465/1900/23
2/465/1412/24
Іменем України
(заочне)
06.05.2024 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування поданої позовної заяви зазначає, що 12.01.2021 року позивач та відповідач уклали Договір позики № Л120121-2. 10.02.2022 року позивач та відповідач уклали Додаткову угоду до Договору позики № Л120121-2 від 12.01.2021. Відповідно до п. 1 Договору в редакції, затвердженій Додатковою угодою, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 92 359,92 (дев'яносто дві тисячі триста п'ятдесят дев'ять) гривень 92 копійки, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 28,09 гривень) на день укладення цього Договору еквівалентно 3 288 (трьом тисячам двісті вісімдесяти восьми) доларам США 00 центів, в свою чергу, позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором строк та згідно з визначеними цим Договором умовами.
Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню, буде 3 288 (три тисячі двісті вісімдесят вісім) доларів США 00 центів за кусом продажів доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 12 (дванадцять) місяців з моменту укладення Договору, тобто до 12.02.2023 року. За домовленістю сторін позика є безпроцентною. Згідно із п. 5 Договору, в редакції, затвердженій Додатковою угодою, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п.1 Договору, відповідно до Графіку повернення позичальником грошових коштів.
Позивач передав у власність відповідачу грошові кошти, що підтверджується розпискою від 10.02.2022 року, зі змісту якої вбачається, що відповідач отримав від позивача суму позики в повному обсязі, а також підтверджується підписами сторін на Договорі, за яким відповідач підтверджує факт отримання грошових коштів в обумовленому сторонами розмірі.
На підтвердження укладення Договору та передання грошових коштів за ним відповідно до власного вільного волевиявлення, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, відповідач власноруч склав, написав та підписав розписку, якою підтвердив, що отримав позику від позивача у розмірі 92 359,92 (дев'яносто дві тисячі триста п'ятдесят дев'ять) гривень 92 копійки, що за курсом продажів доларів США В АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США 28,09 гривень) на день укладення цього Договору еквівалентно 3 288 (трьом тисячам двісті вісімдесяти восьми) доларам США 00 центів. Відповідач частково виконав обов'язок повернути грошові кошти позичальнику, а саме повернув грошові кошти у сукупному розмірі, який еквівалентний 206 (двісті шість) доларів США 00 центів на дату здійснення платежів.
В подальшому, після спливу строку повернення позики, який настав 12.02.2023 року, відповідач умисно ухилився від виконання обов'язку повернути грошові кошти, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі, еквівалентній 3 082 (три тисячі вісімдесят два) долари США 00 центів, що свідчить про порушене майнове право позивача, та є достатньою правовою підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 12.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15.02.2024 року підготовче провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, представником позивача направлено на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача та підтримання позовних вимог, в якій одночасно висловив свою позицію щодо відсутності заперечень проти ухвалення у справі заочного рішення.
Відповідач в судові засідання не з'явився, хоча неодноразово, належним чином повідомлявся про час та місце таких, відзиву на адресу суду не направляв.
Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 . За цією адресою відповідачу неодноразово надсилалася судові повістки про виклик до суду, однак, такі повернуті на адресу суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній». Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.01.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № Л120121-2.
10.02.2022 року позивач та відповідач уклали Додаткову угоду до Договору позики № Л120121-2 від 12.01.2021.
Відповідно до п. 1 Договору в редакції, затвердженій Додатковою угодою, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 92 359,92 (дев'яносто дві тисячі триста п'ятдесят дев'ять) гривень 92 копійки, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 28,09 гривень) на день укладення цього Договору становило 3 288 (три тисячі двісті вісімдесят вісім) доларів США 00 центів, в свою чергу, позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором строк та згідно з визначеним цим Договором умовами.
Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню, буде складати 3 288 (три тисячі двісті вісімдесят вісім) доларів США 00 центів за кусом продажів доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 12 (дванадцять) місяців з моменту укладення Договору, тобто до 12.02.2023 року. За домовленістю сторін позика є безпроцентною. Згідно із п. 5 Договору, в редакції, затвердженій Додатковою угодою, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п.1 Договору відповідно до графіку повернення позичальником грошових коштів.
Позивач передав у власність відповідачу грошові кошти, що підтверджується розпискою від 10.02.2022 року, зі змісту якої вбачається, що відповідач отримав від позивача суму позики в повному обсязі, а також підтверджується підписами сторін на Договорі, за яким відповідач підтверджує факт отримання грошових коштів, в обумовленому сторонами розмірі та в строк до 12.02.2023 року.
Встановлено, що взяті на себе зобов'язання за договором позики відповідач у встановлений договором строк не виконав, позику в строк до 12.02.2023 року не повернув.
В силу ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79 цс 14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
В силу ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання - ч.1 ст.625 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги факт невиконання боржником своїх боргових зобов'язань за договором позики, а також часткового повернення відповідачем грошових коштів позивачу у сукупному розмірі, який еквівалентний 206 (двісті шість) доларів США 00 центів на дату здійснення платежів, суд вважає, що до стягнення із відповідача в користь позивача підлягає заборгованість за договором позики №Л120121-2 від 12.01.2021 року в розмірі 118502, 90 грн., що на день звернення позивача до суду за захистом своїх прав становить 3082 (три тисячі вісімдесят два) долари США 00 центів (згідно довідки АТ КБ "ПрватБанк" від 15.03.2023 року станом на 15.03.2023 року курс долара США до гривні складає: 1 долар США = 38,45 грн.).
Крім цього, в силу вимог ст.141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, з відповідача в користь позивача слід стягнути 1185, 03 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір - доручення № 04-2021 про надання правової допомоги від 14.05.2021 року; додаткову угоду до договору від 14.05.2021 року; письмове підтвердження видів та обсягу наданої правової допомоги від 22.07.2022 року, відповідно до якого розмір винагороди (гонорару) за надання правової допомоги становить 40% від суми основної заборгованості (за розрахунком позивача - 47401,16 грн.).
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 5000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №Л120121-2 від 12.01.2021 року в розмірі 118502 (сто вісімнадцять тисяч п'ятсот дві) грн. 90 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1185 (одну тисячу сто вісімдесят п'ять) грн. 03 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 20.05.2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Суддя Величко О.В.