465/8267/23
1-кп/465/724/24
судового засідання
02.07.2024 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м. Львові клопотання прокурора Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 та клопотання ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12023141370000745 від 23.08.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.186 КК України,-
В провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023141370000745 від 23.08.2023 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.186 КК України.
Прокурор Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи свої вимоги тим, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу, та судом при продовженні запобіжного заходу, що повністю виправдовують продовження терміну дії обвинуваченому ОСОБА_4 найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою. Враховуючи вищевикладене, просив клопотання задоволити.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив таке задоволити.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечили щодо клопотання прокурора, просили відмовити у задоволенні такого, оскільки відсутні ризики, передбачені ст.177 КПК України, які наведені прокурором у поданому клопотанні.
Розглянувши клопотання прокурора, заслухавши думку учасників справи, на які вони покликаються, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, а згідно ч.3 ст.199 КПК України також і те, що заявлені ризики не зменшилися.
Згідно зі ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 КПК України. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненнізлочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі понад три роки.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді клопотання суд оцінює в сукупності всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі, тяжкість кримінального правопорушення, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , яке відповідно до положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого, суворість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, стан здоров'я обвинуваченого, які свідчать про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжному заході не відпала; наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Як встановлено судом, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.186 КК України, санкція статті якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. З огляду на встановлені обставини при розгляді клопотання, суд вважає, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, щодо можливості ухилення обвинуваченого від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження та вчинення іншого кримінального правопорушення. Зазначені ризики не зменшилися.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів.
Також у своєму рішенні у справі "W проти Швейцарії" від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 , у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, не є єдиним критерієм, який враховується при прийнятті рішення про необхідність продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Тому з урахуванням цих обставин, в сукупності із тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , слід вважати доведеною прокурором наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з огляду на вищенаведене, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто, застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_4 на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.
У ході судового розгляду з'ясовано, що вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Тому, оцінюючи в сукупності всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання у разі визнання винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.186 КК України, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, які свідчать про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжному заході не відпала; наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не перестали існувати, а також особу обвинуваченого, вік, стан його здоров'я та стадію розгляду кримінального провадження, суд визнає обґрунтованим клопотання прокурора та вважає за необхідне продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів з можливістю внесення застави в розмірі, визначеному ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м.Львова від 19.10.2023 року.
У випадку внесення застави такі обов'язки покладаються на обвинуваченого строком на два місяці (ч. 7 ст. 194 КПК України).
Окрім цього, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в таких наявне клопотання ОСОБА_4 про визнання очевидної недопустимості доказу, а саме протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення згідно ст.208 КПК, оскільки підпис обвинуваченого ОСОБА_4 є підробленим працівниками поліції.
В судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення клопотання обвинуваченого, просив відмовити у такому.
Обвинувачений та його захисник підтримали подане клопотання.
Розглянувши матеріали кримінального провадження, подане клопотання про визнання очевидної недопустимості доказу, а саме протоколу затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину, заслухавши доводи і думку присутніх сторін, суд приходить до висновку про безпідставність таких з наступних мотивів.
За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч.2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому, системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець поділяє ознаки недопустимості доказів на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 р. у справі № 601/1143/16).
В контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного, саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК України) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК України вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК України (правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 р. у справі №639/8329/14-к та від 12.11.2019 р. у справі №236/863/17).
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 р. у справі №210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 р. у справі №334/5670/18).
Так, даючи оцінку доводам, викладених у клопотанні обвинуваченого, суд не вбачає очевидної недопустимості вказаного ним доказу, а саме протоколу затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину.
В той же час, суд вважає за необхідне вказати, що доводи, викладенні обвинуваченим у клопотанні, безумовно підлягають оцінці одночасно з аналізом усіх в сукупності доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених у них доказів.
Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.
Окрім цього, обвинуваченим подано до суду клопотання, в якому просивзобов'язати прокурора витребувати форму-1 у ЦНАП, в якій знаходиться оригінал його підпису, витребувати взірці його підпису та призначити почеркознавчу експертизу відносно його підпису у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення згідно ст.208 КПК України та внести відомості до ЄРДР відносно працівників поліції, які підробили його підписи та внесли завідомо неправдиву інформацію в протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення згідно ст.208 КПК України та повідомити відповідні органи про скоєння злочину працівників поліції про скоєнні злочини відносно нього.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник клопотання підтримали, просили таке задоволити.
Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання, просив відмовити у такому, оскільки вказане клопотання є необгрунтованим та фактично повторним, оскільки таке вже розглядалось судом.
Розглянувши клопотання обвинуваченого, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 20.11.2023 вже подавалось клопотання, у якому серед іншого просив повідомити відповідні органи відносно скоєного злочину щодо підробки його підпису у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення.
Вказана заява скеровувалась Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у м.Львові та судом отримана відповідна відповідь.
Окрім цього, судом неодноразово роз'яснювалось обвинуваченому ОСОБА_4 його право самостійно або через свого захисника звернутись до відповідних правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Зі змісту ст.84 КПК України вбачається, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Окрім цього, згідно з частиною третьою статті 93 КПК України, сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
За змістом §3 «Процедура судового розгляду» Глави 28 «Судовий розгляд» Розділу ІV «Судове провадження у першій інстанції» КПК України, суд не уповноважений на збирання доказів, у тому числі і шляхом призначення експертиз, а лише на їх дослідження.
Отже, з наведеного випливає, що під час судового розгляду суд лише досліджує, тобто перевіряє, вже зібрані докази для встановлення чогось, та не уповноважений на їх збирання замість сторони кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК України, експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження або, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Частиною другою статті 242 КПК України передбачено, що слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо:
1) встановлення причин смерті;
2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;
4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;
6) визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.
З поданого ОСОБА_4 клопотання вбачається, що підставою для проведення судової почеркознавчої експертизи є встановлення справжності підпису обвинуваченого у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 23.08.2023 року.
Відтак, судом встановлено, що підстава, зазначена обвинуваченим ОСОБА_4 у поданому клопотанні від 15.05.2024, не входить до переліку підстав призначення експертизи в обов'язковому порядку.
Нормою частини 1 ст. 243 КПК України передбачено, що експерт залучається за наявності підстав для проведення експертизи за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження.
Можливість призначення експертизи під час судового провадження передбачена статтею 332 КПК України, відповідно до якої під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Під час розгляду клопотання обвинуваченого про призначення експертизи суд також враховує причини, через які така експертиза не була проведена під час досудового розслідування. В судовому засіданні встановлено, що стороною захисту не заявлялось клопотання про призначення почеркознавчої експертизи під час досудового розслідування, а також обвинуваченим під час досудового розслідування не зазначалось про фальсифікацію протоколу затримання.
Окрім цього, за змістом ст. 244 КПК України, доручити проведення експертизи можливо тільки у разі, якщо особа, яка звернулася з клопотанням, доведе, що:
1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з'ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;
2) сторона захисту не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин.
При цьому до відповідного клопотання мають бути додані копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання, а також копії документів, що підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.
Тільки встановлення усіх вказаних обставин у їх сукупності є підставою для задоволення відповідного клопотання та проведення експертизи за ухвалою суду.
Більш цього, ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.12.2023 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про призначення судової почеркознавчої експертизи цього ж документу з підстав, викладених у вказаній ухвалі.
Окрім цього, в судових засіданнях обвинувачений зазначав, що відомості, зазначені у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 23.08.2023 року, відповідають дійсності та заперечень до таких не має.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що призначення почеркознавчої експертизи з підстав, викладених у клопотанні обвинуваченого, під час судового розгляду є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання обвинуваченого про призначення експертизи, оскільки судова експертиза повинна призначатись лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Суд вважає, що наявних у справі доказів достатньо для встановлення усіх обставин справи та прийняття законного та обґрунтованого рішення, відтак клопотання про призначення почеркознавчої експертизи задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 177,178,183,197,199,331 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 задоволити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.186 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів - до 30.08.2024 включно з можливістю внесення застави в розмірі, визначеному ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м.Львова від 19.10.2023 року.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
У задоволенні клопотань ОСОБА_4 про призначення почеркознавчої експертизи, зобов'язання прокурора до вчинення дій та витребування взірців підписів, про визнання очевидної недопустимості доказів, про повідомлення відповідних органів про вчинення злочинів - відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити начальнику Державної установи "Львівська установа виконання покарань (№ 19)" для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали виготовлено 05.07.2024.
Суддя ОСОБА_1