Справа № 620/1335/24 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
03 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Маринчак Н.Є., Штульман І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач/апелянт/ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо несплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 02 лютого 2018 року по 22 грудня 2023 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 02 лютого 2018 року по 22 грудня 2023 року, обчислений відповідно до статті 117 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням механізму розрахунку середнього заробітку, закріпленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав про порушення відповідачем строків виплати індексації грошового забезпечення, яка повинна була бути виплачена при звільненні. Оскільки відповідач цього не виконав, вважав, що є підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з військової служби.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 791 (десять тисяч сімсот дев'яносто одна) грн 82 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про повну відмову в задоволенні позову. Зазначив, що питання грошового забезпечення військовослужбовців вирішувалось не у військовій частині НОМЕР_1 , в той же час, керівництвом військової частини постійно вживаються та вживались заходи щодо здійснення належного та повного фінансового забезпечення потреб військовослужбовців, які проходять військову службу, зокрема і позивача. На думку апелянта, позиція щодо застосування періоду стягнення відносно затримки розрахунку при звільненні з 22 червня 2023 року по 22 грудня 2023 рік є безпідставною, оскільки підлягає застосуванню період з 02 лютого 2018 року по 01 серпня 2018 року, тобто шість місяців після звільнення з військової служби. Окрім того, дії позивача щодо подачі позову є зловживанням процесуальними правами та проявленням байдужості до держави з огляду на те, що до суду про стягнення невиплачених сум грошового забезпечення при звільнення він звернувся більше ніж через чотири роки.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач з 25 березня 2009 року по 01 лютого 2018 року перебував на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 січня 2018 року № 12-РС старший прапорщик ОСОБА_1 призначений на посаду до військової частини НОМЕР_2 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 лютого 2018 року № 25 виключений зі списків особового складу військової частини з 01 лютого 2018 року.
Під час звільнення зі служби позивачу не були в повному обсязі виплачені належні йому при звільненні суми, а саме - індексація грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 620/5830/22, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 01 лютого 2018 року, з 02 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, з 01 березня 2018 року по 27 вересня 2018 року.
22 грудня 2023 року на виконання зазначеного рішення ВЧ НОМЕР_1 шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховано 78 325, 80 грн (сімдесят вісім тисяч триста двадцять п'ять гривень вісімдесят копійок).
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання обов'язку роботодавця щодо проведення зі звільненим працівником повного розрахунку та виплати всіх сум, що йому належать, є підставою для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Суд першої інстанції врахував, що адміністративний позов у справі № 620/5830/22 був поданий позивачем у серпні 2022 року, а судове рішення за підсумками вирішення спору ухвалене 26 жовтня 2023 року. В той же час, період затримки виплати відповідних сум частково співпадає з періодом, протягом якого позивач не вживав заходів для захисту свого права на отримання індексації грошового забезпечення (з лютого 2018 року до серпня 2022 року). Тому, враховуючи висновки Верховного Суду у справах цієї категорії, з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, сума стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 10 791, 82 грн.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Зважаючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», тощо.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Зазначене питання врегульоване Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі його невиконання встановлена відповідальність у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, за наявності обставин коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Зазначене підтверджує обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з статтею 117 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби 01 лютого 2018 року, а фактичний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення проведено лише 22 грудня 2023 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому колегія суддів погоджується з тим, що позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Загальний розмір виплачених сум індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 620/5830/22 склав 78 325, 80 грн.
Із довідки ВЧ НОМЕР_1 від 27 липня 2022 року № 662 (т. 1, а.с. 23) встановлено, що сума середньоденного грошового забезпечення позивача складала 366, 57 грн.
Кількість днів, впродовж яких на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, - 184 календарні дні. Розмір середнього заробітку позивача за шість місяців становить 67 448, 88 грн (366, 57 грн х 184 дні).
Суд першої інстанції, дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 10 791, 82 грн. При цьому суд врахував правові висновки Верховного Суду критерії щодо зменшення розміру середнього заробітку, тривалість періоду затримки виплат, поведінку позивача та відповідача, наявність чи відсутність вини уповноваженого органу.
Так, судом першої інстанції враховано, що затримка у здійсненні виплати всіх належних позивачу сум була зумовлена наявністю спору між сторонами цієї справи щодо наявності правових підстав для індексації грошового забезпечення.
Право позивача на отримання такої компенсації було підтверджене рішеннями судів. Фактична виплата коштів здійснена 22 грудня 2023 року на виконання судового рішення, ухваленого 26 жовтня 2023 року та прийнятого за результатами розгляду адміністративного позову, який був поданий позивачем у серпні 2022 року.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що період затримки виплати відповідних сум частково співпадає з періодом, протягом якого позивач не вживав заходів для захисту свого права на отримання індексації грошового забезпечення, а саме: з лютого 2018 року до серпня 2022 року.
Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10 791, 82 грн є пропорційним, належним і достатнім.
Твердження апелянта про те, що військова частина НОМЕР_1 не є належною відповідальною особою, є безпідставними, оскільки саме до компетенції останнього входить обов'язок по нарахуванню та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу.
Зазначення апелянтом про незрозумілість позиції щодо застосування судом періоду стягнення при затримці розрахунку при звільненні з 22 червня 2023 року по 22 грудня 2023 рік, замість періоду з 02 лютого 2018 року по 01 серпня 2018 року, тобто шість місяців після звільнення з військової служби, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тому вказаний період стягнення середнього заробітку враховується за останні шість місяців до дня фактичного розрахунку.
Доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 зводяться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Черпак Ю.К.
Судді: Маринчак Н.Є.
Штульман І.В.