Справа № 204/3789/24
Провадження № 2/204/2284/24
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
02 липня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Кислиця Є.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів,-
У квітні 2024 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила змінити розмір та спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 , на її користь на підставі рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2014 року, на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на стягнення в твердій грошовій сумі 6 392,00 грн. щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дітьми повноліття.
Позовні вимоги позивачкою обґрунтовано тим, що рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2014 року присуджено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання його дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менш ніж 30% відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 травня 2014 року і до повноліття дітей, в особі матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зважаючи на встановлений Законом розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років в розмірі 3 196,00 грн., позивач вважає, що сплата відповідачем аліментів, які визначені рішенням суду на утримання дитини у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менш ніж 30% відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не є достатнім розміром аліментів, який би забезпечував гармонійний та повноцінний розвиток дітей. На час звернення до суду матеріальне становище позивача погіршилось у зв'язку зі збільшенням віку дітей, оскільки зросли витрати на забезпечення навчальним приладдям, одягом, харчуванням та з часу постановлення попереднього рішення суду у 2014 році значно збільшився прожитковий мінімум, у зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з позовною заявою.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15.05.2024 року відкрито спрощене позовне провадження.
В судове засідання позивач не з'явилася, через канцелярію суду подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, не заперечувала проти проведення розгляду справи в заочному порядку.
Відповідач в судове засідання, повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, відзив на позов чи заяву про розгляд справи за його відсутності суду, не надав.
Судом відповідно до ч.4 ст.223, ст.ст.280, 281 ЦПК України ухвалено про розгляд справи в заочному порядку на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
У відповідності до статті 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини) - держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положення частин першої та другої статті 155 Сімейного кодексу України (далі - СК України), здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно зі статтею 27 Конвенції про права дитини батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч.2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.
Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.59 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в статті 7 СК України.
Судом встановлено, що 28.08.2004 року, між сторонами укладено шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Красногвардійського районного управління юстиції м.Дніпропетровська зроблено відповідний запис №411 та підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .
Сторони у справі мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , видане Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області від 12.09.2006 р., актовий запис №775, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , видане Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області від 21.10.2008 р., актовий запис №1032 (а.с.7,8).
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 24.10.2014 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.10).
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05.06.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання його дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менш ніж 30% відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 травня 2014 року і до повноліття дітей, в особі матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.11).
З довідки про склад сім'ї №3119 від 10.04.2024 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована, в тому числі позивач ОСОБА_1 , разом з дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.9).
ОСОБА_3 наказом від 17.08.2023 №62, зарахований на перший курс денної форми здобуття освіти ВНПЗ «Дніпровський гуманітарний університет», що підтверджено довідкою від 15.04.2024 (а.с.14).
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олссон проти Швеції" (№2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону дитинства" всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
За змістом положень частини 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є повне забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За приписами частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Отже, враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, а отже, позивач наділена правом на звернення до суду з позовом до відповідача про зміну способу стягнення аліментів: з частки від заробітку (доходу) відповідача на стягнення аліментів в твердій грошовій сумі.
В даному випадку позивач є одержувачем аліментів, з якою постійно проживають діти, і саме вона має право на звернення до суду з таким позовом.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просила змінити розмір аліментів стягнутих за рішенням суду з 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на дітей, посилаючись на погіршення, зміну її майнового стану, що зумовлює понесення додаткових витрат на повноцінне утримання обох дітей, ухилення відповідача від вчасної сплати аліментів у розмірі, визначеному судом, а тому позивач визначила способом стягнення аліментів - їх присудження у твердій грошові сумі.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач не може надавати таку допомогу, що є непрацездатною особою, інших осіб яких за законом зобов'язаний утримувати.
Верховний Суд України у постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6- 143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положенням ст. 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі на навпаки).
Правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 134/192/17 у справі № 134/192/17 (провадження № 61-21739св18), постанова від 18 вересня 2019 року у справі №12/12177/17.
Разом з тим, при ухваленні рішення про стягнення аліментів, суд керується інтересами дітей, які мають право на достойний рівень матеріального забезпечення, а факт відсутності у одного з батьків можливості надавати певний розмір утримання своїй дитині не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при встановленні розміру аліментів.
Оскільки на батьків покладено однаковий обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, при цьому добровільної згоди між сторонами щодо порядку реалізації такого обов'язку не досягнуто, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для збільшення розміру аліментів.
Разом з тим, при визначенні розміру аліментів, суд прагне не до зрівняльного становища платника та одержувача аліментів, а й до того, щоб одержувач у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
При цьому, враховуючи знецінення коштів внаслідок інфляції, постійного подорожчання усіх груп товарів для дітей, постійного зростання цін на продукти харчування, ліки та речі першої необхідності, стан здоров'я дітей, при цьому потреби на дітей зросли, відтак збільшилися видатки на проживання, сплата аліментів від середнього заробітку, що виключає можливість забезпечувати належне та повноцінне утримання дітей з розміру аліментів, визначеному у рішенні суду від 05.06.2014 року.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положеннями статей 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене та враховуючи найкращі інтереси дітей та їх потреби, з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, беручи до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, зважаючи на обов'язок обох батьків утримувати дітей, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях Сімейного кодексу України, відповідають інтересам дітей, їх рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, і тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, а саме: зміни способу стягнення аліментів, визначеним рішенням суду від 05.06.2014 року у справі №204/3398/2014-ц, стягнувши з відповідача на користь позивача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 6 392,00 грн., щомісячно, які підлягають індексації відповідно до вимог закону, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до повноліття кожної дитини.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись статтями 4, 10,12,13, 19, 76, 81, 89, 259, 264-265, 268, 273, 280-282, 365 ЦПК України, ст. 141, 181, 182, 183, 192 СК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів - задовольнити.
Змінити розмір аліментів, що утримуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05.06.2014, шляхом зміни способу стягнення аліментів з 1/3 частини заробітку (доходу) на тверду грошову суму у розмірі 6 392,00 грн., щомісячно, які підлягають індексації відповідно до вимог закону, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до повноліття кожної дитини.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 )
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 )
Суддя Н.В.Токар