Справа № 717/766/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Телешман О.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
03 липня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про скасування постанови про справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про скасування постанови про справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 30.04.2024 позов задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 22.03.2024 року серії БАД № 459010 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області на користь позивача ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) гривень 60(шістдесят) копійок судових витрат у вигляді судового збору та 2500 (дві тисячі п'ятсот ) гривень у вигляді витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги, окрім іншого, апелянт стверджує, що позивач визнала факт керування транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що згідно постанови від 22.03.2024 року серії БАД№459010 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесеної інспектором поліції ПОГ СПОГ ВВГ Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області, капітаном поліції Осовичем Русланом Вікторовичем, який діяв від імені відповідача - Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400 грн за те, що вона 22.03.2024 року о 22 годині 57 хвилин в с. Дністрівка, вул. Квітковій керувала транспортним засобом «Опель» реєстраційний номер НОМЕР_1 в порушення п.2.1 «а» ПДР України, без посвідчення водія.
Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних доказів що оскаржувана постанова прийнята в спосіб, який передбачений нормами КУпАП. Зокрема, оскаржувана постанова прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а також, при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не були порушені його права, в тому числі право на захист, що також є, на думку суду, підставою для скасування оскаржуваної постанови .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з п. 2.1.а ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною 2 ст. 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови ОСОБА_1 керувала транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, яке не отримувала, чим порушила п.2.1.а ПДР України та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
Умовами адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП є підтвердження факту керування транспортним засобом особою та відсутність в неї права керувати таким транспортним засобом.
З приводу підтвердження факту керування позивачем транспортним засобом колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
У поданих відповідачем доказах, зокрема відеозаписах, відсутні дані, які б підтверджували факт керування позивачем транспортним засобом або будь-яке його переміщення марки «Опель» реєстраційний номер НОМЕР_1 .
З наданого представником відеозапису вбачається, що поліцейський підійшов до автомобіля, який стояв нерухомо на широкому узбіччі ґрунтової дороги та в якому на місці водія сиділа позивачка ОСОБА_1 , а на передньому пасажирському сидінні - інша громадянка.
На відеозапису зафіксовано лише нерухомий стан даного транспортного засобу, але відсутнє відео, яке б підтверджувало факт керування ОСОБА_1 вказаним вище транспортним засобом.
Інших доказів на підтвердження факту керування позивачем транспортним засобом, матеріали справи не містять.
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Посилання апелянта на те, що позивач визнала факт керування транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, колегія суддів відхиляє, оскільки в адміністративному позові позивач категорично заперечувала свою вину у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.
Отже, з матеріалів справи не вбачається того, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом тобто виконувала функції водія, а тому у діях позивача відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, що виключає можливість притягнення останньої до адміністративної відповідальності саме за цією частиною статті 126 КУпАП.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 22.03.2024 року серії БАД №459010 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП закрити.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат, пов'язаних з розглядом даної справи за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області, а саме, витрат на правничу допомогу у сумі 2500 грн, колегія суддів виходить з наступного.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивачем сплачено 2500 грн витрат пов'язаних з наданням йому правничої допомоги адвоката.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив про неспівмірність витрат зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Також апелянт зазначив, що клопотання позивача, із доказами про понесені витрати на професійну правничу допомогу слід повернути без розгляду.
Дослідивши надані адвокатом Гінгуляком Ю.В. докази понесення позивачем витрат на правову допомогу, а також доводи відповідача щодо неспівмірності таких витрат, суд виходить з наступного.
Витрати позивача на правничу допомогу в даній справі позивач та адвокат визначили в сумі 2500 гривень, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 26.03.2024 року, ордером на надання правничої допомоги серії СЕ № 108293 від 11.04.2024 року та розрахунком витрат на правничу допомогу).
З наданих позивачем документів вбачається, що адвокат виконав такі дії при підготовці до справи: однайомлення з матеріалами справи 500 грн, аналіз законодавства та судової практики, яке застосувати під час здійснення захисту прав та законних інтересів клієнта 500 грн, підготовка позовної заяви 500 грн, участь у судовому засіданні (розгляд справи по суті) 500 грн, участь у судовому засіданні (розгляд справи по суті) 500 грн.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу: дана справа відноситься до справ незначної складності; дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання; по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, витрати на професійну правничу допомогу на суму, зазначену адвокатом Гінгуляком В.М. документально підтверджені, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат і документи які підтверджені дані витрати були подані адвокатом до ухвалення рішення у справі, тобто до закінчення судових дебатів.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.