04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 686/27217/23
провадження № 61-8602 ск24
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з держави Україна на свою користь 2 млн. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями слідчого.
Заявник обґрунтував позов тим, що постановою слідчого від 14 листопада 2022 року закрито кримінальне провадження № 12017240250000084, однак слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ухвалою від 08 вересня 2023 року скасував цю постанову. Вважає, що внаслідок винесення слідчим незаконної постанови йому завдано моральної шкоди.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем внаслідок винесення слідчим ОСОБА_2 незаконної постанови про закриття кримінального провадження.
До Верховного Суду 10 червня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги посиланням на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, провадження № НОМЕР_1, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, провадження № НОМЕР_4, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, провадження № НОМЕР_2, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, провадження № НОМЕР_3, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що слідчим відділом Хмельницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017240250000084 від 02 лютого 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною дугою статті 366 КК України, яке розпочато в тому числі на підставі заяви ОСОБА_1 .
Постановою слідчого СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області від 14 листопада 2022 року вказане кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2023 року у справі № 686/3423/17 скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області від 14 листопада 2022 року про закриття кримінального провадження №12017240250000084 скасовано.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Встановивши, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку він посилається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Отже, суди встановивши, що позивачем не доведено наявність обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності та не доведено завдання йому моральної шкоди внаслідок винесення слідчим ОСОБА_2 незаконної постанови про закриття кримінального провадження, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 19 липня 2022 року у справі № 686/21853/21.
Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, провадження № НОМЕР_1, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, провадження № НОМЕР_4, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, провадження № НОМЕР_2, є необґрунтованим, оскільки указані висновки зроблено за інших фактичних обставин.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, провадження № НОМЕР_3 є нерелевантним, оскільки у вказаній справі позивач посилався на надмірну тривалість кримінального провадження, однак у цій справі посилався на незаконність дій слідчого внаслідок скасування судом постанови про закриття кримінального провадження.
Щодо висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, тощо, то вони стосуються питання ефективності способу захисту порушеного права. Суди у цій справі не мотивували рішення про відмову в позові обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки у цілому зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій областіпро відшкодування моральної шкоди.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара