Справа № 626/1046/24
Провадження № 3/626/216/2024
Іменем України
04.07.2024 року м. Красноград
Суддя Красноградського районного суду Харківської області Рибальченко І.Г., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Красноградського РВП ГУНП в Харківській області у відношенні: ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працює підсобним робітником УБМР, щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,-
Як вказано в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 288744 від 07.03.2024 року, ОСОБА_1 , 07.03.2024 року о 12 - й годині 30 хв. на вулиці І.Сенченка с.Наталине Красноградського району, керував транспортним засобом ВАЗ 210994-20, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння: розширені зіниці очей, тремтіння рук, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився.
Від ОСОБА_1 надійшло письмове заперечення, в якому він вказав, що у справі відсутні допустимі та достатні докази, які б підтверджували наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. В своїх письмових пояснення вказав, що 07.03.2024 року він керував автомобілем на вулиці І.Сенченка с.Наталине Красноградського району, де був зупинений працівниками поліції, які сказали, що він перебуває в стані наркотичного сп'яніння. Причини зупинки йому не пояснили, на місці огляд не проводився. Йому видали направлення на огляд і відпустили. Після оформлення протоколу він вирушив далі на роботу, водійське посвідчення та транспортний засіб вилучені не були. Вказує на здійснення провокації працівниками поліції, у вигляді "підпиши відмову від проведення медичного огляду і їдь далі" . Від керування його ніхто не відстороняв.
Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У відповідності до вимог частини першої ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов'язана скласти протокол, в якому в обов'язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто, дії особи, які відповідають диспозиції статті 130 КУпАП та утворюють об'єктивну сторону складу зазначеного правопорушення.
Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 відмовився.
У той же час, згідно з наявним у справі відеозапису вбачається, що працівник патрульної поліції почав вчиняти дії, направлені на спонукання ОСОБА_1 до відмови від проведення огляду, тобто, до вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП.
Так, на одному із файлів відеозапису поліцейський вказав, що вбачає у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп'яніння, запропонував на стан наркотичного сп'яніння або відмовитись від огляду та продовжити рух.
У той же час, зі змісту пункту 2.5 Правил дорожнього руху України вбачається, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння…
Отже, законодавством не тільки не передбачено права водія відмовитися від проходження огляду на стан сп'яніння, а й встановлено обов'язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.
Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Україна, давши згоду на обов'язковість міжнародного договору, зобов'язується діяти таким чином, щоб не позбавити його мети та не зробити його неможливим для виконання. Тому і ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» для України є джерелами права і обов'язковими до застосування.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998-VI;
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто, отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
Даючи оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суд вважає, що усі зазначені дії поліцейського, вчинені виключно з метою спонукання ОСОБА_1 до висловлення відмови від проходження огляду.
З огляду на конкретні обставини зазначеної справи, є очевидним, що без зазначених протиправних дій працівника патрульної поліції, правопорушення не було б вчинено, тобто мала місце провокація та схиляння ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду.
Згідно з статтею 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Отже, за винятком власне протоколу про адміністративне правопорушення, будь-які інші докази, які б вказували на те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння, й протиправно відмовився від проходження в установленому законом порядку від огляду на стан сп'яніння, матеріали справи не містять.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 р. за № 28/32999, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення; 2) охорони громадської безпеки та власності; 3) забезпечення безпеки осіб; 4) забезпечення публічної безпеки і порядку.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням Правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а згідно ч. 1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Виходячи із сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Еркапіч проти Хорватії" від 25.04.2013 (Erkapic v. Croatia) з приводу дотримання національними судами під час розгляду справ п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, згідно якої "за відсутності суттєвих підстав для протилежного, поняття справедливого судового розгляду вимагає надавати більшого значення свідченням, наданими у суді, порівняно з протоколами допитів осіб на попередньому слідстві, оскільки останні являють собою, передусім, процес збору стороною обвинувачення інформації на підтримку своєї позиції".
Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Таке ж положення закріплено й у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02, "Малофєєва проти Росії" ("Malofeyeva v. Russia", заява №36673/04, "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.). При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні якого певною особою має доводитися в суді. Також суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В той же час, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Частиною 2 статті 251 КУпАП, передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 "Романаускас проти Литви", судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
З огляду на те, що у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відсутні належні докази, відмови його від проходження огляду на стан сп'яніння, отримані у передбачений законом спосіб, суд приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. За таких обставин, суд приходить до висновку, що вказане провадження необхідно закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, оскільки в судовому засіданні не доведено провини ОСОБА_1 в порушенні п.2.5 ПДР України, за яке передбачена адміністративна відповідальність, а в діях водія відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.130, п.1 ч.1 ст.247, 251-252, 284 КУпАП, -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, в зв'язку з відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Харківського апеляційного суду.
Суддя