05 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 360/261/23 пров. № А/857/1409/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року (головуючий суддя: Желік О.М., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії та бездіяльності протиправною, -
встановив:
ОСОБА_1 , 27 березня 2023 року звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:
- визнати дії суб'єкта владних повноважень, яким позивача тимчасово обмежено у праві на виїзд з України та відмовлено у виїзді, оформлені рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 28.10.2022, протиправними та зобов'язати відповідача утриматися від вчинення певних дій: відмовляти позивачу в перетинанні державного кордону України як громадянину України на підставі дійсного та належного мені паспорту громадянина України для виїзду за кордон;
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - рішення начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 28.10.2022 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень відповідача щодо прийняття рішення про відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України громадянину України (рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку) на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року, Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 року, без наявності однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Обґрунтовує позов тим, що позивач 28.10.2022 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Рава-Руська-Хребенне» та надав інспектору прикордонного контролю паспорт громадянина України для виїзду за межі державного кордону. Водночас уповноваженою особою відповідача було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону з огляду на ненадання документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Позивач вважає вказане рішення протиправним з огляду на те, що у відповідача не було жодних правових підстав для обмеження у праві виїзду за кордон, а названі норми права не можуть слугувати підставою для прийняття відповідного рішення. З цих підстав, оскаржене рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у задоволені позову відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що судом не було враховано те, що на сьогодні на рівні Закону України не було встановлено обмеження у праві виїзду за кордон. Зазначає, що з урахуванням численних міжнародних договорів та висновків Конституційного Суду таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 28.10.2022 перетинав державний кордон України через пункт пропуску «Рава-Руська Хребенне», що не заперечується сторонами у справі.
Позивачем при перетині державного кордону України 28.10.2022 надано уповноваженій особі відповідача паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 14.07.2017.
За результатами проходження прикордонного контролю позивачу відмовлено в перетинанні державного контролю та видано рішення від 24.10.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час виникнення спірних у справі, що розглядається, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. Позаяк підстав вважати, що винесене рішення є протиправним немає.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015 (тут і надалі Закон № 389-VІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, згідно ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону № 389-VІІІ).
Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VІІІ в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством, зокрема, заборонено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Позивач покликається на те, що йому протиправно відмовлено в перетині державного кордону України, оскільки, чинними Законами України не встановлено заборону на виїзд закордон громадян Украхни чоловічої статті від 18 до 60 років.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі твердження позивача є помилковими, з огляду на таке.
Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Так, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин Правила № 57).
Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (далі Порядок № 1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (тут і надалі Закон № 3543, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ст. 1 Закон № 3543, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що факт зняття з військового обліку на підставі пп. «г» п. 5 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що при перетині кордону, додатково можуть вимагатися документи, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку або інші, які підтверджують наявність права на перетин кордону у особливий період.
Позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і вважає, що на сьогодні обмеження права перетину кордону не встановлено.
Оскільки, законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку. Однак, будь-якого документа, що підтверджує належність позивача до однієї з цих категорій, останній не надав. Натомість, закордонний паспорт громадянина України не є тим документом, який в умовах воєнного стану надає безумовне право на виїзд за кордон.
Враховуючи вищенаведене, оскільки, крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю не надав більше ніяких документів, які б свідчили про наявність права на перетин кордону, а тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Отже, оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень.
Аналогічні висновки щодо застосування вищенаведених правових норм у подібних спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а та від 26 жовтня 2023 року у справі №260/3428/22.
Щодо інших позовних вимог, то суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки вони є похідними від вимоги стосовно правомірності рішення від 28.10.2022 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України, а тому задоволенню не підлягають. Крім цього, решта вимог заявлені на майбутнє, тобто не підлягають судовому захисту, згідно вимог ст. 5 КАС України.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі № 360/261/23- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін