26 червня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2024 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6 .
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2024 року задоволено подання Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Прокурор вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з підстав невідповідності висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам справи.
В апеляційній скарзі прокурор, не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, вказує на те, що представником Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)», необґрунтовано зазначено про те, що засуджений ОСОБА_6 довів своє виправлення.
Вказує, що рішенням комісії установи виконання покарань від 21.09.2021 р., засудженому ОСОБА_6 відмовлено у застосуванні положень ст. 82 КК України, як такому, що не став на шлях виправлення. Тобто на момент вирішення вказаного питання, ОСОБА_6 не довів свого виправлення.
Таким чином, приймаючи рішення про можливість звільнення засудженого ОСОБА_6 умовно-достроково, у відповідності до положень ст. 81 КК України, судом не в повному обсязі вивчено особу засудженого та не надано належної оцінки відсутності стабільних позитивних змін в його поведінці та низькому рівню ресоціалізації.
Наголошує, що представником виправної колонії не доведено до відому учасників справи той факт, що згідно рапортів-характеристик від 21.05.2018 р. та від 10.01.2019 р., засуджений ОСОБА_6 характеризувався негативно: він не був працевлаштованим, участі у суспільно-корисному житті відділення та у програмах диференційованого виховного впливу на засуджених не приймав за власним небажанням.
Крім того відзначає, що в матеріалах особової справи засудженого міститься висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_6 , який складений формально, оскільки він не відповідає дійсності, значно суперечить матеріалам особової справи та характеристиці засудженого.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
До Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області надійшло подання Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6 .
З матеріалів провадження та особової справи засудженого встановлено, що ОСОБА_6 відбуває покарання, як засуджений Оводіопольським районним судом Одеської області 05.07.2013 р. за ч. 2 ст. 263, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ст. 70 КК України до 15 років позбавлення волі. За час відбування покарання до засудженого ОСОБА_6 застосовувались 10 заохочень та 3 стягнення.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 24.02.2016 р. ОСОБА_6 , в силу ст. 72 КК України, в строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 04.10.2012 р. по 22.10.2013 р. з розрахунку день за два.
Дослідивши матеріали подання та особової справи засудженого, суд першої інстанції дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_6 станом на 15.03.2024 р. відбув більше ніж 2/3 строку покарання призначеного йому судом, не погашених стягнень не має, має заохочення за сумлінне ставлення до праці, в цілому позитивно характеризується. З урахуванням наданих в судовому засіданні пояснень представника колонії про те, що за період відбування покарання засуджений довів своє виправлення, його поведінка є сумлінною і він заслуговує на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, до ОСОБА_6 може бути застосовано умовно-дострокове звільнення.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
За змістом ст. 81 КК України, єдиною і достатньою підставою умовно-дострокового звільнення особи є досягнення однієї з цілей покарання - виправлення засудженого, що підтверджується його сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 засуджений Оводіопольським районним судом Одеської області 05.07.2013 р. за ч. 2 ст. 263, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ст. 70 КК України до 15 років позбавлення волі.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 24.02.2016 р., відповідно до ч. 5 ст.72 КК України, в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 р., ОСОБА_6 зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 04.10.2012 р. по 22.10.2013 р. включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Станом на 15.03.2024 р. засуджений ОСОБА_6 із призначених 15 років позбавлення волі відбув 11 років 5 місяців 12 днів.
Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_6 засуджений за умисні тяжкі злочини і відбув більше 2/3 строку покарання, призначеного судом, до нього може бути застосовано умовно-дострокове звільнення.
Разом з тим, як зазначено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26.04.2002 р., умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КВК України, виправлення засудженого процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарань.
Розглядаючи подання про умовно-дострокове звільнення, суд зобов'язаний перевірити сумлінну поведінку та сумлінне ставлення до праці особи за весь період відбування нею покарання, а не за час, який безпосередньо передує розгляду подання, врахувати тяжкість вчиненого злочину та особу засудженого в цілому.
Приймаючи рішення про задоволення подання про умовно-дострокове звільнення або відмову в такому, суд повинен його мотивувати.
Вказаних вимог суд першої інстанції не дотримався та належним чином не мотивував своє рішення.
З характеристики начальника Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» наявної в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_6 в установах виконання покарань знаходиться з 12.10.2012 р., в даній установі, перебуває з 24.01.2018 р., в цілому характеризується позитивно.
Працевлаштований до майстерні установи згідно з договором в швейній дільниці, за що отримує заохочення, виконує роботи з самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок. Загалом засуджений у відношенні до представників адміністрації ввічливий, тактовний, завжди дотримується правомірних взаємовідносин з персоналом установи, виконує передбачені законом вимоги. У взаємовідносинах з іншими засудженими неконфліктний, підтримує рівні та доброзичливі стосунки, товаришує із засудженими, які мають потенційно позитивну спрямованість, залучається до бесід із засудженими негативно спрямованості та своїм прикладом позитивно впливає на виправлення інших засуджених.
Позову за виконавчими листами та аліментів за особовою справою не має, спальне місце та приліжкову тумбочку утримує у чистоті і порядку, завжди має охайний зовнішній вигляд, приймає активну участь у реалізації програми диференційованого виховного виливу на засуджених до позбавлення волі «Фізкультура та спорт», підтримує зв?язок з рідними шляхом телефонного та скайп - зв'язку , отримує від них посилки та передачі, у скоєному злочині розкаюється, усвідомив тяжкість та суспільну небезпеку скоєного злочину. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ймовірної небезпеки для суспільства оцінюється як середній.
Як вбачається з довідки про заохочення та стягнення від 20.02.2024 р., за час відбування покарання засуджений ОСОБА_6 мав 10 заохочень (за підсумками роботи та за сумлінне ставлення до праці та добру поведінку) та 3 стягнення у вигляді доган.
Наявність зазначених стягнень, хоча вони і погашені у встановленому порядку, свідчать про неналежну поведінку засудженого та злісні порушення ним режиму відбування покарання.
Крім цього, рішенням комісії установи виконання покарань від 21.09.2021 р., засудженому ОСОБА_6 відмовлено у застосуванні положень ст. 82 КК України як такому, що не став на шлях виправлення. Тобто на момент вирішення вказаного питання, засуджений ОСОБА_6 , відбувши 2/3 строку покарання, не довів свого виправлення такого ступеню, який би дозволив комісії установи дійти висновку про те, що він став на шлях виправлення. Вказане є підтвердженням відсутності позитивних змін в його поведінці.
Після зазначеного рішення комісії і на час судового розгляду питання щодо умовно-дострокового звільнення, засуджений ОСОБА_6 отримав 6 заохочень, при цьому офіційно працевлаштувався лише 22.11.2023 р. До того ж, судом не враховано, що ОСОБА_6 , який знаходиться в місцях позбавлення волі протягом тривалого часу, а саме з 12.10.2012 р., отримав лише 10 заохочень, періодичність застосування яких, свідчить про відсутність позитивної динаміки процесу ресоціалізації протягом всього строку відбування покарання. Так, п?яте заохочення застосовано 03.10.2022 р., за підсумками роботи у III кварталі 2022 р., а попереднє - 02.01.2019 р., за підсумками роботи у IV кварталі 2018 р., тобто між застосуванням вказаних заохочень минув термін тривалістю 3 роки 10 місяців, крім цього, між їхнім застосуванням, засудженим, 10.01.2019 р. отримано стягнення за допущене порушення встановленого порядку відбування покарання, також пов?язаного зі зберіганням заборонених речей.
Також, згідно з рапортами-характеристиками від 21.05.2018 р. та від 10.01.2019 р., засуджений ОСОБА_6 характеризувався негативно: він не був працевлаштованим, участі у суспільно-корисному житті відділення та у програмах диференційованого виховного впливу на засуджених не приймав за власним небажанням. Раніше застосовані до нього заходи дисциплінарного впливу виявилися недієвими, засуджений позитивних висновків з них не робив, вперто не бажав ставати на шлях виправлення та своїм негативним прикладом негативно впливав на інших засуджених відділення.
Апеляційний суд погоджується із доводами прокурора про те, що в матеріалах особової справи засудженого міститься висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_6 (далі Висновок), який значно суперечить матеріалам особової справи та характеристиці засудженого.
Так, у п. 3 розділу II Висновку зазначено, що засуджений має стягнення, а заохочень не має, в той час, як останній має 3 стягнення та 10 заохочень У п. 4 розділу II Висновку висвітлено ставлення засудженого до праці: має позитивні плани на майбутнє, але при цьому нічого не хоче робити.
У п. 5 розділу II Висновку зазначено про те, що зв?язки з рідними стабільні та доброзичливі, в той час як згідно матеріалів особової справи, протягом всього строку відбування покарання засудженому надано 6 короткострокових побачень, а тривалих побачень не відбулося жодного.
Крім того, з розділу V Висновку вбачається, що засуджений ОСОБА_6 : не дотримується норм, які визначають порядок і умови відбування покарання та розпорядку дня установи; не підтримує позитивних взаємовідносин з іншими засудженими; не виконує законні вимоги адміністрації; не бере активної участі у програмах диференційованого виховного впливу на засуджених та інших заходах соціально-виховного характеру; трудової дисципліни дотримується несумлінно.
Невідповідність інформації, зазначеної у вказаному документі, матеріалам особової справи, фактично позбавила суд першої інстанції можливості надання належної оцінки особі засудженого та ступеню його ресоціалізації.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання умовно-достроково апеляційний суд вважає передчасним.
Задовольняючи клопотання засудженого, судом першої інстанції не в повному обсязі були враховані наведені обставини в їх сукупності, що призвело до передчасних висновків про доведення засудженим свого виправлення, а тому такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування такого судового рішення.
Позитивна поведінка засудженого ОСОБА_6 , дотримання ним умов і порядку в установі та залучення до праці, не є достатніми підставами для доведеності його виправлення, оскільки звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого, а тому усі дані про особу засудженого розглядаються за весь період відбування покарання і у сукупності між собою.
Дотримання засудженим порядку і умов відбування покарання в установі є його обов'язком, і не може дана обставина слугувати окремою підставою для висновку про доведеність засудженим свого виправлення.
Нестабільна поведінка засудженого ОСОБА_6 протягом всього строку відбування покарання не може свідчити про його виправлення, оскільки позитивні зміни повинні прослідковуватися протягом всього строку відбування покарання.
Також варто зазначити, що умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до його дискреційних повноважень.
З огляду на вищевикладене, доводи прокурора спростовують висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості поданого клопотання, а також свідчать про відсутність підстав для звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування покарання умовно-достроково, тому апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
апеляційну скаргу прокурора Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2024 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6 скасувати.
У задоволенні подання Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6 відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3