Справа № 240/10779/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
04 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
в червні 2022 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправними дії 10 територіального вузлу урядового зв'язку ДССЗтЗІУ, які полягають у відмові сформувати та направити до Адміністрації ДССЗтЗІУ висновок про можливість виплати ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням йому 20.05.2020 з 24.03.2020 III групи інвалідності, одноразової грошової допомоги у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Також позивач просив зобов'язати 10 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації сформувати та направити до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України висновок про можливість виплати ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням йому 20.05.2020 з 24.03.2020 III групи інвалідності, одноразової грошової допомоги у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Крім того, відповідач зазначає, що група інвалідності позивачу встановлена у зв'язку з "захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини", а не з підстав "виконання обов'язків військової служби" чи "проходження військової служби".
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - ДССЗтЗІУ) з 2001 року по 31.12.2019.
Під час проходження військової служби позивач отримав захворювання, яке у відповідності до витягу з протоколу засідання 1 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 24.03.2020 №131, пов'язане із захистом Батьківщини та проходженням служби.
20.05.2020 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 24.03.2020 встановлено III групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини (довідка до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №015548 від 20.05.2020 (а.с.11-12).
У зв'язку із зазначеним фактом ОСОБА_1 звернувся із заявою до Адміністрації ДССЗтЗІУ через 10 територіальний вузол урядового зв'язку ДССЗтЗІУ щодо призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги.
Зазначена заява була розглянута, та відповідно до висновку її територіального вузла урядового зв'язку ДССЗтЗІУ наказом Адміністрації ДССЗтЗІУ за №15-Ф від 25.06.2020 ОСОБА_1 було призначено одноразову грошову допомогу у розмірі 147140,00 грн, що складало 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб станом 01.01.2020 (а.с.13-14).
Не погодившись із розміром одноразової грошової допомоги, яка була призначена і виплачена позивачу у зв'язку із встановленням йому інвалідності III групи, останній звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/17222/20 від 24.12.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 25.06.2020 №15-Ф в частині призначення ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням останньому з 24.03.2020 інвалідності III групи одноразової грошової допомоги у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020. Визнано протиправним рішення Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яке оформлене листом від 27.08.2020 за № 18/02-1288, про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням йому з 24.03.2020 інвалідності III групи одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року. Зобов'язано Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІІ групи з 24.03.2020 внаслідок захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.44-47).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі №240/17222/20, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.06.2023 (а.с.53-57), апеляційну скаргу Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задоволено частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 скасовано. Прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправними і скасування наказу та рішення, зобов'язання вчинити дії (а.с.48-52).
У постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2021, суд дійшов висновку, що позивач є учасником бойових дій, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, суд вважає, що захворювання ОСОБА_1 пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби, а тому відповідно погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на одноразову грошову допомогу, яка повинна бути призначена та виплачена на підставі підпункту 1 пункту 6 Порядку у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Однак, колегія суддів не погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановлення інвалідності, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Виплату одноразової грошової допомоги здійснює фінансовий підрозділ Адміністрації чи підрозділу Держспецзв'язку шляхом перерахування коштів на рахунок в установі банку, зазначений особою, що звернулася за виплатою.
Тобто вказаний Порядок регламентує чіткий алгоритм та послідовність дій щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Отже, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Адміністрація Держспецзв'язку лише приймає рішення на підставі висновку підрозділу Держспецзв'язку (в Адміністрації - структурний підрозділ Адміністрації), в якому військовослужбовець проходить (проходив) військову службу, і є неналежним органом, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , так як ОСОБА_1 не проходив військову службу в Адміністрації Держспецзв'язку.
У пакеті документів переданому 10 ТВУЗ Держспецзв'язку 29.05.2020 до Адміністрації Держспецзв'язку щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги або про її відмову, 10 ТВУЗ Держспецзв'язку у висновку щодо можливості призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності військовослужбовцю Держспецзв'язку зазначено про те, що за результатами розгляду документів та відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №975, 10 ТВУЗ Держспецзв'язку вважає за можливе виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2020, який становить 2102 грн (усього до виплати 147140 грн).
Вказаного висновку та дій 10 ТВУЗ Держспецзв'язку позивач не оскаржував, а 10 ТВУЗ Держспецзв'язку не направлявся висновок про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2020, а тому Адміністрація Держспецзв'язку не зобов'язана була приймати рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2020.
Тобто, у зазначеній постанові, було визначено, що права ОСОБА_1 можуть бути поновлені лише у випадку направлення 10 територіальним вузлом урядового зв'язку ДССЗтЗІУ до Адміністрації ДССЗтЗІУ висновку щодо можливості призначення заявнику, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини, одноразової грошової допомоги саме у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою від 27.12.2021 до 10 територіального вузлу урядового зв'язку ДССЗтЗІУ з проханням сформувати та направити до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України висновок щодо можливості, у зв'язку із встановленням 20.05.2020 ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини, призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (а.с.15-16).
Відповідач своїм листом від 25.01.2022 за №59/16-240 відмовив ОСОБА_1 у сформуванні і направленні такого висновку (а.с.17).
Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо відмови у сформуванні та направленні відповідного висновку, звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що для призначення і виплати військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби) одноразової грошової допомоги необхідна наявність однієї із наступних умов: настання інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, або ж настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, або ж встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, або ж встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 7 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 20.01.2020 №14 позивач у період з 23.12.2015 по 23.01.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції (а.с.9).
У той же час, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 015548 позивачу з 24.03.2020 встановлено ІІІ групу інвалідності та зазначено причиною інвалідності - захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, тобто пов'язане із виконанням військового обов'язку (а.с.11-12).
При подачі позовної заяви до суду першої інстанції ОСОБА_1 було додано копію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 встановленого зразка, яке підтверджує відповідний статус позивача.
Підставою для встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності стало захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини, суд вважає, що на нього поширюється дія Порядку №975, оскільки він набрав чинності 24.01.2014, інвалідність ІІІ групи була встановлена позивачу з 24.03.2020, згідно виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією (а.с.11-12). Таким чином, позивач може реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення у нього такого права.
Однак, 10 ТВУЗ Держспецзв'язку не направлявся висновок про призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2020.
Враховуючи вище зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом визнання протиправною відмови 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у сформуванні та направленні до Адміністрації ДССЗтЗІУ висновку про виплату ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням йому 20.05.2020 з 24.03.2020 III групи інвалідності, одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб та зобов'язання 10 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації сформувати та направити до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України висновок про можливість виплати ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням йому 20.05.2020 з 24.03.2020 III групи інвалідності, одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 18 Закону України від 23 лютого 2006 року №3475-IV «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» встановлено, що соціальний та правовий захист військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших законів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 05 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до статті 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із частиною третьою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Пунктом 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 глави 4 розділу V Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 13 березня 2018 року №151 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №404/31856) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (із змінами) (далі також - Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з положеннями пункту 1 Порядку №975 цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Пунктом 1 вказаного Порядку встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом пункту 3 Порядку №975 (в редакції станом на день звернення позивача із заявою про виплату йому допомоги) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №975, передбачено, що військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
У свою чергу підпунктом 1 пункту 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі, зокрема, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Системний аналіз положення підпункту 1 пункту 6 Порядку №975 дає змогу дійти висновку, що для призначення і виплати військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби) одноразової грошової допомоги необхідна наявність однієї із наступних умов: настання інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, або ж настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, або ж встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, або ж встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно з частиною сьомою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 20.01.2020 №14 позивач у період з 23.12.2015 по 23.01.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції.
У той же час, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 015548 позивачу з 24.03.2020 встановлено ІІІ групу інвалідності та зазначено причиною інвалідності - захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, тобто пов'язане із виконанням військового обов'язку.
Формулювання для постанов військово-лікарських комісій про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв визначені главою 21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі - Положення про ВЛК).
Згідно з підпунктом «ґ» пункту 21.5 Положення про ВЛК постанови ВЛК приймаються в формулюванні «захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини», якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Постанова в такому формулюванні приймається щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Підпунктом «а» пункту 21.5 Положення про ВЛК передбачено, що постанови ВЛК приймаються в формулюванні «поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
У постанові від 15 листопада 2019 року у справі №761/31180/16-а Верховний Суд вказав, що поняття «військовий обов'язок» включає у себе поняття «захист Батьківщини» та «захист Вітчизни». Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки поняття «захист Батьківщини» є синонімом «захисту Вітчизни», включає в себе захист незалежності та територіальної цілісності України, то позивач як інвалід ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, має право на одноразову правову допомогу, яка повинна бути призначена та виплачена на підставі підпункту 1 пункту 6 Порядку №975.
Вищевказане було враховано судом першої інстанції, що спростовує доводи апелянта про не наведення судом першої інстанції будь-яких аргументів, що «Захист Батьківщини» є тотожним поняттям «виконання обов'язків військової служби».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 червня 2021 року у справі справа №440/692/19, а також у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №440/1661/19 за обставин, подібних із обставинами у цій справі.
Крім того, пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Також, матеріали справи містять інформацію щодо посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 встановленого зразку, яке і підтверджує відповідний статус позивача.
Зважаючи на вищевикладене та встановлені обставини, зокрема те, що позивач є учасником бойових дій, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, суд вважає, що захворювання ОСОБА_1 пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби, а тому відповідно погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на одноразову грошову допомогу, яка повинна бути призначена та виплачена на підставі підпункту 1 пункту 6 Порядку у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
З урахуванням зазначеного, доводи апелянта в цій частині не спростовують висновки зазначенні в рішенні суду першої інстанції. Інших доводів апеляційна скарга не містить.
В свою чергу, апелянт не заперечує факт, що ним не направлявся висновок про призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2020.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом визнання протиправною відмови 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у сформуванні та направленні до Адміністрації ДССЗтЗІУ висновку про виплату ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням йому 20.05.2020 з 24.03.2020 III групи інвалідності, одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб та зобов'язання 10 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації сформувати та направити до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України висновок про можливість виплати ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням йому 20.05.2020 з 24.03.2020 III групи інвалідності, одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.