11.02.2017 розмір гонорару - 50 000 грн (пункт 1 угоди). У пункті також зазначено, що гонорар був внесений до підписання вказаної додаткової угоди (а. с. 140).
Додатковою угодою від 15.02.2021 до договору № 05 від 09.02.2017 визначено, що у випадку тривалого розгляду справи розмір гонорару адвоката складає - 50 000 грн (пункт 1 угоди). У пункті також зазначено, що гонорар був внесений до підписання вказаної додаткової угоди. (а.с. 142)
У січні 2023 року складено акт приймання наданих послуг.
Відповідно до зазначених договорів та додаткових угод до них розмір гонорарів адвоката Іванової П.В. загалом склав - 180 000 грн, а саме: - 30 000 грн - за надання правової допомоги на етапі досудового розслідування; - 150 000 грн - за надання правової допомоги та здійснення захисту ОСОБА_1 на стадії судового розгляду у суді першої інстанції у період з 09 лютого 2017 року до квітня 2023 року, тобто більше 6 (шести) років.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що у вищевказаних договорах зазначено, що всі зобов'язання клієнта про сплату гонорару адвокату, підтверджуються квитанціями, однак в матеріалах справи відсутні будь-які квитанції на підтвердження оплати витрат на адвоката.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що позивачем не було надано доказів саме фактично понесених витрат на правничу допомогу наданих адвокатом Івановою П.В. в рамках кримінального провадження. Тому у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні у розмірі - 180 000 грн. необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу наданих в рамках кримінального провадження зроблені при невідповідності його висновків обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відшкодування витрат на правничу допомогу з ухваленням нового судового рішення у вказаній частині, за вищевказаного обґрунтування.
В решті рішення в оскарженій частині необхідно залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2024 року в частині відшкодування витрат на правничу допомогу - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі - Одеської обласної прокуратури, про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 180 000 грн. - відмовити.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 05 липня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе