Справа № 686/26921/23
Провадження № 2/686/3378/24
27.06.2024 м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:
головуючого судді Стефанишина С.Л.
при секретарі Дмітрієвій Д.В.
за участю позивача - ОСОБА_1
представника відповідача Держави Україна
в особі представника - Кабінету Міністрів України - Лукова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі представника - Кабінету Міністрів України, держави російська федерація в особі представника - Посольства держави російська федерація в Німеччині, про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, держави російська федерація в особі Посольства держави російська федерація в Німеччині про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є громадянином України. У 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, а 24 лютого 2022 року з надуманих підстав здійснила відкритий напад на Україну. В результаті військової агресії російська федерація привласнила значну кількість родовищ корисних копалин, власником яких є український народ, на загальну суму 12,4 трильйони доларів США. У зв'язку з втратою природних ресурсів держави позивачу завдано майнової шкоди, розмір якої з розрахунку на кожного громадянина України еквівалентний 672421,18 доларів США.
Крім того, розв'язанням російською федерацією війни проти України призвело до порушення його прав, в тому числі права нам мир, у зв'язку з чим йому завдано моральних страждань. Такі моральні страждання перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із незаконною збройною агресією російської федерації проти України, оскільки він щоденно зазнає стресу через постійні повітряні тривоги, та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури. Також позивач змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави російська федерація на свою користь 24583718 грн. 34 коп. майнової шкоди, завданої внаслідок експропріації природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України, 1 259 300,00 гривень моральної шкоди, завданої йому порушенням його прав внаслідок збройної агресії та окупацією частини території України, крім того стягнути з держави Україна на свою користь 1,00 гривню моральної шкоди, завданої порушенням його права на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності.
Представником відповідача держави Україна поданий відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову в частині пред'явлених до держави України позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність. Зазначено, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами як факту протиправності рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади України так і відповідно наслідків таких протиправних рішень дій чи бездіяльності у виді спричинення моральної шкоди позивачу.
Відзив від представника держави російська федерація на адресу суду не надходила.
В судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача держави Україна в судовому засіданні вимоги позову заперечив повному обсязі, просив у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача російська федерація в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи по відмовлявся належним чином.
Фактичні обставини встановлені судом.
ОСОБА_1 є громадянином України.
З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Як передбачено частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
В силу статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема внаслідок правопорушень (деліктів), у зв'язку з чим потерпіла сторона має право вимагати відшкодування завданих збитків, а на правопорушника покладається обов'язок відшкодувати ці збитки
В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.
Шкода потерпілому відшкодовується у розмірі реальної вартості втраченого майна на час розгляду справи.
За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується російською федерацією (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі 635/6172/17).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України ОСОБА_1 завдано майнової шкоди. Крім того, ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами розмір цієї шкоди.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь з російської федерації 24583718 грн. 30 коп. майнової шкоди, завданої внаслідок експропріації природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України слід відмовити.
Щодо відшкодування моральної шкоди.
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1167 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Так, загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Чинним ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.
Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов'язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов'язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв'язок).
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.
За таких обставин слід дійти висновку, що ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за спричинену йому моральну шкоду, а його позов у цій частині є необґрунтованим.
Водночас у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 зазнав душевних страждань і приниження, переніс стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує, що на території Хмельницької області та м. Хмельницького не велись активні бойові дії, позивачем не надано суду доказів щодо завдання шкоди його майну внаслідок обстрілів м. Хмельницького, доказів вимушеного виїзду з місця постійного проживання через бойові дії чи погіршення в результаті цього його стану здоров'я.
В обґрунтування позову позивач посилається лише на моральні страждання внаслідок стресу через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав, не конкретизуючи при цьому в чому проявляються такі зусилля.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 неправомірними діями держави російська федерація та, враховуючи обставини справи і обґрунтування позову, вважає можливим визначити розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 81, 141, 223, 258-268, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі представника - Кабінету Міністрів України, держави російська федерація в особі представника - Посольства держави російська федерація в Німеччині, про відшкодування майнової та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень.
В решті у задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідачі:
Держава України в особі представника Кабінет Міністрів України, 01008, вул. Грушевського, 12/2;
Держава російська федерація.
Повний текст судового рішення виготовлено 05.07.2024 року.
Суддя: Сергій Стефанишин