Справа №461/322/24
01 липня 2024 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова в складі:
головуючого судді - Мисько Х.М.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову спеціаліста І категорії - інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності на вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряка Степана Івановича про накладення адміністративного стягнення серії РАП №1909950569 від 28.11.2023 року до повідомлення серії ЛВ №00511992 від 14.11.20236 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП.
В обґрунтування позову покликається на те, що постановою спеціаліста І категорії - інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності на вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряка С.І., про накладення адміністративного стягнення серії РАП №1909950569 від 28.11.2023 року до повідомлення серії ЛВ №00511992 від 14.11.20236 року ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 200,00 грн. Позивач зазначає, що вона не користувалась майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою: В4039, вул. Руфа м. Львів та не була водієм транспортного засобу марки «Tesla Model», д.н.з. НОМЕР_1 . З вказаних підстав просить позов задовольнити повністю, а оскаржувану постанову скасувати.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишено без руху.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду відкрито спрощене позовне провадження.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.02.2024 року витребувано з Головного сервісного центру МВС України витяг з Єдиного державного реєстру транспортних засобів інформацію про власника транспортного засобу марки «Tesla Model 3», д.н.з. НОМЕР_1 та дату здійснення такої реєстрації.
04.06.2024 року від представника відповідача Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву.
Положеннями ч. 4 ст. 47 КАС України передбачено, серед іншого, право відповідача подати відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Як встановлено судом з матеріалів справи, ухвалою від 22.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду відкрито спрощене позовне провадження. Серед іншого, в цій ухвалі запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, надати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази, роз'яснивши, при цьому про необхідність дотримання вимог ст. 162 КАС України.
Як вбачається із підсистеми «Електронний суд», відповідач дану ухвалу про відкриття провадження по справі 461/322/24 отримав 22.01.2024 року, тобто строк на подання відзиву почав відраховуватися з дня наступного за днем отримання копії ухвали, тобто з 23.01.2024 року, а останнім днем визначеного судом строку 06.02.2024 року.
Положеннями ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Так, відповідачем 22.01.2024 року отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 22.01.2024 року, якою відповідачу було встановлений чіткий строк для подання відзиву, а саме п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали.
Останнім днем для подання відзиву є 06.02.2024 року, однак, відзив на адміністративний позов представником відповідача подано лише 04.06.2024 року, тобто поза межами строку встановленого судом.
Суд звертає увагу на те, положеннями частин першої, другої, четвертої статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Однак із заявами про поновлення чи продовження встановленого судом процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву відповідач до суду не звертався.
Відтак, ухвалою протокольної форми, без виходу до нарадчої кімнати від 17.06.2024 року, відзив на адміністративний позов повернуто відповідачу.
Позивач в судове засідання не з'явилася. Належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи. До суду скерувала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує.
В судовому засіданні 17.06.2024 року представник відповідача пояснила, що 14.11.2023 року о 10 год. 17 хв. транспортний засіб марки «Tesla», д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстровано за позивачем, здійснив користування майданчиком для платного користування, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Руфа, код майданчика для платного користування В4039, з неоплатою послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного користування. З відзиву вбачається, що інспектором з паркування було належним чином розглянуто справу про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення. З наведених підстав, просить адміністративний позов залишити без задоволення.
В судове засідання 01.07.2024 року представник відповідача не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у клопотанні, просив здійснювати розгляд справи за його відсутності. Суд постановив проводити розгляд справи у відсутності відповідача, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
На підставі ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
За умовами ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
З матеріалів справи вбачається, що постановою спеціаліста - інспектора з паркування відділу контролю за дотримання правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряка С.І. серії РАП №1909950569 від 28.11.2023 до повідомлення серії ЛВ №00511992 від 14.11.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 200,00 грн.
З оскаржуваної постанови спеціаліста - інспектора з паркування відділу контролю за дотримання правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряка С.І. серії РАП №1909950569 від 28.11.2023 до повідомлення серії ЛВ №00511992 від 14.11.2023 року вбачається, що 14.11.2023 року 10 год. 38 хв. водієм транспортного засобу марки «Tesla», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою:В4039, вул. Руфа, м. Львів, з неоплатою послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш, як за 10 хвилин користування майданчиком для платного користування, чим порушено вимоги абзацу 2 п. 26 Привал паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 року №1342, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 152-1 КУпАП.
Згідно з ч.1 ч.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розгляд справ про правопорушення, передбачені ч.1 ст.122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національна поліція).
Відповідно до ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно п.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Тобто наявність події адміністративного правопорушення є обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності, яка доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП України передбачено, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, положення даної статті вказують на те, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналіз положень вказаних статей КУпАП, дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статям 283 і 284 КУпАП.
У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Частиною 1 ст.152-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування.
За приписами примітки до статті 152-1 КУпАП, під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
Суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
Відповідно до п. 8.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Організація та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регламентуються Правилами паркування транспортних засобів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2009 року № 1342.
Дія цих Правил поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі - користувачі), а також на суб'єктів господарювання, які утримують такі майданчики. Суб'єкти господарювання - балансоутримувачі майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності визначаються відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (п. 2).
- згідно із вимогами пункту 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 № 1342 користувач зобов'язаний:
поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху;
- сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування;
- розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не - запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки;
після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
Згідно із п. 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 № 1342 місце для паркування - місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху. Паркування - розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування.
У статті 61 Конституції України чітко визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до статті 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа -фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Відповідно до вимог частини 3 статті 14-2 КУпАП визначено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу.
Режим фотозйомки(відеозапису)передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відео фіксації обставин порушення правил зупинки,стоянки або паркування транспортних засобів,а саме:дати,часу (моменту),місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат,інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення,передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу,отриманих зрізних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Відповідно до статті 279-3 КУпАП, відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
У випадках звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності на підставі: абзацу другого частини першої цієї статті - винесена стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності скасовується тим органом (посадовою особою), який її виніс; абзацу третього частини першої цієї статті - до винесеної постанови стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, вносяться зміни щодо визначення суб'єктом правопорушення особи, яка фактично керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Судом встановлено, що матеріали справи містять фотодокументи із зображенням декількох ракурсів автомобіля марки «Tesla», державний номерний знак НОМЕР_1 із відображенням дати та часу фотофіксації, відповідних географічних координат.
Так, з оглянутих судом фотоматеріалів вбачається, що водієм транспортного засобу марки «Tesla», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою:В4039, вул. Руфа, м. Львів.
Разом з тим, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 05.03.2024 року, власником транспортного засобу марки «Tesla», державний номерний знак НОМЕР_1 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, зазначено, що належним користувачем транспортного засобу є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом.
За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) для чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).
Ухвалюючи рішення № 1-34/2010 від 22 грудня 2010 року КСУ у мотивувальній його частині, а саме у пункті 4.3, зазначив, що перевірена на предмет конституційності стаття 14-1 Кодексу, яка міститься в Загальній частині Кодексу, встановлює особливості притягнення до адміністративної відповідальності саме власників (співвласників) транспортних засобів, однак безпосередньо не визначає складу правопорушення, а тому не може бути самостійною підставою для притягнення до такої відповідальності. Види правопорушень та процедура притягнення до адміністративної відповідальності визначені в Особливій частині Кодексу.
Положення статті 14-1 Кодексу можуть застосовуватися лише в системному зв'язку з низкою інших статей, передбачених Особливою частиною Кодексу, диспозиції яких у безальтернативній формі визначають суб'єктом, який притягається до відповідальності за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, особу, яка винна у вчиненні цього правопорушення, зокрема водія транспортного засобу. За відсутності в статтях Особливої частини Кодексу, які визначають склад адміністративних правопорушень, вказівки на те, що суб'єктами цих правопорушень є власники (співвласники) транспортних засобів, ці суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення, інше створює правову невизначеність у встановленні суб'єкта, що притягається до відповідальності в цій сфері.
Враховуючи наведені мотиви Конституційний суд України у рішенні від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 визнав такою, що не відповідає Конституції Украйни (є неконституційною),статтю 14-1 КУпАП.
Крім того, у пункті 3 резолютивної частини рішенні від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 КСУ рекомендував Верховній Раді України привести порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису у відповідність до цього Рішення.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» № 596-VІІІ від 14.07.2015 до діючого КУпАП була внесена стаття 14-2 яка на час винесення відповідачем оскаржуваної постанови мала наступну редакцію:
1. Адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксацїї, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Порівняльний аналіз статті 14-1 КУпАП, яка рішенням КСУ від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 була визнана неконституційною, та статті 14-2 КУпАП, дає підстави для висновку, що обома вказаними статтями передбачена можливість притягнення до адміністративної відповідальності саме власників транспортних засобів, що на переконання Позивача суперечить рішенню КСУ від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 та порушує принцип індивідуалізації покарання.
Крім того з наведеного випливає також і інший висновок про те, що Відповідач у своїй діяльності керується нормою тотожною тій, яка у 2010 році була визнана неконституційною.
Зміст статті 14-2 КУпАП зводиться до того, що нею запроваджена «презумпція винуватості власника транспортного засобу», що є порушенням норм статті 61 Конституції України.
Так, згідно рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зазначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України).
Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню.
У такому разі підлягають застосуванню норми Конституції України як норми прямої дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21 квітня 2021 року у справі №360/3611/20.
Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати поміж іншого, чи винна дана особа в його вчиненні.
Однак, винесення Відповідачем оскаржуваної постанови за відсутності достатніх та переконливих доказів того, що саме Позивач здійснив стоянку автомобіля та порушив правила ПДР, у сукупності з обізнаністю Відповідача про особу, яка насправді здійснила стоянку, свідчить про те, що ним порушено принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності.
Факт притягнення Відповідачем Позивача до адміністративної відповідальності на підставі статті 14-2 КУпАП, яка за своїм змістом є тотожною визнаній неконституційною статті 14-1 КУпАП у редакції що діяла на момент постанови КСУ рішення 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010), дає підстави для застосування судом норм Конституції України як норм прямої дії.
Згідно статті 4 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ст. 4 КАС України).
Звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною 4 статті 7 КАС України чітко визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Отже, враховуючи наведені обставини, положення статті 14-2 КУпАП суперечать Конституції України у зв'язку з чим вони застосуванню по відношенню до Позивача не підлягають, та слід застосувати норму статті 61 Конституції України як норму прямої дії, якою закріплений принцип індивідуалізації юридичної відповідальності для кожної особи.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви 14.11..2023 року о 10 год. 38 хв. ОСОБА_1 не керувала транспортним засобом марки «Tesla Model 3», д.н.з. НОМЕР_1 та не здійснюва користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою:В4039, вул. Руфа, м. Львів.
Враховуючи викладене в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення за яке на Позивача винесено оскаржувану постанову. Ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке він не вчиняв.
Згідно із ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вказане свідчить, що відповідними діями відповідач, не з'ясувавши всіх обставин справи, порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Таким чином, постанова спеціаліста І категорії - інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності на вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряка Степана Івановича про накладення адміністративного стягнення серії РАП №1909950569 від 28.11.2023 року до повідомлення серії ЛВ №00511992 від 14.11.20236 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП, не відповідає вимогам законодавства, тому вона підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Разом з цим, в частині вимоги позову щодо визнання незаконними дій Інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності на вуличної інфраструктури Львівської міської ради, суд зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на положення частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, якими чітко передбачено конкретний перелік рішень, які може прийняти суд за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Крім того, до повноважень інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності на вуличної інфраструктури Львівської міської ради не входять збір та оцінка доказів, розгляд справи про адміністративне правопорушення з прийняттям постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням при дослідженні обставин справи в їх сукупності, керуючись, зокрема, власним переконанням та правосвідомістю. Результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення в даному випадку є оскаржувана постанова, яка підлягає оскарженню відповідно до положень діючого законодавства, що жодним чином не порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тому, в задоволенні позовних вимог щодо визнання дій неправомірними необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З відповідача підлягають стягнення на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 241-246,286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Постанову спеціаліста І категорії - інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки департаменту міської мобільності на вуличної інфраструктури Львівської міської ради Суряка Степана Івановича про накладення адміністративного стягнення серії РАП №1909950569 від 28.11.2023 року до повідомлення серії ЛВ №00511992 від 14.11.20236 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП - скасувати.
На підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь позивача ОСОБА_1 605,60 грн. сплаченого судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 04.07.2024 року.
Сторони у справі:
Позивач:
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Відповідач:
Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ: 44448833).
Суддя Мисько Х.М.