Справа № 734/1900/23
1-кп/729/32/24 р.
01 липня 2024 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі колегії
суддів: головуючої судді: ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бобровиця клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у кримінальному провадженні, яке внесенедо ЄРДР № 12022270350000473 від 13.12.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
У провадженні Бобровицького районного суду Чернігівської області перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР № 12022270350000473 від 13.12.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 , передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.
Прокурором подано письмове клопотання про продовження строку застосування ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, який згідно ухвали Бобровицького районного суду Чернігівської області від 22 травня2024 року закінчується 21 липня 2024 року.
У своєму клопотанні прокурор посилається на обґрунтованість підозри обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині ОСОБА_9 , з хуліганських мотивів, що мало місце 12.12.2022 року близько 21 год. 30 хв. неподалік приміщення кафе більярдної "Піраміда" по АДРЕСА_1 .
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_5 , застосовувався та продовжувався з метою запобігання ризикам, визначених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, який посягає на найвищі соціальні цінності як то життя і здоров'я потерпілого, та за який передбачено покарання від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі, або довічне позбавлення волі, що може стати підставою для переховування, розшуку, затягування судового розгляду. Тому існують реальні ризики, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи невідворотність покарання в разі подальшого засудження його за вчинення вище вказаного кримінального правопорушення може переховуватись від суду, чому також сприяє дестабілізація в країні через запровадження воєнного стану на всій її території. Застосований до нього раніше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не порушував, у зв'язку з відсутністю об'єктивної можливості такого порушення, шо не залежало від його волі.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України: незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Перебуваючи на волі з метою відстоювання власної правової позиції, матиме реальну можливість незаконно впливати на свідків у цьому ж судовому провадженні, які проживають з ним в одному населеному пункті. На даний час у даному провадженні триває судовий розгляд, не допитані всі свідки у кримінальному провадженні. Слід врахувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК 'України). За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України: перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, ОСОБА_5 може створити штучні докази та підбурити осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним у подальшому захисних версій.
Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: вчинити інше кримінальне правопорушення, адже ОСОБА_5 , беручи до уваги характер антисоціальності кримінального правопорушення вчиненого останнім (у період воєнного стану, в громадському місці, в присутності багатьох людей, будучи в стані алкогольного сп'яніння, внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, без будь-якої причини, на ґрунті хуліганських спонукань, щодо військовослужбовця ЗСУ, одягненого у відповідний камуфляжний одяг), поведінку обвинуваченого після вчинення ним кримінального правопорушення, що у своїй сукупності створює обґрунтований ризик, який встановлений та продовжує існувати у даному кримінальному провадженні.
Наведені обставини свідчать, що заявлені ризики та суспільна небезпека особи обвинуваченого не зменшилась та виправдовує продовження тримання його під вартою.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України не може запобігти відповідним ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.
У судовому засіданні прокурор просив задовольнити клопотання з підстав в ньому зазначених, окрім ризику переховуватися від органів досудового розслідування, а також не брати до уваги зазначену в клопотанні поведінку обвинуваченого після вчиненння ним кримінального правопорушення, оскільки раніше встановлені ризики залишилися незмінними.
Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт посилаючись на те, що в бійці участі не брав, злочину він не вчиняв. Його обвинувачують в тому, що він не робив, свідки в судовому засіданні дають неправдиві показання з метою уникнути від відповідальності. Звертає увагу, що особи, які винні у вчиненні даного кримінального правопорушення, підбурюють інших свідків та погрожують їм, щоб ті давали не правдиві показання проти нього. Намірів переховуватися від суду та впливати на свідків не має, а навпаки він заінтересований в тому, щоб розгляд справи відбувся якнайшвидше, просить врахувати його позитивні характеристики.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні надав заперечення на клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 . В обґрунтування заперечення зазначає, що сторона захисту з викладеними в клопотанні фактами і обґрунтуваннями не згодна, з огляду на те, що під час всіх судових засідань сторона обвинувачення не надала жодного речового доказу вчинення ОСОБА_5 злочину, у якому його обвинувачують, не надала жодного письмового доказу, надані висновки судово-медичного експерта, досліджені в суді, є суперечливими та жодним чином не доказують вчинення злочину саме ОСОБА_5 .
Вже допитані у суді свідки у даному кримінальному провадженні дають повністю різні та суперечливі показання щодо подій, які відбулися 12.12.2022 року, а деякі вказують на вчинення даного злочину зовсім іншими особами, зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Тобто, в матеріалах кримінального провадження №12022270350000473 від 13.12.2022 року відсутні буд-які речові докази, документи, висновки експертів, показання, які вказують на вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому злочину.
Сторона обвинувачення протягом всього судового розгляду посилається у своєму клопотанні на одні і ті ж самі так звані докази, які нібито підтверджують обвинувачення ОСОБА_5 , більшість з яких вже досліджена у суді.
Зокрема зазначені протоколи огляду місця події від 12 та 13 грудня 2022 року, досліджені в судовому засіданні, жодним чином не підтверджують обвинувачення ОСОБА_5 .
Досліджений протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_12 від 14.12.2022 жодним чином не підтверджує обґрунтованість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 , оскільки на запитання слідчого свідок ОСОБА_12 наддав відповідь, що може впізнати особу чоловічої статі, що пропонував випити з ним спиртного в честь його дня народження та вказану особу тримали в ході бійки біля побратима.
Досліджений протокол проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_12 від 02.05.2023 також жодним чином не підтверджує те, що саме ОСОБА_5 умисно вбив ОСОБА_13 , адже ОСОБА_12 не бачив, хто його бив.
Щодо досліджених протоколів проведення слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , то сторона захисту звертала увагу суду, що обставини, вказані ОСОБА_11 , та ОСОБА_14 на слідчих експериментах повністю суперечать один одному, а також обставинам, повідомленим свідком ОСОБА_12 під час слідчого експерименту; а якщо порівняти їх із показаннями ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , отриманими під час здійснення досудового розслідування, то вони взагалі є повністю суперечливими та непослідовними, що є неприпустимим та свідчить лише про намагання даних осіб оговорити ОСОБА_5 .
Щодо посилань сторони обвинувачення у своєму клопотанні на протоколи допиту свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , як на докази, які обґрунтовують обвинувачення ОСОБА_5 , звертає увагу, що вказані свідки допитані в судових засіданнях, і жоден із них не повідомив, що ОСОБА_5 наніс хоча б один удар померлому військовому, а тому посилання на показання вказаних осіб є м'яко кажучи недоречним та незрозумілим, яким чином вони підтверджують обвинувачення ОСОБА_5 .
Щодо посилань сторони обвинувачення на показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , які також допитані в суді, то сторона захисту постійно звертає увагу на те, що вказані показання є повністю суперечливими, непослідовними та свідчать лише про намагання оговорити ОСОБА_5 , викликають лише обґрунтовані сумніви в їх достовірності та повністю спростовуються всіма іншими доказами, які містяться у матеріалах провадження, показаннями інших допитаних у суді свідків, які умисно проігноровані та ігноруються стороною обвинувачення.?
Посилання стороною обвинувачення на протоколи одночасних допитів свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 взагалі є недоречним на даному етапі кримінального провадження, оскільки всі вказані свідки допитані в суді з цього приводу та зазначає, що дали зовсім різні показання щодо подій, які відбулися.
Тобто, всі так звані докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_5 , вказані у клопотанні прокурора, як того вимагає п. 3 ч. 1 ст. 184 КПК України, на які вказує сторона обвинувачення, не витримують жодної критики та взагалі не підтверджують обвинувачення ОСОБА_5 .
Щодо наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України або виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Перелічені у клопотанні про продовження строку тримання під вартою його підзахисного ризики взагалі нічим не підтверджені.
Щодо ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, захисник зазначає, що прокурор не навів жодного прямого конкретного доказу та посилання на нього, як того вимагає пряма норма КПК України, який підтверджував би, що ОСОБА_5 навіть має намір переховуватись від суду.Обґрунтовувати припущення про можливість втечі ОСОБА_5 , вказуючи про можливе покарання підсудного, є взагалі незаконною дією, оскільки діє принцип презумпції невинуватості.
Більше того, ОСОБА_5 повідомлено про підозру 20.12.2022 та лише 21.12.2022 йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто на наступний день після повідомлення про підозру. ОСОБА_5 особисто добровільно з'явився до суду, маючи можливість вже тоді ухилитися від органу досудового розслідування та/або суду, але цього не зробив і навіть не намагався, оскільки впевнений у своїй невинуватості, тому посилання на існування даного ризику є повністю безпідставним та жодним чином не аргументованим.
Також матеріали кримінального провадження, містять докази вчинення даного злочину іншими особами, що повністю незаконно ігнорується стороною обвинувачення, а тому посилання на ризик переховування ОСОБА_5 є безпідставним, оскільки він не вчиняв даного злочину.
Ризик незаконно впливу на свідків у кримінальному провадженні також жодного разу не знайшов свого підтвердження. Твердження сторони обвинувачення щодо можливості впливу на свідків з метою зміни їх свідчень, схиляння до дачі неправдивих показань не витримують жодної критики, адже, як постійно вказує сторона захисту свідки, в т.ч. ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , на показах яких і ґрунтується все обвинувачення та які були допитані безпосередньо в суді, самі постійно змінюють свої покази, плутаються у свідченнях, але сторона обвинувачення жодним чином не реагувала та не реагує на це, тому посилання на існування даного ризику також є безпідставним та необгрунтованим.
Прокурор знов таки не навів жодного доказу, який підтверджував би даний ризик, а також конкретного посилання на матеріали, які підтверджують вказані обставини, як того вимагає п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України.
Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином або ризику вчинення іншого кримінального правопорушення захисник зазначає, що саме сторона обвинувачення з самого початку провадження так проводила досудове розслідування, що на даний час, наявні різні суперечливі покази допитаних свідків, і відсутність речових доказів,суперечливі судово-медичні експертизи, про що було заявлено раніше, тому виникає питання: хто саме намагається створити штучні докази та підбурити осіб до дачі завідомо неправдивих свідчень.
Також зазначає, що стороною захисту особисто зареєстровано ряд кримінальних проваджень і стосовно дачі завідомо неправдивих свідчень свідками, яке взагалі не розслідується Козелецьким районним управлінням поліції, звісно зрозуміло, чому (але цьому потім буде надана відповідна правова оцінка) і стосовно працівників поліції та прокурорів щодо фальсифікації матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 .
Враховуючи викладене, виникає риторичне питання, хто саме перешкоджає кримінальному провадженню, але точно не ОСОБА_5 .
Таким чином прокурор, всупереч знов таки вимогам п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України не надав жодного посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, взагалі жодним чином не обґрунтований і таке посилання є абсолютно безпідставним. Прокурор, при розгляді клопотання не навів жодного прямого, конкретного доказу, який підтверджував би даний ризик.
Таким чином, всупереч вимогам ст. 184 КПК України перелічені у клопотанні про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 ризики взагалі нічим не підтверджені.
Також, зазначає, що відповідно до КПК України прокурор повинен саме довести в суді заявлені ним обставини.Однак у клопотанні сторона обвинувачення вказує одним реченням, що застосування більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України не може запобігти відповідним ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.Тобто, у клопотанні прокурори жодним чином не обґрунтували недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, що суперечить вимогам ст. 184 КПК України.
Відтак, існування ризиків негативної процесуальної поведінки ОСОБА_5 є формальними, декларативними та не підтверджуються жодними доказами та наявними матеріалами кримінального провадження та лише спростовуються доказами вчинення даного злочину іншими особами, що повністю незаконно проігноровано прокурором.
Отже, вказані вище обставини дають підстави вважати, що застосування щодо ОСОБА_5 виняткового за своєю суворістю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є необхідним, а тому, враховуючи повну відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, виконання покладених на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, а також те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, вважаю, що буде достатнім застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою і саме такий запобіжний захід забезпечить досягнення мети застосування запобіжних заходів та прав підозрюваного.
Також зазначає, що тяжкість злочину на яку постійно посилається прокурор, законом не визначається підставою для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільк тримання під вартою, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.
Захисником обвинуваченого, враховуючи можливість зміни запобіжного заходу ОСОБА_5 з тримання під вартою на домашній арешт, отримано письмову згоду власника житла за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_20 з метою того, щоб власник житла не зазнав обмежень своїх прав у разі обрання домашнього арешту щодо осіб, які мешкають в його житлі, застосовуючи цей запобіжний захід.
Також 04.07.2023 депутатом Остерської міської ради в присутності сусідів - свідків складено акт обстеження про встановлення факту проживання без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 родини Бобкових з 2013 року, в тому числі і ОСОБА_5 .
Також звертає увагу, що стороною захисту зібрані характеризуючі дані щодо ОСОБА_5 з різних установ і організацій (які були додані раніше та містяться у матеріалах кримінального провадження) та відомості щодо особи ОСОБА_5 , зазначені в характеристиках повністю суперечать всьому тому, про що говорить прокурор.
Отже захисник вважає, вказані вище обставини дають підстави вважати, що застосування щодо ОСОБА_5 виняткового за своєю суворістю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є необхідним, а тому, враховуючи повну відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, виконання покладених на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, а також те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, письмову згоду власника житла, позитивні характеристики, просить відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою та застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
Оцінивши клопотання прокурора та доводи сторін, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому строку тримання під вартою з огляду на таке.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначено ч. 1 ст. 178 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
З огляду на зазначені положення закону колегії суддів під час вирішення клопотання про продовження строку тримання під вартою, необхідно в межах доводів відповідного клопотання розкрити питання: 1) кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 ; 2) наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 3) наявності чи відсутності достатніх підстав вважати, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові, які виправдовують продовження дії запобіжного заходу; 4) наявності чи відсутності інших, більш м'яких запобіжних заходів, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Щодо винятковості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та доведеності, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України у ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Щодо кримінального правопорушення у вчиненні у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , колегія суддів зазначає, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, за яке можливе призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавленням волі , що відповідає законодавчо передбаченим підставам (п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України) для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Щодо обґрунтованості підозри, відсутності доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, на що посилається сторона захисту, колегія суддів зазначає, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, метою якого є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри. На даній стадії розгляду кримінального провадження, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та положення кримінального процесуального закону, суд повинен лише надати оцінку тому чи достатньо отриманої інформації та досліджених доказів, для того, щоб допустити можливість, що особа щодо якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу могла вчинити кримінальне правопорушення, яке їй інкримінується. Питання ж оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості відповідно до ст. 89 КПК України, для визнання особи винною чи невинною у вчиненні того чи іншого злочину входить до компетенції суду під час розгляду кримінального провадження по суті в нарадчій кімнаті під час винесення остаточного рішення, тому на етапі розгляду клопотання прокурора щодо запобіжного заходу, колегія суддів не вправі надавати оцінку доказів щодо вчинення обвинуваченим кримінального првопорушення, доведеність або відсутність вини та правильність кваліфікації його дій.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Щодо наявності достатніх підстав вважати, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження дії запобіжного заходу, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому.
Отже ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формі або формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
При визначенні ймовірності переховування ОСОБА_5 від суду, колегія суддів враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке класифікується, як особливо тяжкий злочин, який посягає на найвищі соціальні цінності як то життя і здоров'я потерпілого, хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Враховуючи наведене, колегія суддів обґрунтовано приходить до висновку, що доведеним є те, що на теперішній час, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати.
Варто зазначити, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Бессієв проти Молдови» суд вказав, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність же покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. Отже, важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за злочин, який інкримінується обвинуваченому.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, колегія суддів переконується у існуванні даного ризику, враховуючи, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він схильний і має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
Оцінюючи можливість впливу на свідків колегія суддів враховує те, що згідно з передбаченою КПК України процедурою отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України), суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Водночас, колегія суддів враховує, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України відкриті матеріали кримінального провадження, у тому числі протоколи допиту свідків з наданими показаннями, тому існує ймовірність того, що ОСОБА_5 може впливати на них з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб він зміг уникнути кримінальної відповідальності або ж мінімізувати її.
Таким чином, є підстави вважати про обґрунтовану наявність ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, тобто можливості ОСОБА_5 незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, який жодним чином також не зменшився і вказане виправдовує тримання особи під вартою.
Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, колегія суддів зазначає, що у ОСОБА_5 є реальна можливість створити штучні докази та підбурити осіб, які не були свідками кримінального правопорушення до дачі завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним у подальшому захисних версій.
Окрім того, на той факт, що обвинувачений вчинятиме інші кримінальні правопорушення вказує те, що характер вчинених злочинних дій обвинуваченого свідчить про зневажливе ставлення до норм моралі та закону.
Так, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Щодо наявності інших, більш м'яких запобіжних заходів, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, колегія суддів суддів зазначає, що при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні питання щодо наявності інших, більш м'яких запобіжних заходів, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження тримання під вартою, колегія суддів врахувала : 1) завдання кримінального провадження; 2) мету застосування запобіжного заходу; 3) співвідношенні ефективності запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою з одного боку та домашнього арешту, як просила того сторна захисту.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
У цьому кримінальному провадженні, колегія суддів, дотримуючись розумного балансу між втручанням в право на свободу обвинуваченого (при застосування тримання під вартою) та необхідністю забезпечення інтересів дієвості кримінального провадження, дійшла висновку, що належна поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 , запобігання спробам вчинення ним дій, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, можуть бути забезпечені виключно шляхом застосування до нього запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено. Також судом не встановлено будь-яких інших обставин, які би свідчили про те, що застосований захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого на даному етапі судового розгляду.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи.
Враховуючи зазначені обставини в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що застосування до ОСОБА_5 менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе належним чином запобігти наявним ризикам, що призведе до неможливості розгляду справи в розумні строки.
При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який. Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.
Таким чином, колегія суддів відхиляє заперечення сторони захисту про доцільність застосовування інших більш м'яких запобіжних заходів та зазначає, що наразі дієво забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти встановленим ризикам зможе лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Застосований запобіжний захід тримання під вартою стосовно обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особлива тяжкість деяких злочинів, яка викликає негативну реакцію суспільства і соціальні наслідки, виправдовує попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу (рішення у справі Летельє проти Франції).
Посилання сторони захисту про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків та постійного місця проживання, позитивних характеристик, згоди власника житла на перебування обвинуваченого під домашнім арештом, не є визначальними обставинами, які давали б можливість відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Зважаючи також на відсутність достатніх гарантій належного виконання процесуальних обов'язків обвинуваченим у разі зміни запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що інші запобіжні заходи можуть не запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.
Вік та стан здоров'я ОСОБА_5 дозволяють йому перебувати у слідчому ізоляторі під час судового розгляду, що є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки.
В силу змагальності сторін кримінального провадження захистом не спростовано тверджень прокурора, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти існуючим в провадженні ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Доводи захисту будуються на оцінці досліджених судом доказів, які на думку адвоката, не доводять вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст.115 КК України.
Однак, передчасними є процесуальні висновки щодо належності та допустимості доказів винуватості чи невинуватості обвинуваченого, оцінка яким надається судом при прийнятті рішення у справі, при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу.
Будь-яких доводів про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч.1ст.177 КПК України, для застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, захист не навів.
За таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів, без визначення розміру застави.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 201, 331, 369-372, 376 КПК Українии, колегія суддів, -
Клопотання прокурора Козелецької окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №12022270350000473 від 13.12.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави відносно ОСОБА_5 на 60 днів до 30 серпня 2024 року включно з утриманням його в державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор».
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі у місця ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Кримінальне провадження відкласти для виклику свідків на 22 серпня 2024 року на 12 год. 00 хв.
Головуюча суддя : ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_21 Кузюра
ОСОБА_3