Справа № 320/43018/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Перепелиця А.М., Головнко О.Д., Колеснікова І.С.
04 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Кобаля М.І., Маринчак Н.Є.;
за участю секретаря: Чорної К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині,
У листопаді 2023 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині, в якому просить:
- визнати протиправним та нечинним абзац перший пункту 95 Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №865 «Питання функціонування електронної торгової системи з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність)».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що затвердивши оскаржуваним пунктом Порядку додаткові випадки, при настанні яких аукціон вважається таким, що не відбувся, відповідач неправомірно розширив (доповнив) перелік таких підстав, визначених статтею 86 Кодексу України з процедур банкрутства. При цьому, позивач зауважив, що вказана стаття є прямою нормою закону та розширеному тлумаченню не підлягає, оскільки будь-яких виключень не містить.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що Кабінетом Міністрів України 02.10.2019 прийнято постанову №865, якою затверджено Порядок організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність) (далі - Порядк №865).
Пунктом 95 Порядку №865 передбачено підстави щодо визнання аукціону таким, що не відбувся, а саме, аукціон визнається таким, що не відбувся, у випадках, визначених пунктом 90 цього Порядку, або у разі не підписання протоколу та/або акта про придбання майна на аукціоні з переможцем аукціону в порядку, передбаченому цим Порядком. У разі визнання аукціону таким, що не відбувся, переможець аукціону втрачає гарантійний внесок. Такий гарантійний внесок протягом трьох робочих днів з дня закінчення аукціону та формування протоколу про проведення аукціону перераховується оператором (за вирахуванням винагороди оператора) на рахунок боржника.
Матеріплами справи встановлено, що 24.07.2023 відбувся аукціон №BRD001-UA-20230711-85898 з продажу лоту «Дебіторська заборгованість ТОВ «Агрохолдинг 2012» (код ЄДРПОУ 40028765) перед ТОВ «Седна-Агро» (код ЄДРПОУ 33143734) , номер лоту 33143734-2.
Переможцем аукціону №BRD001-UA-20230711-85898 було визначено ФОП ОСОБА_1 , у зв'язку з чим між оператором авторизованого електронного майданчика ТОВ «Ю.БІЗ» та ФОП ОСОБА_1 було підписано протокол про проведення аукціону № BRD001-UA-20230711-85898 від 24.07.2023.
Згідно вказаного протоколу позивачем було сплачено на рахунок оператора авторизованого електронного майданчика ТОВ «Ю.БІЗ» гарантійний внесок у розмірі 348 925,67 грн.
У подальшому, ліквідатором ТОВ «Седна-Агро» було направлено на електронну адресу ФОП ОСОБА_1 акт про придбання майна на аукціоні та проєкт договору купівлі-продажу (відступлення права вимоги) від 04.08.2023.
У зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 не підписав надіслані йому договір купівлі-продажу (відступлення права вимоги) від 02.08.2023 та акт про придбання майна на аукціоні від 02.08.2023 у встановлений строк (до 04.08.2023 включно), керуючись п.95 Порядку №865, у зв'язку з не підписанням переможцем аукціону Акту про придбання майна на аукціоні, ліквідатором ТОВ «Седна-Агро» визнано аукціон від 24.07.2023 №BRD001-UA-20230711-85898 таким, що не відбувся.
Позивачем наголошено на тому, що єдина підстава для визнання аукціону таким, що не відбувся, встановлена ст.86 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої аукціон вважається таким, що не відбувся, якщо у встановлений строк переможець аукціону не вніс належної до сплати суми. Натомість, затвердивши пунктом 95 Порядку №865 додаткові підстави при яких аукціон визнається таким, що не відбувся, відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень, оскільки встановлення таких підстав підзаконним нормативно-правовим актом є порушенням закону.
Не погоджуючись з вказаним вище пунктом Порядку №865 та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 КАС України.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно з частинами 2, 3 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.
Крім того, з аналізу вказаних норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі №160/9717/21 , від 13.03.2023 у справі №620/4460/21.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №640/6699/20.
Як встановлено судом, за наслідками проведення аукціону №BRD001-UA-20230711-85898 переможцем було визначено ФОП ОСОБА_1 .
Предметом оскарження у даній справі є пункт 95 Порядку №865, на підставі якого вказаний аукціон у подальшому визнано таким, що не відбувся, що безпосередньо вплинуло на права позивача як учасника та переможця аукціону.
Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем було доведено його право на звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.113 Конституції України, ч.1 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Частиною 1 ст.4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно ч.1 ст. 117 Конституції України, з якою кореспондується ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до ч.1 ст.68 Кодексу України з процедур банкрутства продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Порядок функціонування електронної торгової системи, організації та проведення електронних аукціонів, визначення розміру, сплати, повернення гарантійних внесків та сплати винагороди операторів електронних майданчиків затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаних положень, в межах своєї компетенції, Кабінетом Міністрів України 02.10.2019 прийнято постанову №865, якою затверджено Порядок організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з пунктом 95 Порядку №865, оскільки вважає, що Урядом неправомірно розширено (доповнено) перелік підстав, при яких аукціон визнається таким, що не відбувся.
Натомість, Кодекс України з процедур банкрутства визначає єдину підставу, при якій аукціон визнається таким, що не відбувся.
Так, згідно ч.1 ст.86 Кодексу України з процедур банкрутства якщо у встановлений строк переможець аукціону не вніс належної до сплати суми, аукціон вважається таким, що не відбувся, а переможець аукціону втрачає гарантійний внесок.
Тобто, тільки в єдиному випадку і в силу закону, аукціон вважається таким, що не відбувся, якщо у встановлений строк переможець аукціону не вніс належної до сплати суми, це пряма норма закону, яка розширеному тлумаченню не підлягає, оскільки будь-які виключення відсутні.
У свою чергу ст. 68 КУзПБ, унормовано, що продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Порядок функціонування електронної торгової системи, організації та проведення електронних аукціонів, визначення розміру, сплати, повернення гарантійних внесків та сплати винагороди операторів електронних майданчиків затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 120 Конституції України - організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Повноваження Кабінету Міністрів України у процедурі банкрутства визначені нормами Конституції України (ст. 116), КУзПБ (ст. 68) та ЗУ «Про Кабінет Міністрів України».
Тобто, жодна із вищенаведених норм права, не наділяє повноваженнями Кабінет Міністрів України встановлювати додаткові випадки, при настанні яких аукціон вважається таким, що не відбувся.
Проте, абзацом 1 пункту 95 Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №865 «Питання функціонування електронної торгової системи з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність)» встановлено що: «Аукціон визнається таким, що не відбувся, у випадках, визначених пунктом 90 цього Порядку, або у разі не підписання протоколу та/або акта про придбання майна на аукціоні з переможцем аукціону в порядку, передбаченому цим Порядком».
Статтею 72 КУзПБ унормовано, що замовник аукціону (арбітражний керуючий ст. 68 КУзПБ) має право скасувати аукціон лише у разі порушення встановленого порядку його підготовки до моменту початку торгів.
У свою чергу ст. 68 КУзПБ, унормовано, що продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Порядок функціонування електронної торгової системи, організації та проведення електронних аукціонів, визначення розміру, сплати, повернення гарантійних внесків та сплати винагороди операторів електронних майданчиків затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 83 КУзПБ - негайно після завершення аукціону електронною торговою системою формується протокол про проведення аукціону, який надсилається всім учасникам та замовнику аукціону.
Оскільки аукціон завершується формуванням електронною торговою системою протоколу про проведення аукціону, а до повноважень відповідача відноситься лише затвердження порядку організації та проведення електронних аукціонів, то встановлення додаткових випадків, при настанні яких аукціон вважається таким, що не відбувся, є перевищенням повноважень КМУ, так як визнання аукціону таким, що не відбувся, проводиться на етапі оформлення його результатів, тобто вже після завершення аукціону.
Відповідно до ст. 88 КУзПБ - акт про придбання майна на аукціоні складається у простій письмовій формі та не потребує нотаріального посвідчення. Такий акт підписується замовником аукціону та покупцем не пізніше трьох робочих днів після повної сплати переможцем запропонованої ним ціни.
Тобто п. 95 Порядку ставить у залежність переможця аукціону, що сплатив ціну за придбане майно, від можливих неправомірних дій оператора авторизованого електронного майданчика (який підписує протокол ст. 83 КУзПБ) та/або замовника аукціону (який підписує акт ст. 88 КУзПБ), що полягатимуть у їхньому не бажанні підписувати протокол та/або акт, внаслідок чого аукціон визнається таким, що не відбувся.
Разом з тим арбітражний керуючий як замовник аукціону та уповноважена особа продавця, не може відмовитися від належного оформлення результатів аукціону та відступленню покупцю права вимоги.
Більше того, вказаним пунктом Порядку не визначено ким саме аукціон визнається таким, що не відбувся у разі не підписання протоколу та/або акта про придбання майна на аукціоні з переможцем аукціону.
Колегія суддів звертає увагу нате, що повноваження ліквідатора визначено ст. 61 КУзПБ. Ні зазначена норма права ні будь-яка інша, не наділяє ліквідатора повноваженнями приймати рішення про дискваліфікацію учасника та/або визнавати аукціон таким, що не відбувся.
Ще, зазначена норма містить корупційні ризики, оскільки для того щоб замовнику аукціону - арбітражному керуючому продати конкретній особі майно банкрута за заздалегідь обумовленою ціною, необхідно просто узгодити з таким покупцем програму дій. Якщо хтось з інших учасників аукціону стає його переможцем, то з ним арбітражний керуючий просто не підписує акт про придбання майна на аукціоні. Тоді аукціон в силу п. 95 Порядку вважається таким, що не відбувся, і необхідно проводити його заново, і так до того часу коли переможцем аукціону не стане потрібна арбітражному керуючому особа.
Колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача у справі, а саме на те, що окрім нього участь в аукціоні приймав ще один учасник - ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом про проведення аукціону №BRD001-UA-20230711-85898 від 24.07.2023, який запропонував меншу ніж я ціну за лот, а отже численні порушення норм чинного законодавства України, може використовуватися арбітражним керуючим Левченко В.М., з метою відсіяти мене як небажаного покупця, для подальшого продажу майна боржника заздалегідь визначеному учаснику по максимально низькій ціні.
Більше того, внаслідок визнання аукціону таким, що не відбувся, переможець аукціону втрачає гарантійний внесок (ст. 86 КУзПБ), що є неправомірним збагаченням оператора авторизованого електронного майданчика та банкрута.
Разом з тим арбітражний керуючий як замовник аукціону та уповноважена особа продавця, не може відмовитися від належного оформлення результатів аукціону та відступленню покупцю права вимоги.
Більше того, вказаним пунктом Порядку не визначено ким саме аукціон визнається таким, що не відбувся у разі не підписання протоколу та/або акта про придбання майна на аукціоні з переможцем аукціону.
Положення ст. 86 КУзПБ (Розірвання правочину у разі невиконання обов'язку із сплати ціни) визначають, що якщо у встановлений строк переможець аукціону не вніс належної до сплати суми, аукціон вважається таким, що не відбувся, а переможець аукціону втрачає гарантійний внесок.
Тобто, тільки в єдиному випадку і в силу закону, аукціон вважається таким, що не відбувся, якщо у встановлений строк переможець аукціону не вніс належної до сплати суми, це пряма норма закону (імперативна), яка розширеному тлумаченню не підлягає, оскільки будь-які виключення відсутні
Конституційний Суд України у рішенні від 17 лютого 2010 року за №6-рп/2010 наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 жовтня 2009 №28-рп/2009).
«Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. «Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля» (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 у справі №9901/43/21).
Згідно правової позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04), Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Колегія суддів звертає увагу на посилання суду першої інстанції на те, що стаття 86 КУзПБ профільного закону визначає виключно спеціальну підставу, за якої аукціон вважається таким, що не відбувся, та жодним чином не регулює загальні підстави, за умови наявності яких аукціон вважається таким, що не відбувся, оскільки такі загальні підстави врегульовані положеннями загального законодавства (ст. 640, 641, 643, 701 ЦК України).
Та зазначає, що оскільки зазначені судом норми права не регулюють жодних підстав, за умови наявності яких аукціон вважається таким, що не відбувся.
Більше того, ст. 650 ЦК України визначено, що особливості укладення договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, аукціонах (публічних торгах), конкурсах тощо встановлюються відповідними актами законодавства.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 656 ЦК України - до договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, укладених поза організованим ринком, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦК України).
Згідно правової позиції викладеній у постанові ВС від 19.03.2020 року у справі №569/3563/17: «З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі продажу.».
А акт про проведення, який складений за результатами торгів, стосується оформлення правового результату торгів, наслідком яких є виникнення цивільних прав та обов'язків, у зв'язку з чим торги є правочином у розумінні статті 202 ЦК України.»
Відповідно до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №922/3537/17: «Організатор електронних торгів пропонує майно для продажу шляхом розміщення інформаційного повідомлення про електронні торги, в якому визначається це майно (пункти 5-10 розділу ІІІ Порядку). Тим самим організатор визначає одну з умов майбутнього договору купівлі-продажу - майно, яке продається організатором. Отже до початку торгів як продавцю, так і потенційним покупцям (учасникам торгів) відомі всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця.
Учасники електронних торгів висувають свої цінові пропозиції (оферти) щодо укладення договору купівлі-продажу за запропонованими ними цінами шляхом їх подання через вебсайт електронних торгів. Прийняття пропозиції (акцепт) учасника, який запропонував найвищу ціну, здійснюється автоматично засобами системи реалізації майна (пункт 2 розділу V, пункт 1 розділу VIII Порядку).
Учасники електронних торгів висувають свої цінові пропозиції (оферти) щодо укладення договору купівлі-продажу за запропонованими ними цінами шляхом їх подання через вебсайт електронних торгів. Прийняття пропозиції (акцепт) учасника, який запропонував найвищу ціну, здійснюється автоматично засобами системи реалізації майна (пункт 2 розділу V, пункт 1 розділу VIII Порядку).
Отже, саме з моменту оголошення переможця виникає взаємне зобов'язання: обов'язок покупця сплатити запропоновану ним ціну (стаття 85 КзПБ) та обов'язок продавця передати майно покупцю протягом 3 днів після сплати ціни (стаття 87 КзПБ).
Зміст вищевказаного зобов'язання свідчить про укладення договору купівлі-продажу. При цьому ні протокол, яким оформлюються результати аукціону, ні акт, складений після повної сплати запропонованої покупцем ціни не є договором, а лише доказами його укладення. Сам же договір укладається в усній формі в момент оголошення переможця.
Складення ж та підписання акту про придбання майна на аукціоні, тобто після повного виконання договору купівлі-продажу покупцем, є волевиявленням продавця щодо передання проданого майна у володіння покупцю, а не оформленням договірних відносин купівлі-продажу. Аналогічна позиція викладена у постанові ВП ВС у справі №910/5640/16 від 19.06.2018 щодо реалізації арештованого майна на торгах, процедура яких подібна до передбаченої КУзПБ та Порядком.
Згідно ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Статтею 2 ЦК України унормовано, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 202 ЦК України - правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
«Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно» (висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Згідно ст. 12 КУзПБ - під час реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов'язки надано (покладено).
Отже, оскаржувана мною норма, дозволяє іншій стороні правочину - арбітражному керуючому поводитися неправомірно, зокрема недобросовісно, що є порушенням вимог законодавства.
Окремо варто зазначити, що згідно пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України - виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правову відповідальність визначають як встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою обов'язків, зобов'язань.
Внаслідок визнання аукціону таким, що не відбувся, переможець аукціону втрачає гарантійний внесок (ст. 86 КУзПБ), тобто настають встановлені законом юридичні наслідки.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8). Отже, визначення випадків, при настанні яких аукціон визнається таким, що не відбувся підзаконним нормативно-правовим актом (Порядком) є порушенням Конституції України.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи у зв'язку з чим порушено норми матеріального та процесуального права та зроблено помилковий висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді першої інстанції в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №104 від 21 листопада 2023 р. про сплату судового збору в розмірі 2 684 грн 00 коп.
Також, на підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді апеляційної інстанції до апеляційної скарги додано платіжну інструкцію №159 від 13 березня 2024 року про сплату судового збору в розмірі 4 026 грн 00 коп.
Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 139, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року - скасувати.
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині - задоволити.
Визнати протиправним та нечинним абзац перший пункту 95 Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №865 «Питання функціонування електронної торгової системи з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність)».
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (ЄДРПОУ 00031101) сплачений за подачу позовної заяви судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп (двох тисяч шістсот вісімдесяти чотирьох грн 60 коп) відповідно до платіжної інструкції №104 від 21 листопада 2023 р. та 4 026 грн 00 коп (чотирьох тисяч двадцять шести грн 00 коп) за подачу апеляційної скарги, відповідно до платіжної інструкції №159 від 13 березня 2024 року.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 04 липня 2024 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: М.І. Кобаль
Н.Є. Маринчак