28 червня 2024 рокуСправа №160/10620/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/10620/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
24.04.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не надання ОСОБА_1 , відстрочки від призову на підставі абзацу 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з наявністю батька з інвалідністю ІІ групи, який не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону його утримувати;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати ОСОБА_1 , відстрочку від призову на підставі абзацу 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з наявністю батька з інвалідністю ІІ групи який не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону його утримувати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він 11.03.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що він має батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, який потребує стороннього догляду і на має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону його утримувати.
Відповідачем була надана відповідь листом від 18.03.2024 № 4/2550, у якій позивачеві у наданні відстрочки з наведених у його заяві підстав було відмовлено через те, що йому необхідно особисто з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 , пройти військову лікарську комісію, для визначення ступеня придатності до військової служби, написати заяву щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації й надати відповідні документи, які підтверджують право на відстрочку. Позивач вважає вищенаведене рішення відповідача протиправним, таким, що підлягає скасуванню з підстав того, що нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме ст. 23 визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
13.05.2024 від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Позивач для отримання відстрочки має особисто звернутись до РТЦК та надати документи, що підтверджують право на відстрочку від призову під час мобілізації. ОСОБА_1 особисто до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'являвся. Також, відповідач зазначає, про помилкову позицію позивача щодо потворного медичного огляду військовозобов'язаних та те, що позивач має брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який має дитину інваліда, ОСОБА_3 2013 року народження, та здійснює за ним постійній догляд. Враховуючи зазначене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) була надіслано листом від 11.03.2024 заява до ІНФОРМАЦІЯ_3 з проханням надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. До заяви були додані наступні матеріали: 1) нотаріальна копія сторінок паспорту та РНОКПП заявника; 2) нотаріальна копія паспорту та РНОКППП ОСОБА_4 ; 3) копія пенсійного посвідчення ОСОБА_4 ; 4) нотаріальна копія свідоцтва про народження заявника; 5) копія експертного висновку від 19.02.2024 № 056/287-а, щодо розбіжностей між записами прізвища; 6) копія акту про спільне проживання.; 7) нотаріальна копія довідки МСЕК на ОСОБА_4 ; 8) нотаріальна копія свідоцтва про розірвання шлюбу від 20.11.1997 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; 9)копія паспорту ОСОБА_2 ; 10) копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; 11) копія посвідчення дитини - інваліда серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 ; 12) копія тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № 4/100 заявника.
ІНФОРМАЦІЯ_5 листом від 18.03.2024 №4/2550 надав відповідь згідно якої, позивачу необхідно особисто з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 , пройти військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби, написати заяву щодо відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації й надати відповідні документи, які підтверджують право на відстрочку.
Позивач вважає, що необхідність особисто з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 , є безпідставною, оскільки відповідачу було надано всі необхідні документи для надання відстрочки від призову на підставі абзацу 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з наявністю батька з інвалідністю ІІ групи, який не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону його утримувати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Згідно із Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 р. в Україні оголошено та проводиться загальна мобілізація.
В силу приписів статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 3543-XII мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закон України "Про оборону України", Закон України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України;
- за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Підстави відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації визначені ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В силу абз.10 ст.23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абзацу 10 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ як опікун особи, визнаної судом недієздатною.
Зі змісту абз.10 ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ слідує, що особою має бути дотримано дві обставини для відстрочки від призову під час мобілізації за вказаною підставою, а саме: 1) особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду; 2) у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, особи, зайняті постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Проте суд звертає увагу, що надані позивачем документи для отримання відстрочки від призову не є достатніми для підтвердження обставин (статті 23 Закону № 3543-ХІІ) того, що позивач є особою, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Також, як вбачається із матеріалів справи, у позивача є рідний брат - ОСОБА_2 1983 року народження, тобто позивач не є єдиною можливою особою, яка може бути зайнята постійним доглядом.
Поняття «сторонній догляд» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 р.
Суд наголошує, що обов'язок доведення існування обставин для надання військовозобов'язаній особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема і з підстав, передбачених абзацом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - лежить саме на такій особі.
За наявними в матеріалах справи доказами, позивач не довів, що він здійснює постійний догляд на постійній основі і ніхто інший не може здійснювати такий догляд. Суд вважає, що у позивача відсутнє право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на момент звернення до відповідача із відповідною заявою.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241 - 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 28.06.2024.
Суддя О.В. Царікова