490/2533/24 04.07.2024
нп 1-кп/490/666/2024
Центральний районний суд міста Миколаєва
Справа № 490/2533/24
04 липня 2024 року місто Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному проваджені №22023150000000428 стосовно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Миколаєва, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 361 Кримінального кодексу України,
за участю прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
встановив:
У провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 361 КК України.
Прокурор звернувся із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, застосованого ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.10.2023. Прокурор зазначив, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ст. 177 КПК України, існування яких встановлено під час застосування запобіжного заходу та вирішення питання про його продовження, наразі не зменшились; застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, з 24.02.2022 введено воєнний стан; надалі воєнний стан було неодноразово продовжено; наразі дію воєнного стану не припинено та не скасовано.
Згідно з пунктом 5 роз'яснень, викладених у листі Верховного Суду від 03.03.2022 №1/0/2-22 "Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану", у разі неможливості у визначений КПК України строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.
Оскільки суддя ОСОБА_6 , яка входить до складу колегії суддів, перебуває у нарадчій кімнаті, беручи до уваги, що до закінчення строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 неможливо розглянути клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначеним колегіальним складом суду, суд приходить до висновку про необхідність вирішення питання щодо строків застосування запобіжного заходу головуючим у справі одноособово.
Прокурор клопотання підтримав; просив продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_3 .
Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 , заперечували проти задоволення клопотання; обвинувачений зазначив, що існування ризиків не доведено; захисник підтримав позицію обвинуваченого, зазначив, що такий запобіжний захід як домашній арешт буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, крім того, надасть можливість обвинуваченому забезпечити належний догляд за матір'ю похилого віку; просив урахувати наявність у обвинуваченого двох неповнолітніх дітей.
Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд прийшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
ОСОБА_3 обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 361 КК України, а саме: вчинення дій направлених на несанкціоноване втручання в роботу інформаційно-комунікаційних (автоматизованих) систем, що призвело до витоку інформації, що містилась у вказаних системах, в умовах дії воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.10.2023 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06.12.2023; визначено заставу у розмірі 402 600 грн.; у разі внесення застави передбачено покладення таких обов'язків: прибувати за викликами слідчого, прокурора та суду, а також на строк до 08.12.2023: повідомляти про зміну місця мешкання та засобів зв'язку; не виїжджати за межі м. Миколаєва.
У подальшому ухвалами слідчого судді від 05.12.2023, 29.01.2024, 26.03.2024 строк тримання під вартою було продовжено до 02.02.2024, 28.03.2024, 07.04.2024 відповідно; визначено заставу у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 402 600 грн.; у разі внесення застави передбачено покладення таких обов'язків: прибувати до прокурора або слідчого, в провадженні якого перебуватиме вказане кримінальне провадження, за викликом; не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в'їзд в Україну.
У подальшому ухвалами суду від 04.04.2024, 16.05.2024 ОСОБА_3 було продовжено строк тримання під вартою до 02.06.2024, 14.07.2024 відповідно, з можливістю звільнення під заставу на умовах, визначених ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.10.2023.
Під час продовження запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою було встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та суду; вчинення інших кримінальних правопорушень або продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється.
Наразі такі ризики як переховування від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_3 не перестали існувати та не зменшились.
Указані ризики підтверджено тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, а тому, усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому злочину, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує йому у разі визнання винним за вироком суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності може виїхати за межі України, в тому числі, на непідконтрольні наразі території Україні; характер вчинення інкримінованого правопорушення в сукупності з інформацією про відсутність джерела доходу, свідчать про можливість вчинення інших кримінальних правопорушень або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
Зазначене зумовлює високу ймовірність того, що обвинувачений вдасться до дій з метою уникнення кримінальної відповідальності, може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За сукупності таких обставин, суд вважає за необхідне продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки немає підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ст.194 КПК України.
Доводи сторони захисту щодо необґрунтованості ризиків та достатності застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, у тому числі через наявність на утриманні обвинуваченого двох дітей, які наразі перебувають за межами України, та необхідність здійснення догляду за матір'ю похилого віку, не є переконливими та такими, що спростовують наведені вище висновки суду.
Ураховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора; продовження на шістдесят днів строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 .
Щодо застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд зазначає таке.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Вирішуючи питання про продовження тримання під вартою обвинуваченого суд, з урахуванням приписів п.3 ч.5 ст.182 КПК України, вважає за необхідне залишити розмір застави, визначений під час обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 402 600 грн.; визначити, що у разі внесення застави покласти на обвинуваченого такі обов'язків: прибувати до суду за відповідним викликом; не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в'їзд в Україну.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 182, 183, 331, 372 КПК України, суд
постановив:
- клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 задовольнити;
- продовжити строк тримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою на шістдесят днів - до 01.09.2024 включно;
- визначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 150 (ста п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 402 600,00 грн. (чотириста дві тисячі шістсот грн. 00 коп.).
У разі внесення вказаного розміру застави на відповідний рахунок обвинувачений звільняється з-під варти в порядку визначеному ч. 4 ст. 202 КПК України.
У разі звільнення з-під варти на ОСОБА_3 покласти такі обов'язки:
- прибувати до суду за відповідним викликом;
- не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування із свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в'їзд в Україну.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з моменту отримання її копії.
Головуючий суддя ОСОБА_1