Справа № 606/2186/23Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С.
Провадження № 33/817/507/24 Доповідач - Ваврів І.З.
Категорія - ч.1 ст. 130 КУпАП
05 липня 2024 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.
з участю: захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Колодовського О.В
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Колодовського О.В. на постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 року,
Постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Як визнав суд, ОСОБА_1 01.11.2023 року о 17 год. 43 хв. на автомобільній дорозі М-19,364 км в с. Деренівка Тернопільського району Тернопільської області керував транспортним засобом марки “Mitsubishi Outlander”, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням технічного приладу газоаналізатора ALCOTEST 7510№ARLM-0307 (повірка дійсна до 07.06.2024 р.) та огляду в найближчому медичному закладі водій відмовився в категоричній формі, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що ч.1 ст. 130 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність.
В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвокат Колодовський О.В. не погоджується із постановою суду та вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та перевірка їх належними доказами, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушення судом норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи є підставами для скасування вказаного судового рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що із відеозапису долученого до матеріалів справи вбачається, що, пропонуючи ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці, поліцейський не назвав підстави для проведення такого огляду та не назвав жодної ознаки алкогольного сп'яніння.
Вказує, що у даній справі не було здійснено ДТП, а тому відсутні обов'язкові підстави для скерування водія для проходження огляду у закладі охорони здоров'я.
Також апелянт зазначає, що працівнику патрульної поліції ОСОБА_2 на патрулювання 01 листопада 2023 року алкотестер взагалі не видавався.
Разом з тим зазначає про те, що не зазначено його марку, модель та заводський номер, а також відсутні відомості про перебування вказаного алкотестера на балансі органу поліції.
Звертає увагу, що поліцейськими не було виконано обов'язкової імперативної вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України, МВС України від 09.11.2-15 р. № 1452/735 (далі - “Інструкція”) щодо скерування водія до найближчого закладу охорони здоров'я для проведення огляду на стан сп'яніння, а обрано довільно на свій розсуд четвертий за віддаленістю від місця зупинки транспортного засобу.
Стверджує, що наявний у матеріалах справи рапорт працівника поліції не може вважатися належним і допустимим доказом учинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Зважаючи на вищевикладене, захисник переконаний, що працівниками поліції не було дотримано вимог статті 266 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Додатково апелянт зазначає, що судом стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави , в той час як останній є учасником бойових дій, а тому відповідно до вимог п.13 ч.1 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір” він звільнений від сплати судового збору.
Просить скасувати постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 року відносно ОСОБА_1 та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Одночасно апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки ні ОСОБА_1 , ні його адвокат Колодовський О.В. на момент написання апеляційної скарги повного тексту постанови суду першої інстанції від 29.05.2024 року не отримали, а строк на апеляційне оскарження сплинув 08 червня 2024 року.
Заслухавши захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Колодовського О.В., дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до положень ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк, за заявою особи щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Рішення суду, яке оскаржується апелянтом, постановлено судом першої інстанції 29 травня 2023 року.
Останнім днем подачі апеляційної скарги є 08 червня 2024 року, який припав на вихідний день суботу.
Апеляційна скарга подана адвокатом Колодовським С.А. в інтересах ОСОБА_1 10 червня 2024 року.
За загальним правилом, яке регламентовано приписами ст.120 КАС України, ст.115 КПК України, ст.245 ЦПК України і, на переконання суду, може бути застосовано у даному провадженні по аналогії права, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Судом встановлено, що апеляційна скарга на постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 року подана 10 червня 2024 року, що припадає на перший робочий день після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо такий випадає на вихідний або святковий день.
За таких обставин, вважаю, що строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено і підстави для вирішення питання про його поновлення відсутні
Аналіз матеріалів справи та безпосередньо рішення місцевого суду, яке оскаржується апелянтом, дає підстави для висновку, що суд, розглядаючи дану справу, дотримався положень статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення.
Винуватість та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України доведена належним чином перевіреними, оціненими та викладеними у постанові суду доказами.
Так, відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою вставлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 630004 від ОСОБА_1 01.11.2023 року о 17 год. 43 хв. на автомобільній дорозі М-19,364 км в с. Деренівка Тернопільського району Тернопільської області керував транспортним засобом марки “Mitsubishi Outlander”, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням технічного приладу газоаналізатора ALCOTEST 7510№ARLM-0307 (повірка дійсна до 07.06.2024 р.) та огляду в найближчому медичному закладі водій відмовився в категоричній формі, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що ч.1 ст. 130 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність.
В протоколі про адміністративне правопорушення, який був предметом розгляду суду, зазначено про роз'яснення ОСОБА_1 його прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.
Протокол підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень та заперечень, що також підтверджує обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.
Цей документ був предметом розгляду у суді першої інстанції та отримав належну правову оцінку з якою суд апеляційної інстанції погоджується.
Вказаний протокол відповідає вимогам ст.ст.254, 256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст.255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об'єктивно стверджуються іншими доказами, дослідженими судом по справі.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Як слідує з матеріалів справи, одним з таких доказів, яким обґрунтовано винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень, є відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції та відеореєстратора.
Так, оглянутим в судовому засіданні відеоматеріалом, що зафіксований нагрудною камерою працівника патрульної поліції встановлено, що працівниками поліції було зупинено транспортний засіб марки “Mitsubishi Outlander”, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , за порушення ПДР, а саме керування транспортним засобом з не працюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби.
Також в матеріалах справи міститься копія постанови серії ЕАТ №8059385 від 01.11.2023 року про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.121 КУпАП.
Дана обставина також стверджується рапортом поліцейського взводу № роти № 3 батальйону УПП в Тернопільській області молодший лейтенанта поліції Єлизавети Смирничук.
Суд враховує, що рапорт поліцейських за своїм правовим змістом є документом, яким поліцейські інформують керівництво про законність та обґрунтованість дій під час встановлення обставин вчинення особою адміністративного правопорушення. Разом з тим, вказаний документ містить дані про обставини, що підлягають доказуванню по справі про адміністративне правопорушення. Він підлягає аналізу та оцінці у сукупності з всіма наявними доказами.
Також, відеозаписом зафіксовано як працівниками патрульної поліції було повідомлено про причину зупинки транспортного засобу та повідомлено водієві наявні у нього ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, яка не відповідає обстановці, порушення мови, а тому доводи апелянта про те, що працівники патрульної поліції не назвали йому жодних ознак алкогольного сп'яніння, апеляційний суд вважає необґрунтованими та голослівними.
Безпідставними є посилання апелянта на те, що, у даному випадку, не було здійснено ДТП, тому і були відсутні обов'язкові підстави для скерування водія для проходження огляду у заклад охорони здоров'я, оскільки працівником поліції, відповідно до вимог законодавства, було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки та у медичному закладі, на що водій відмовився.
Щодо посилання апелянта на те, що поліцейськими не було виконано обов'язкової імперативної вимоги “Інструкції” щодо скерування водія до найближчого закладу охорони здоров'я, то вони є необґрунтованими, оскільки водій відмовився від проходження будь-якого огляну на визначення стану алкогольного сп'яніння та не заявляв вимогу про проведення огляду у іншому медичному закладі, на відміну від того, який був запропонований працівником поліції. Окрім того, суд звертає увагу, що відмова водія ОСОБА_1 від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння жодним чином не пов'язана з місцем розташування медичного закладу, у якому йому пропонувалось пройти такий огляд.
Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що не зазначено марку, модель, заводський номер, сертифікат відповідності та свідоцтвом про повірку технічного засобу, оскільки жодних вимог до працівників поліції про пред'явлення вказаних документів, водій не заявляв.
Необґрунтованими є твердження апелянта про те, що поліцейським на патрулювання технічні засоби Алкотестери не видавалися, оскільки відповідно до відеозапису працівники поліції неодноразово пропонували ОСОБА_1 пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора «ALCOTEST 7510№ARLM-0307» (повірка дійсна до 07.06.2024 р.), який був у наявності у працівників поліції та у медичному закладі, на що останній категорично відмовився, що підтверджено матеріалами відеофіксації.
З огляду на вказані вище докази, які належним чином досліджені судом першої інстанції, вважаю, що дії працівників поліції при проведенні огляду на стан алкогольного сп'яніння водія ОСОБА_1 , узгоджуються з приписами ст.266 КУпАП та відповідають вимогам Інструкції “Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 р № 1452/735.
Тому, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови у зв'язку з неповнотою судового розгляду, а також порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу, що у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Виходячи з аналізу досліджених під час апеляційного розгляду матеріалів провадження, вважаю, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП є правильним.
Жодних аргументованих доводів, які б викликали сумніви у об'єктивності оцінки доказів зроблених судом першої інстанції на підставі вищевказаних матеріалів справи, апелянтом не надано і не здобуто таких в процесі апеляційного розгляду.
Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено у відповідності до вимог ст.33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого ним правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини та інших обставин справи.
Щодо посилання апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та стягнуто з останнього судовий збір, то слід зазначити наступне.
Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії посвідчення № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зроблено правовий висновок про те, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст. 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівненим до них, визначені у ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає пільг щодо звільнення від сплати судового збору у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення.
Враховуючи те, що у даній справі ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому відсутні підстави вважати, що дана справа пов'язана із порушенням прав ОСОБА_1 , як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту його, як учасника бойових дій. За таких обставин, оскаржуваною постановою правомірно стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у даній справі.
З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що постанова Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 р. відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачаю.
Керуючись ст.294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу адвоката Колодовського О.В., залишити без задоволення, а постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2024 р щодо ОСОБА_1 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя