ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.07.2024Справа № 910/8950/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" просп. Берестейський 65, м. Київ, 03062
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133
про стягнення 18 900,00 грн.
Представники сторін (не викликались)
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 18 900,00 грн. страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №FO7021107 від 03.04.2020 року, в зв'язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу Mazda CX7, державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант, позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 18 900,00 грн. в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" 03.07.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 21.06.2023 року надійшла заява б/н від 30.06.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8950/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/8950/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Окрім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу №АО 5831833.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 року у справі № 910/8950/23 через відділ діловодства суду 17.07.2023 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація про страхове покриття №9-03/22908 від 14.07.2023 року щодо Полісу АО № 5831833, яка судом долучена до матеріалів справи.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/8950/23 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 10.07.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/8950/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 13.07.23 року поштового відправлення №0105494723391.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.07.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Так, від відповідача через канцелярію суду 19.07.2023 року надійшов відзив вих.№ 6927/17 від 14.07.2023 року на позовну заяву, з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на здійснення ним виплати страхового відшкодування в сумі 6 057,81 грн. безпосередньо потерпілому за наслідками розгляду звернення останнього до ТОВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із заявою 25.07.2020 року. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило відповіді на відзив, жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано відповіді на відзив, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 03 квітня 2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) FO№00702107 (далі - Договір страхування), предметом якого, відповідно до п. 7.2 є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ЗТЗ та ЗДО встановленим на ньому.
Відповідно до п. 1 Договору страхування застраховано транспортний засіб марки Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб, ЗТЗ).
Страхова сума ЗТЗ та ЗДО становить 691 000,00 грн.
Згідно п. 3.4 Договору страхування франшиза при часткових пошкодженнях без вини водія - 0,5% від страхової суми.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Строк дії Договору страхування згідно п. 5 останнього - з 06.04.2020 року по 05.04.2021 року.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Умовами Договору страхування (п.8.36) визначено, що страховий ризик - певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Таким ризиком може бути, зокрема, ДТП (дорожньо-транспортна пригода) - подія що сталась під час руху ЗТЗ або іншого транспортного засобу, внаслідок якої завдані матеріальні збитки ЗТЗ.
Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно Довідки НПУ № 3020163355335904 про ДТП від 04.06.2020 року та постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 06.07.2020 року у справі №761/17967/20 (провадження №3/761/4981/2020), копії яких наявні в матеріалах справи, що 04.06.2020 року о 13:38 в м. Києві по вул. Андрущенка, 6-Г сталася ДТП,. під час якої гр. ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом марки Mazda, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух заднім ходом, не переконався у безпечності свого маневру, не звернувся до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Audi А3 реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно п. 8.35 Договору страхування страховим випадком є настання збитків, що спричинені пошкодженням або знищенням або втратою ЗТЗ та/або ЗДО внаслідок настання страхового ризику із переліку застрахованих згідно п.3.3 Частини 1 Договору.
За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в ч.ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами п. 11.4 Договору страхування страхувальник зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати настання випадку, що має ознаки страхового, подати Страховику письмову заяву про настання події за формою, встановленою Страховиком.
Так, страхувальник - гр. ОСОБА_1 04.06.2020 року звернулась до страховика - ПАТ «Страхова Група «ТАС» із Заявою про настання події, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно пункту 13.7 Договору страхування страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, про що складає страховий акт, протягом 10 (десяти робочих днів з дати отримання всіх необхідних документів, передбачених Розділом 12 цього Договору.
Відповідно до п. 12.5 Договору страхування документ, що підтверджує вартість відновлюваного ремонту при пошкодженні ЗТЗ може бути рахунок-фактура на оплату відновлюваного ремонту або наряд-замовлення та платіжне доручення або фіскальний чек про оплату вартості відновлювального ремонту та акт передання-приймання ЗТЗ (його складових) після відновлювального ремонту - для випадків, коли розмір страхового відшкодування розраховується на підставі документу СТО (на вибір страховика).
Пунктом 13.1 частини 2 Договору страхування визначено, що розмір страхового відшкодування розраховується Страховиком виходячи з суми матеріального збитку, завданого внаслідок настання страхового випадку. Розмір матеріального збитку при пошкодженні ЗТЗ визначається - як вартість відновлювального ремонту за формулою:
ВВР=Вр+Вм+Вс*(1-Ез), де
ВВР - вартість відновлювального ремонту ЗТЗ, яка розраховується виходячи з цін, що діяли на дату настанння страхового випадку, або пізнішу дату, але в будь-якому разі не пізніше 10 календарних днів з дати настання страхового випадку, в порядку та а підставі документів, в залежності від обраного варіанту розрахунку ВВР;
Вр - вартість ремонтно-відновлювальних робіт,
Вм - вартість необхідних для ремонту матеріалів,
Вс - вартість нових складників, які підлягають заміні під час ремонту ,
Ез% - знос деталей, вузлів, агрегатів ЗТЗ які підлягають заміні внаслідок настання страхового випадку, який розраховується за формулою: Ез%=En%+(Em%*m).
Пунктом 13.3.1 Договору страхування визначено формулу, за якою розраховується розмір страхового відшкодування при «Пошкодженні ТЗТ», а саме:
ССВ=(РМЗ*КП-Ф-СОВЗЗ+ЗВ), але не більше СС, де:
ССВ - сума страхового відшкодування,
Ф - франшиза,
СОВЗЗ - суми отримані від осіб, відповідальних за завдані збитки,
ЗВ - документально підтверджена сума на компенсацію застрахованих витрат в межах розмірів, передбачених умовами Договору,
СС - страхова сума по відповідному ЗТЗ, встановлена Договором,
КП - коефіцієнт пропорційності.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком-фактурою ФОП Чистякова Т.В. №758 від 17.06.2020 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена у розмірі 23 355,00 грн. без ПДВ.
Як вбачається зі змісту п. 12.1 Договору для підтвердження настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування страхувальник звертається до страховика з письмовою заявою про настання події та виплати страхового відшкодування, за формою встановленою Страховиком.
Згідно до п.12.12 Договору ненадання Страховику документів, передбачених цим розділом Договору протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати настання події або моменту першої можливості отримання документів, строк видачі яких визначений законодавством, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Так, страхувальник - гр. ОСОБА_1 18.06.2020 року звернулась до страховика - ПАТ «Страхова Група «ТАС» з Заявою про виплату страхового відшкодування, копія якої наявна в матеріалах справи, у зв'язку з чим останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт №13925/01/920 від 30.06.2020, копія якого наявна в матеріалах справи.
За змістом вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 23 355,00 грн. та становить вартість відновлювального ремонту згідно з рахунком СТО - ФОП Чистякова Т.В. №758 від 17.06.20 року на суму 23 355,00 грн.
Крім того, пунктом 13.4 Договору страхування визначено, що у випадку якщо на дату складання страхового акту є частина страхової премії за цим Договором, що не оплачені, не залежно від того, термін сплати настав чи ні, розмір страхового відшкодування в першу чергу направляється в рахунок оплати несплачених частин страхової премії. Частина страхового відшкодування, що залишилась, перераховується в порядку, передбаченому цим Договором.
Відповідно до п.4 Договору страхування страхова премія сплачується частинами за графіком:
-1 частина - 5 769,85 грн. до 05.04.2020 (включно);
-2 частина - 5 769,85 грн. до 05.07.2020 (включно);
-3 частина - 5 769,85 грн. до 05.10.2020 (включно);
-4 частина - 5 769,85 грн. до 05.01.2021 (включно).
Наразі, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, на момент прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування за заявою гр. ОСОБА_1 останньою не були сплачені страхові платежі в загальному розмірі 14962,55 грн., про що страхувальника повідомлено листом ПАТ «Страхова Група «ТАС» №02362/0120 від 29.07.2020 року.
Отже, згідно страхового акту та з урахуванням положень Страхового договору за наслідками настання страхового випадку за участю застрахованого позивачем транспортного засобу Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 розмір страхового відшкодування становить 19 900,00 грн., та визначений на підставі рахунку №758 від 17.06.20 року, за вирахуванням несплачених чергових платежів в розмірі 14 962,55 грн. та франшизи в сумі 3 455,00 грн.
В подальшому у відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 4 937,45 грн. без ПДВ була виплачена позивачем безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту автомобіля марки Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 - ФОП Чистяковій Т.В. платіжною інструкцією №107794 від 01.07.2020 року, копія якої долучена до матеріалів справи.
В свою чергу, заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) FO№00702107 від 03.04.2020 року, а також перебування отриманих автомобілем марки Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 04.06.2020 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ «Страхова Група «ТАС» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування у зв'язку із настанням 04.06.2020 року страхового випадку страхувальнику шляхом: зарахування частини страхового відшкодування в сумі 14 962,55 грн. на оплату несплаченої частини страхової премії по Договору страхування та перерахування 4937,45 грн. вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок СТО ФОП Чистякова Т.В.
Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, від 20.03.2018 у справі №911/482/17, від 03.07.2019 у справі №910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунку - фактури №758 від 17.06.2020 року та платіжної інструкції №107794 від 01.07.2020 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 04.06.2020 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування, при цьому постановою Шевченківського районного суду м. Києва (суддя Мєлєшак О.В.) від 06.07.2020 року (справа № 761/17967/20) винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні п. 10.9 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУаАП, визнано гр. ОСОБА_2 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі №910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 04.06.2020 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки Mazda CX-7, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» відповідно до договору (полісу) АО №5831833 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 1 000,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 100 000,00 грн. Поліс станом на момент скоєння ДТП 04.06.2020 року був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки Mazda CX-7, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія автомобіля Mazda CX-7, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому, з урахуванням наявності полісу АО №5831833 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно пункту 22.1ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ч. 36.6.ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Договору страхування та Полісу франшиза становить 3455,00 грн. та 1 000,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір визначеної Полісом франшизи та становить 18 900,00 грн.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому, страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», а саме заяви вих. №01351/9220 від 07.07.2020 року на виплату страхового відшкодування в сумі 19 900,00 грн. (без урахування франшизи за Полісом відповідача в розмірі 1 000,00 грн.), копія якої разом з доказами направлення заяви на адресу відповідача наявна в матеріалах справи.
Проте, за твердженнями позивача, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки в порушення п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без відповіді та задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 18 900,00 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст. ст. 2,7,13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) FO№00702107 від 03.04.2020 року та Полісу АО№ 5831833 та/або їх окремих положень суду не надано.
В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що ним виконано свої зобов'язання згідно п.п.12.1 ст. 12, 22.1 ст. 22, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шляхом виплати на користь потерпілої гр. ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 6 057,81 грн., визначеного з урахуванням зносу та франшизи за наслідками звернення гр. ОСОБА_1 до ТДВ СК «Альфа-Гарант» 25.06.2020 року із заявою про виплату страхового відшкодування. Також відповідач у відзиві посилається на п. 10.1.10 Договору страхування, відповідно до змісту якого страхувальник, у разі отримання відшкодування збитків від особи винної у їх заподіянні, зобов'язаний повідомити про це Страховика, а якщо таке відшкодування мало місце після виплати страхового відшкодування Страховиком - повернути Страховику страхове відшкодування.
На підтвердження вказаних заперечень відповідачем надано копії страхового акту ТДВ «СК «Альфа-Гарант» № ЦВ/20/4028 від 31.07.2020 року, платіжної інструкції №10495 від 31.07.2020 року на суму 6 057,81 грн., заяви потерпілої про страхове відшкодування від 25.06.2020 року та повідомлення про ДТП від 24.06.2020 року.
Наразі, за результатами розгляду заяви позивача за вих. № 01351/9220 від 07.07.2020 року про виплату страхового відшкодування відповідачем листом №12/3625 від 17.08.2020 року було повідомлено ПАТ «СК «ТАС» про здійснення потерпілій виплати страхового відшкодування у повному обсязі у спосіб та розмірі, погодженому з потерпілою особою. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.
В контексті вищенаведеного суд зазначає, що у зв'язку з виконанням позивачем як страховиком на підставі Договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбулась фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Поряд із цим суд наголошує, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).
Згідно п. 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Як визначено пунктом 3.9 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації.
Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
При цьому, відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Водночас, відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ.
Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
За матеріалами справи судом встановлено, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 04.06.2020 року строк експлуатації вказаного транспортного засобу марки Audi А3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску, не перевищував визначені пунктом 7.38 Методики строки (7 років - для інших легкових КТЗ) та становив 5 років, а тому відсутні підстави для вирахування зносу відповідно до вимог вказаної Методики.
Таким чином, вартість матеріального збитку, що підлягає відшкодуванню відповідачем має визначатися виходячи з вартості запасних частин, які підлягають заміні під час відновлювального ремонту автомобіля, без урахуванням коефіцієнту їх зносу, оскільки загальний термін експлуатації вказаного автомобіля не перевищує 5 років, з додаванням до визначеної суми вартості ремонтно-відновлювальних робіт та витратних матеріалів.
Відповідно до наданого відповідачем страхового акту ТДВ "СК "Альфа-Гарант" №ЦВ/20/4028 від 31.07.2020 року та розрахунку страхового відшкодування сума страхового відшкодування становить 6 057,81 грн. (7 057,81 грн. (розмір матеріального збитку) - 1 000,00 грн. (франшиза за Полісом)), яке згідно платіжної інструкції №10495 від 31.07.2020 року було сплачено відповідачем на рахунок гр. ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до п. 10.1.10 Договору страхування страхувальник зобов'язаний протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання відшкодування збитків (повного або часткового, готівкою та/або в натуральній формі та/або шляхом проведення відновлювального ремонту ЗТЗ) від особи, винної у їх заподіянні, або іншої страхової компанії повідомити про це страховика. Якщо таке відшкодування мало місце після виплати страхового відшкодування Страховиком - протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання такого відшкодування повернути Страховику страхове відшкодування.
Як раніше було встановлено судом, гр. ОСОБА_1 отримала страхове відшкодування як від позивача - шляхом перерахування коштів у розмірі 4 937,45 грн. на рахунок СТО ФОП Чистякова Т.В. та зарахування частини страхового відшкодування в сумі 14 962,55 грн. на оплату несплаченої частини страхової премії по Договору страхування (платіжна інструкція №707794 від 01.07.2020р.), так і від відповідача - шляхом перерахування коштів у розмірі 6 057,81 грн. на рахунок гр. ОСОБА_1 (платіжна інструкція №10495 від 31.07.2020р.).
При цьому матеріали справи не містять доказів виконання гр. ОСОБА_1 умов п.10.1.10 Договору страхування, зокрема, повернення останньою протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання страхового відшкодування Страховику.
Суд зазначає, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Так, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У зазначеному аспекті суд враховує надані відповідачем докази фактичного виконання ним як страховиком особи, яка завдала шкоду, свого обов'язку з виплати страхового відшкодування гр. ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Полісу, та виходить з обставин переходу до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні за наслідками настання страхового випадку 04.06.2020 року.
При цьому, заважаючи на подвійне вирахування передбаченої Полісом відповідача франшизи в сумі 1000,00 грн. позивачем під час визначення розміру позовних вимог в сумі 18900,00 грн. та відповідачем у складі виплаченого гр. ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 6 057,81 грн., суд зазначає про необхідність врахування такого факту під час встановлення обґрунтованої суми позовних вимог та покладення на відповідача обов'язку з відшкодування на користь позивача розміру франшизи в сумі 1000,00 грн.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем в повному обсязі своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого, з урахуванням несплачених чергових платежів, страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, суд доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку суброгації підлягають частковому задоволенню у сумі 13 842,19 грн. (18 900,00 грн. (вартість відновлювального ремонту з урахуванням франшизи) - 6 057,81 грн. (сплачене відповідачем на рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування)+ 1000,00 грн. франшизи).
Відповідно до частини 1статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосуваннястатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (просп. Берестейський 65, м. Київ, 03062) 13 842 (тринадцять тисяч вісімсот сорок дві) грн. 19 коп. страхового відшкодування та 1965 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 74 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 04 липня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон