Номер провадження: 22-ц/813/4993/24
Справа № 521/2404/24
Головуючий у першій інстанції Бобуйок І.А.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
01.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Чеботар А.Г.,
учасники справи:
заявник ОСОБА_1 ,
заінтересована особа ОСОБА_2 ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 ,
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року,
за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, за участю заінтересованої особи - ОСОБА_3
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в обґрунтування якої вказала, що з 09.04.2016 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . Від шлюбу подружжя має дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.07.2023 року шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_1 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У червні 2023 року ОСОБА_7 вигнав ОСОБА_1 з квартири, тому остання була вимушена винаймати житло. У кінці січня 2024 року ОСОБА_1 , повернулась проживати у власну квартиру, з цього часу ОСОБА_7 постійно телефонує заявнику, пише у месенджерах. Після блокування контактів ОСОБА_7 почав телефонувати батьками заявника.
Заявник зазначає, що ОСОБА_7 не залишає заявника у спокої, постійно слідкує, без згоди веде аудіо та відеозаписи пересувань містом, пише смс повідомлення з погрозами, розповсюджує неправдиві відомості, налаштовує сина проти матері, провокує на сварку та принижує честь та гідність. Після спілкування з ОСОБА_8 ОСОБА_1 , залишається роздратованою, дитина постійно залишається пригніченою та розчарованою, ОСОБА_7 тероризує сина, морально принижує.
Заявник зазнає, що ОСОБА_7 вчиняє насильство над ОСОБА_1 протягом тривалого часу, агресивні дії посилюються, що може призвести до тяжких наслідків для ОСОБА_1 та дитини.
Заявниця просила суд застосувати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_9 на строк шість місяців, у вигляді наступних заходів тимчасового обмеження прав відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : заборонити ОСОБА_10 наближатися ближче ніж 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_1 та місця частого відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_2 , а також інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ; заборонити ОСОБА_10 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_10 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонити ОСОБА_10 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або контактувати з ними через інші засоби звязку особисто і через третіх осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 23 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнив частково.
Видав обмежувальний припис відносно ОСОБА_3 на строк один місяць, яким визначив наступні тимчасові обмеження його прав, відносно ОСОБА_1 , а саме: заборонив ОСОБА_10 наближатися ближче ніж 50 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та місця частого відвідування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; заборонив ОСОБА_10 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_10 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонив ОСОБА_10 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
В іншій частині заяви відмовив.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву частково, виходив з того, що ОСОБА_7 уже вчиняв домашнє насильство над ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2023 року по справі № 521/25072/23, якою ОСОБА_7 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, тому вважав, що існує обґрунтована загроза вчинення ОСОБА_6 повторних дій (домашнього насильства) відносно ОСОБА_1 , що може призвести до тяжких наслідків.
Суд першої інстанції зазначив, що сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника (постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19).
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що доказів вчинення домашнього насильства відносно дитини не надано.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзіОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , просить рішення скасувати в частині часткового задоволення заяви та видачі обмежувального припису та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , зазначає, що сама по собі наявність постанови про притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП, якою до того ж звільнено від накладення стягнення за малозначністю, та за відсутності доказів систематичності, продовження та повторюваності домашнього насильства, відсутності доказів загрози продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання наслідків не є підставою для застосування обмежувального припису.
Заявником доказів на підтвердження обставин викладених у заяві про видачу обмежувального припису, окрім постанови про притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП не надано.
Також звертає увагу на те, що між сторонами наявні судові спори щодо визначення місця проживання дитини, поділу спільного майна подружжя, усунення перешкод у користування квартирою та вселення.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.04.2024 року заявниці роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, проте відзиву не надходило.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 , яка приймала участь у судовому засіданні, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення.
Відповідач ОСОБА_7 та його представник - ОСОБА_12 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Із тексту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду в частині відмови у задоволенні заяви про застосування обмежувального припису для ОСОБА_3 відносно його сина ОСОБА_13 оскаржується, тому рішення суду в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24 жовтня 2008 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву частково, виходив з того, що ОСОБА_7 уже вчиняв домашнє насильство над ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2023 року по справі № 521/25072/23, якою ОСОБА_7 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, тому вважав, що існує обґрунтована загроза вчинення ОСОБА_14 повторних дій (домашнього насильства) відносно ОСОБА_1 , що може призвести до тяжких наслідків.
Суд першої інстанції зазначив, що сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника (постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19).
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначати таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України«Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року. Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до пунктів 3, 6, 8, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
У частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
У постанові від 17 травня 2023 року в справі № 713/1745/22 (провадження № 61-417св23) Верховний Суд зазначив, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. При вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 27 жовтня 2022 року в справі № 761/44111/21.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2016 року зареєстрований шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_15 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим Відділом ЗАЦС Октябрського району міського округу Самара управління ЗАЦС Самарської області, актовий запис № 175.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом ЗАЦС Октябрського району міського округу Самара управління ЗАЦС Самарської області 17.03.2018 року.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.07.2023 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірваний.
ОСОБА_1 є власницею квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 36614492 від 22.02.2024 року.
Постановою Малиновського районного суду м.Одеси від 03.11.2023 року по справі № 521/25072/23 ОСОБА_7 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, звільнений від адміністративної відповідальності з усним зауваженням, у зв'язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення.
Згідно постанови Малиновського районного суду м.Одеси від 03.11.2023 року по справі № 521/25072/23, ОСОБА_7 24.10.2023 року знаходячись за місцем свого мешкання АДРЕСА_1 , вчинив сварку відносно колишньої дружини ОСОБА_1 , ображав, погрожував, чим вчинив домашнє насильство. ОСОБА_7 визнав вину у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП.
Звертаючись з заявою про застосування обмежувального припису, ОСОБА_1 посилалась на те, що останнього місяця ОСОБА_7 не залишає її в спокої, кожного дня слідкує за нею та постійно переслідує, ходить за нею в дитячий садок, на спортивні секції, на роботу, до родичів, провокує на сварку та принижує її гідність. Зазначає, що після спілкування з ОСОБА_14 знаходиться у важкому психологічному стані постійно відчуває занепад сил.
Апеляційний суд зауважує, що між сторонами виникла конфліктна ситуація, наразі триває низка судових процесів щодо визначення місця проживання дитини, поділу майна, усунення перешкод у користуванні майном.
Колегія суддів вважає, що притягнення ОСОБА_9 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не є безумовною підставою для застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 25.04.2024 року у справі № 711/6788/23, 27.10.2022 року у справі № 761/44111/21.
Апеляційний суд зауважує, що матеріали справи не містять та заявником в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та є її процесуальним обов'язком, не надано будь-яких доказів про те, що ОСОБА_7 намагається розшукувати ОСОБА_1 , переслідує останню, принижує честь та гідність останньої або того, що ОСОБА_7 наближається до місця проживання чи іншого місця частого відвідування ОСОБА_1 ..
Звернувшись до суду 22.02.2024 року, ОСОБА_1 не обґрунтувала які саме дії ОСОБА_7 після 03.11.2023 року року (притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП) стали підставою для подання даної заяви до суду.
Посилання на вчинення насильства протягом тривалого часу, агресивні дії з боку ОСОБА_9 не підтверджуються доказами.
З заяви про застосування обмежувального припису вбачається, що з кінця січня 2024 року ОСОБА_1 проживає у квартирі, яка належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи наявність між сторонами спору про усунення перешкод у користування майном, з яким звернувся до суду ОСОБА_7 , доказів того, що ОСОБА_7 проживає разом із ОСОБА_1 , не надано, тому колегія суддів вважає необґрунтованим висновок про наявність ризиків продовження у майбутньому вчинення домашнього насильства.
Окрім цього, матеріали справи не містять будь-яких доказів застосування ОСОБА_14 до ОСОБА_1 фізичного насильства.
Зі змісту постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2023 року по справі № 521/25072/23 вбачається, що ОСОБА_7 вчинив сварку відносно колишньої дружини ОСОБА_1 , ображав, погрожував, чим вчинив домашнє насильство.
Обставини систематичності або повторюваності вчинення відносно ОСОБА_1 домашнього насильства не підтверджуються належними доказами.
Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 19.05.2020 року у справі № 404/5203/19 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаній справі не є релевантними.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно виходив із наявності доказів ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства.
Колегія суддів враховує, що докази надані заявницею, зокрема постанова про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності, підтверджує тривалий конфлікт між сторонами. Однак, після встановлених фактичних обставин у справі колегія суддів вважає відсутніми докази продовження вчинення насильства з боку ОСОБА_9 відносно ОСОБА_1 та доцільності видачі обмежувального припису.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині слід скасувати ти прийняти в цій частині нове, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_9 щодо тимчасових обмежень відносно ОСОБА_1 , відмовити.
Щодо судових витрат
Відповідно ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави (ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України).
За подання апеляційної скарги ОСОБА_5 сплачено судовий збір у розмірі 908,40 грн, що підтверджується квитанцією АТ «ТАСкомбанк» від 25.03.2024 року.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави, то слід компенсувати ОСОБА_16 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 908,40 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року в оскаржуваній частині скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, відносно ОСОБА_3 щодо тимчасових обмежень відносно ОСОБА_1 , відмовити.
Компенсувати ОСОБА_16 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 908,40 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 липня 2024 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді В.В. Кострицький
Н.В. Стахова