04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 760/3469/23
провадження № 61-9295ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фещенко Ірини Ігорівни та про зобов'язання вчинити певні дії, заінтересована особа: ОСОБА_1 ,
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фещенко І. І. (далі - головний державний виконавець Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І.) та про зобов'язання вчинити певні дії, заінтересована особа: стягувач ОСОБА_1 .
Скарга мотивована тим, що відповідно до дублікату виконавчого листа
№ 2-1348-1/06, виданого 11 травня 2016 року Солом'янським районним судом
м. Києва, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи
з 10 квітня 2006 року до досягнення дитиною повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
На виконання вказаного дублікату виконавчого листа головним державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС у м. Києві відкрито виконавче провадження
№ НОМЕР_2.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 24 квітня 2019 року зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2006 року на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 до 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Копія рішення надавалася боржником до Дніпровського РВ ДВС у м. Києві.
Станом на 26 квітня 2021 року, відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, сума заборгованості в зазначеному виконавчому провадженні, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, становила 217 244,33 грн.
Зазначав, що 20 грудня 2021 року він звернувся з клопотанняv до головного державного виконавця РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І. у межах виконання дублікату виконавчого листа № 2-1348-1/06, виданого 11 травня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва, в якому просив: змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі дублікату виконавчого листа № 2-1348-1/06, виданого 11 травня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва, на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , з 1/2 частини заробітку (доходу) на 1/4 частину заробітку (доходу), починаючи від дня набрання чинності рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів; врахувати в погашення суми заборгованості кошти, які сплачуватися ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у період з липня 2007 року по лютий 2009 року та в період з березня 2012 року по січень 2019 років загальною сумою 104 400,00 грн; здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, відкритого на підставі дублікату виконавчого листа № 2-1348-1/06, виданого 11 травня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва. При здійсненні перерахунку заборгованості врахувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 24 квітня 2019 року про зменшення розміру аліментів, що мають стягуватися
з ОСОБА_2 , з 1/2 до 1/4 частини заробітку; сплачені ОСОБА_2 кошти
в розмірі 104 400,00 грн, а також ту обставину, що при нарахуванні боржнику заборгованості державний виконавець помилково нарахував суму заборгованості за період з жовтня 2011 року - жовтень 2012 року ( ОСОБА_2 був безробітним), виходячи з розміру середньої заробітної плати по місту Києву, тоді як боржник на той час проживав і був зареєстрованим в Шахтарському районі, де розмір заробітної плати значно менший, ніж у м. Києві - відповідно до Реєстру зареєстрованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування від 18 травня 2021 року.
Державний виконавець його клопотання не розглянув.
Посилаючись на викладене, заявник просив суд:
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І.;
- зобов'язати державного виконавця Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І., або іншого уповноваженого державного виконавця в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 винести постанову, якою змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі дублікату виконавчого листа № 2-1348-1/06, виданого 11 травня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва, на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 з 1/2 частини заробітку (доходу) на 1/4 частину заробітку (доходу), починаючи від дня набрання чинності рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів; врахувати
в погашення суми заборгованості кошти, які сплачуватися ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у період з липня 2007 року по лютий 2009 року та в період з березня 2012- січень 2019 років загальною сумою 104 400,00 грн;
- здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1
в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, відкритого на підставі дублікату виконавчого листа №2-1348-1/06, виданого 11 травня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва. При здійсненні перерахунку заборгованості врахувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року про зменшення розміру аліментів, що мають стягуватися з ОСОБА_2 з 1/2 до 1/4 частини заробітку; сплачені ОСОБА_2 кошти в розмірі 104 400,00 грн, а також ту обставину, що при нарахуванні боржнику заборгованості державний виконавець помилково нарахував суму заборгованості за період з жовтня 2011 року - жовтень 2012 року ( ОСОБА_2 був безробітним), виходячи з розміру середньої заробітної плати по місту Києву, тоді як боржник на той час проживав і був зареєстрованим
в Шахтарському районі, де розмір заробітної плати значно менший, ніж у м. Києві - відповідно до Реєстру зареєстрованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування від 18 травня 2021 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня
2024 року, скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність головного державного виконавця Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І. та про зобов'язання вчинити певні дії, заінтересована особа: ОСОБА_1 , задоволено частково.
Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І., що пов'язані з невірним розрахунком заборгованості ОСОБА_2 по аліментам у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Зобов'язано головного державного виконавця Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І. здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2 по аліментам
у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з урахуванням:
-рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року у справі
№ 756/11942/18 про зменшення розміру аліментів;
-заяв на перерахування-переказ коштів, квитанцій, поданих боржником щодо перерахування коштів ОСОБА_1 на утримання сина
ОСОБА_3 у період з липня 2007 року по лютий 2009 року, з березня 2012 року по січень 2019 року;
-середньої заробітної плати працівника в Донецької області у період з жовтня
2011 року по жовтень 2012 року.
В іншій частині вимог скарги відмовлено.
Частково задовольняючи скаргу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державний виконавець безпідставно не врахував коштів, сплачених боржником стягувачу у період з липня 2007 року по лютий 2009 року, та в період з березня 2012 року по січень 2019 року, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов'язку державного виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім'я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій.
До того ж, заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 у період безробіття останнього за період з жовтня 2011 року по жовтень 2012 року розраховано неправильно, виходячи з розміру середньої заробітної плати по місту Києву, а не за місцем проживання та реєстрації в цей період боржника в Шахтарському районі Донецької області, а тому використання державним виконавцем інформації про середню заробітну плату працівника для м. Києва в період з жовтня 2011 року по жовтень 2012 року не відповідає нормам законодавства.
26 червня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Солом'янського районного суду
м. Києва від 05 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 15 квітня 2024 року (надійшла до суду 28 червня 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вказує, що постановляючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанції не взяли до уваги жоден з її доводів, доказів, не долучили до справи електронні докази, які вона надсилала на електронну пошту суду.
Заявник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме долучення та дослідження електронних доказів.
Не погоджується з частиною висновків суду першої інстанції щодо врахування заяв на перерахунок-переказ коштів, квитанцій, поданих боржником щодо перерахування коштів у період з липня 2007 року по лютий 2009 року, з березня 2012 року по січень 2019 року.
Так, станом на 01 жовтня 2008 року заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) складала 21 970,29 грн, а зі сплати 200 грн на додаткові витрати - 3 643,05 грн та охоплювала період з 10 квітня
2006 року (відповідно до рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2006 року) до 30 вересня 2008 року. Про це вказали два державні виконавці: у постановах про закінчення виконавчих проваджень від 10 жовтня 2008 року - старший державний виконавець ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві
Науменко О. М., та в постановах про відкриття виконавчих проваджень
від 28 жовтня 2008 року - старший державний і виконавець ВДВС Шахтарського міськрайонного управління юстиції Левченко А. С.
Зазначає, що ОСОБА_2 не оскаржував розрахунок заборгованості, зроблений у 2008 році. Тож всі кошти, що були сплачені за виконавчим листом № 2-1348-1
(у розмірі 1/2 частини всіх видів доходів) з липня 2007 року до вересня 2008 року вже були враховані у розрахунках старших державних виконавців Науменко О. М. та Левченко А. С. у 2008 році. Тому головний державний виконавець Фещенко І. І.
у розрахунку від 02 серпня 2021 року та наступних не робила перерахунок за цей період, а просто взяла до уваги заборгованість станом на 01 жовтня 2008 року
і зробила розрахунок, починаючи з жовтня 2008 року.
Незважаючи на те, що позовна давність на оскарження розрахунку, складеного станом на 30 вересня 2008 року, вже давно минула, суди попередніх інстанції допустили порушення процесуального права і задовольнили прохання боржника про перерахунок заборгованості за період з липня 2007 року до вересня 2008 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Колегія суддів, оцінивши доводи касаційної скарги та норми права, застосовані судами першої та апеляційної інстанцій, вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Судами встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва
від 15 травня 2006 року у справі № 2-1348-1/06 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи
з 10 квітня 2006 року до досягнення дитиною повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_1). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати, що викликані особливими обставинами, на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 200,00 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_1).
На виконання рішення суду у справі № 2-1348-1/06 видано два виконавчі листи:
- про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 квітня 2006 року до досягнення дитиною повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_1);
- про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат, що викликані особливими обставинами, на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 200,00 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_1).
Постановою старшого державного виконавця Солом'янського РВ ДВС у м. Києві Бурлаки Р. В. від 23 вересня 2020 року передано до Дніпровського РВ ДВС у м. Києві на примусове виконання дублікат виконавчого листа № 2-1348-1/06, виданий
11 травня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 квітня 2006 року до досягнення дитиною повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Зі свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданого 24 січня 2009 року Відділом РАЦС Солом'янського РУЮ у м. Києві, актовий запис № 14, встановлено, що
ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 756/11942/18 зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі рішення Солом'янського районного суду
м. Києва від 15 травня 2006 року на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 до 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року у справі № 752/2513/22 за скаргою ОСОБА_2 визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Фещенко І. І. щодо ненадання відповіді на клопотання боржника ОСОБА_2 від 21 січня
2022 року. Зобов'язано головного державного виконавця Дніпровського РВ ДВС Фещенко І. І. або іншого уповноваженого державного виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 розглянути клопотання ОСОБА_2
від 21 січня 2022 року (вхідний № 31670 від 24 грудня 2021 року).
28 лютого 2023 року заступником начальника Дніпровського ВДВС у м. Києві Фещенко І. І. складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2, за яким заборгованість боржника станом на 01 лютого 2023 року становить 45 968,43 грн.
Відповідно до розрахунку від 19 квітня 2023 року станом на 01 лютого 2023 року заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 становить 46 664,16 грн.
У розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2
від 28 лютого 2023 року та у розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 від 19 квітня 2023 року розмір аліментів, які стягуються
з ОСОБА_2 визначено у частці 1/4 з червня 2019 року.
За даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форми ОК-5) відсутні відомості про нарахування ОСОБА_2 заробітку у період з жовтня 2011 року по жовтень
2012 року.
З копії паспорта ОСОБА_2 встановлено, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
з 19 квітня 2007 року.
Згідно довідки від 10 листопада 2014 року № 3004-2163 ОСОБА_2 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, з адресою фактичного місця проживання:
АДРЕСА_2 .
З наданої заявником роздруківки встановлено, що середньомісячна зарплата
у Шахтарському районі Донецької області у жовтні-грудні 2011 року складала 2 451,80 грн, 2 466,42 грн та 2 727,94 грн відповідно, а згідно розрахунків заборгованості у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 від 28 лютого 2023 року та від 19 квітня 2023 року розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 у жовтні-грудні 2011 року розраховано з середньої заробітної плати 4 128,00 грн, 4 168,00 грн та 4 819,00 грн, відповідно.
Розрахований державним виконавцем розмір аліментів, які стягувалися з боржника у січні - жовтні 2012 року, перевищує середньомісячну зарплату у Шахтарському районі Донецької області у січні - жовтні 2012 року.
Постановою старшого державного виконавця ВДВС Шахтарського МРУЮ ГУЮ
у Донецькій області Левченко А. С. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1348, виданого 15 травня 2006 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат, що викликані особливими обставинами, на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 200,00 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Заборгованість по додатковим витратам станом на 01 жовтня 2008 року становила 3 643,06 грн.
З листа Дніпровського ВДВС у м. Києві від 20 жовтня 2021 року за вих. № 78683 встановлено, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1348 від 15 травня 2006 року, виданого Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат. Постановою від 31 жовтня 2011 року виконавче провадження завершено у зв'язку зі звільненням боржника з місця роботи. Станом на 30 вересня 2011 року заборгованість боржника становила по виконавчому провадженню становила 3 227,79 грн.
Відомості про перебування станом на час розгляду скарги на примусовому виконанні виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на утримання сина суду не надано.
Протягом періоду з липня 2007 року по лютий 2009 року, та в період з березня 2012-січень 2019 років ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачував аліменти на утримання сина шляхом переказу грошових коштів стягувачу на банківські рахунки.
Квитанції на підтвердження сплати аліментів були передані державному виконавцю та надані до суду.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності інших зобов'язань між стягувачем та боржником, аніж зобов'язань по сплаті аліментів, або ж докази на підтвердження того, що сплачені ОСОБА_2 кошти не є аліментами.
Судовим розглядом встановлено, що між стягувачем та боржником відсутній погоджений порядок добровільної сплати аліментів та додаткових витрат.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Зазначене конституційне положення відображено у статті 18 ЦПК України, згідно
з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх
у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 5 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень
у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості
зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими
у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчисляється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно законодавець визначив обов'язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня
2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Суд апеляційної інстанції вказав, що судове рішення у справі № 756/11942/18 про зменшення розміру аліментів сторонами не оскаржувалось, набрало законної сили 24 травня 2019 року, про що міститься відмітка на копії судового рішення, що відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, а отже, спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що рішення у справі № 756/11942/18 про зменшення розміру аліментів набрало законної сили 04 червня 2019 року.
Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що саме з 24 травня
2019 року з ОСОБА_2 мають стягуватися аліменти на користь
ОСОБА_1 на утримання сина, ОСОБА_3 у зменшеному розмірі 1/4 частина заробітку (доходу) боржника.
Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи наявні платіжні документи (квитанції, заяви на перерахунок (переказ) коштів, заяви на переказ готівки) на підтвердження обставин сплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у період з липня 2007 року по лютий 2009 року, та в період
з березня 2012 року по січень 2019 року аліментів на утримання сина шляхом переказу грошових коштів стягувачу на банківські рахунки, які в розрахунках державного виконавця не враховано.
Суд першої інстанції вірно вказав, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності інших зобов'язань між стягувачем та боржником, ніж зобов'язань по сплаті аліментів, або ж докази на підтвердження того, що сплачені ОСОБА_2 кошти не є аліментами.
Встановлено, що між стягувачем та боржником відсутній погоджений порядок добровільної сплати аліментів та додаткових витрат.
Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що вона вважала грошові кошти, сплачені ОСОБА_2 у період з липня 2007 року по лютий 2009 року, та в період з березня 2012 року по січень 2019 року, додатковими витратами, суд визнав неприйнятними, оскільки боржник не визнав вказані платежі як додаткові витрати та вважав, що сплачує саме аліменти на утримання сина. Також, суд взяв до уваги, що суми платежів за березень 2012 - січень 2019 років є значно більшими ніж визначений судом розмір додаткових витрат 200,00 грн, що дало суду обґрунтовані підстави вважати сплачені боржником кошти саме аліментами.
Згідно листа АТ «Ощадбанк» від 13 серпня 2021 року станом на 2008 рік бланк банку «Заява на перерахування (переказ) коштів» не містив графи «призначення платежу», і ця графа не була передбачена нормативними документами Національного банку України.
Верховний Суд погоджується з висновком Солом'янського районного суду м. Києва стосовно того, що державний виконавець безпідставно не врахував коштів, сплачених боржником стягувачу у період з липня 2007 року по лютий 2009 року, та в період з березня 2012 року по січень 2019 року, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов'язку державного виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім'я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій.
Виходячи з положень Інструкції з організації примусового виконання рішень виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих, про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем, з інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України, положеннями частини другої якої визначено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Суди встановили, що за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форми ОК-5) відсутні відомості про нарахування ОСОБА_2 заробітку у період з жовтня 2011 року по жовтень 2012 року.
Положення частини другої статті 195 СК України підлягають застосуванню у разі, коли боржник не працює або якщо дохід офіційно не підтверджується.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 19 квітня 2007 року.
Згідно довідки від 10 листопада 2014 року № 3004-2163 ОСОБА_2 взято на облік як внутрішньо переміщену особу з адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .
З наданої заявником роздруківки встановлено, що середньомісячна зарплата
у Шахтарському районі Донецької області у жовтні-грудні 2011 року складала 2 451,80 грн, 2 466,42 грн та 2 727,94 грн відповідно, а згідно розрахунків заборгованості у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 від 28 лютого 2023 року та від 19 квітня 2023 року розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 визначено у жовтні-грудні 2011 року розраховано з середньої заробітної плати 4 128,00 грн, 4 168,00 грн та 4 819,00 грн відповідно.
Тобто розрахований державним виконавцем розмір аліментів, які стягувалися
з боржника у січні - жовтні 2012 року перевищує середньомісячну зарплату
у Шахтарському районі Донецької області у січні - жовтні 2012 року.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що заборгованість зі сплати аліментів заявника за період з жовтня 2011 року по жовтень 2012 року розраховано неправильно, виходячи з того, що державний виконавець взяв за основу розрахунку середню заробітну плату іншої місцевості, ніж та, де фактично проживав та був зареєстрований боржник.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фещенко Ірини Ігорівни та про зобов'язання вчинити певні дії, заінтересована особа: ОСОБА_1 відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник