Житомирський апеляційний суд
Справа №285/2859/23 Головуючий у 1-й інст. Коцюба О. М.
Категорія 53 Доповідач Борисюк Р. М.
02 липня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/2859/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерство Оборони України, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Коцюби О.М. у м. Звягелі,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з в/ч НОМЕР_1 на її користь 301 248,82 грн матеріальної шкоди, 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу та судовий збір.
Позов мотивувала тим, що 27 грудня 2022 року на 258 км + 800 м автодороги Київ - Чоп сталось дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю автомобіля марки «УАЗ 3741-ВП-6ТDА», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 з автомобілем марки «Ауді» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 лютого 2023 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП за фактом ДТП, яка мала місце 27.12.2022. У результаті ДТП було пошкоджено автомобіль «Ауді», який належить позивачу на праві приватної власності. Згідно експертного висновку № 2955 від 07 березня 2023 року автотоварознавчої експертизи розмір матеріального збитку, із врахуванням усіх відрахувань, становить 301 248,82 грн, яку вона просить стягнути із відповідача.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 лютого 2024 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, військова частина НОМЕР_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 керував автомобілем під час виконання службових обов'язків. Військова частина НОМЕР_1 , заперечуючи проти позову, зазначає, що ОСОБА_2 під час керування автомобілем не виконував своїх службових обов'язків. На підтвердження вказаної обставини, було надано відповідні письмові докази.
Під час ухвалення рішення суд першої інстанції всупереч вимогам частини 1 статті 264 ЦПК України, не встановив чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовувала позовні вимоги.
Зазначає, що у відповідності до статті 345 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, автомобілі випускаються з парку згідно із нарядом, затвердженим напередодні командиром військової частини, у технічно справному стані, із закріпленими за ними водіями, які мають документ, що посвідчує особу, і посвідчення на право керувати транспортними засобами, та які пройшли передрейсовий медичний огляд і допущені до рейсу, з оформленими дорожніми листками, підписаними заступником командира частини з озброєння (начальником технічної частини), і з відміткою техніка (з безпеки дорожнього руху) - начальника контрольно-технічного пункту про справний стан автомобіля та відміткою чергового парку про дані спідометра й час випуску з парку.
У матеріалах справи відсутній дорожній лист чи будь-які інші докази, які б підтверджували, що автомобіль «УАЗ 3741-ВП6ТДА» використовувався ОСОБА_2 на виконання службових обов'язків. Таким чином, обставина, яка є підставою для покладення відповідальності на військову частину НОМЕР_1 не була доведена під час судового розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, - залишити без змін.
У судовому засіданні, представник позивача - адвокат Забродський Б.І. апеляційну скаргу не визнав та підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовував його тим, що позивачем доведено завдання збитків, що підтверджується висновком експерта №2955 від 07.03.2023, а відповідач, у свою чергу не надав належних доказів у спростування позовних вимог та розміру завданих збитків.
Колегія апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції мотивуючи наступним.
Встановлено, що відповідачем не оспорюється факт дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27 грудня 2022 року на 258 км + 800 м автодороги Київ - Чоп за участю автомобіля марки «УАЗ 3741-ВП-6ТDА», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вказаним транспортним засобом керував військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . Вина останнього у настанні ДТП підтверджена постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 лютого 2023 року, де його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Розмір матеріальних збитків, заподіяних позивачу, внаслідок пошкодження її автомобіля, складає 301 248,82 грн, що підтверджується висновком експерта № №2955 від 07.03.2023 (а.с.20-56).
Відповідачем вказаний розмір матеріальної шкоди не спростований іншими доказами.
Документально підтверджені також витрати позивача, понесені у зв'язку із проведенням експертизи та наданням їй правової допомоги.
Судом встановлено, що згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 18 від 30 листопада 2022 року, сержанта ОСОБА_2 призначено на посаду водія -заправника автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення з механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с.67)
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по технічній частині) від 22 грудня 2022 року №12 «Про введення в стрій автомобільної техніки, що прибула на укомплектування військовій частині НОМЕР_1 із закріпленням за матеріально відповідальними особами», розподілено транспортні засоби за підрозділами та закріплено за матеріально-відповідальними особами згідно додатку № 1, серед яких є автомобіль марки «УАЗ модель 3741-ВП6ТДА», автофургон, номер шасі НОМЕР_4 , військовий номер НОМЕР_5 (а.с.102-103).
Статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
За приписами частини 2 статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) зробила правовий висновок про те, що враховуючи, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною 2 статті 1187 ЦК України.
Приймаючи до уваги, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «УАЗ модель 3741-ВП6ТДА», автофургон, номер шасі НОМЕР_4 , військовий номер НОМЕР_5 , на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди застрахованою не була, що не заперечується відповідачем, заподіяна шкода джерелом підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню при вказаних обставинах військовою частиною НОМЕР_1 , яка на відповідній правовій підставі володіла вказаним транспортним засобом.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що належний військовій частині автомобіль ОСОБА_2 на момент ДТП використовував у власних цілях і не виконував у цей час службових обов'язків, є неприйнятними, оскільки не підтверджені будь-якими доказами. Тому вони висновків суду не спростовують та не свідчать про порушення місцевим судом норм матеріального чи процесуального права при вирішенні даного спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Посилання щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 05 липня 2024 року.