Справа № 640/37913/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
03 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз" про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акту в частині,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз" про визнання протиправною, такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та нечинною главу 10 розділу Х Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2494.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 16 листопада 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Апелянт зазначила, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним. Вважає, що закріплення в Кодексі газорозподільчих систем права за господарюючими суб'єктами здійснювати експертизу лічильників газу, не відповідає положенням статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як свідчать матеріали справи, 10.06.2008 між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Криворіжгаз» укладено договір №1090843 про надання населенню послуг з газопостачання, у відповідності до якого виконавець зобов'язується безперервно надавати споживачеві, членам його сім'ї та іншим особам, зареєстрованим у квартирі, приватному будинку, послуги з постачання природного газу для побутових потреб з гарантованим рівнем надійності, безпеки, якості та величиною тиску, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами (цінами) у строк і на умовах, передбачених цим договором (т. 1, а.с. 14-22).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України постановлено затвердити Кодекс газорозподільних систем (далі Постанова №2494 та/або КГС).
02.12.2021 працівниками АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» за адресою домоволодіння позивачки було складено акт про порушення №004441 від 02.12.2021, у висновках якого зазначено про порушення Кодексу газорозподільних систем.
Цього ж дня АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» проведено демонтаж лічильника газу, про що було складено акт №0330255741 та складено протокол №695 щодо направлення ЗВТ на експертизу до АТ «ОГС «Криворіжгаз».
Позивачка зазначає, що експертиза була проведена АТ «ОГС «Криворіжгаз» на підставі глави 10 розділу Х Кодексу газорозподільчих систем, яка на переконання останньої, суперечить положенням чинного законодавства, що і стало підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 №329-VIII (далі - Закон №329-VIII, в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №329-VIII Регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Статтею 4 Закону №329-VIII визначено, що державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
До компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, зокрема, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG.
На виконання зазначених вище положень Закону №329-VIII Комісією було розроблено та постановою від 30.09.2015 №2494 затверджено Кодекс газорозподільної системи.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави І розділу І цього Кодексу, він розроблений відповідно до Закону України «Про ринок природного газу».
Цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: 1) надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб'єктів ринку природного газу відповідної якості; 2) комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу; 3) доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об'єктів будівництва або існуючих об'єктів (умови технічного доступу); 4) доступу суб'єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); 5) механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб'єктами ринку природного газу.
Дія цього Кодексу поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об'єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників. Крім того, цим Кодексом регулюються взаємовідносини.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_1 у розумінні положень пункту 4 глави 1 розділу I КГС є споживачем природного газу до якої підлягають застосуванню положення КГС та були безпосередньо застосовані, внаслідок проведення експертизи газового лічильника, а відтак, з урахуванням частини 2 статті 264 КАС України має право на оскарження нормативно-правового акту у заявленій нею частині.
Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Виходячи зі змісту наведених вище норм права, судовому захисту підлягає виключно порушене право особи. Тобто, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до вказаних норм право особи звернутися до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку. Якщо ж це право не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №504/4148/16-а та від 12 червня 2020 року у справі № 804/3214/18.
В межах даної справи судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.07.2022 у справі № 210/205/22, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.01.2023 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», третя особа: Відділ з питань захисту прав споживачів апарату міської ради і виконкому про визнання незаконними дії Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» при складанні акту про порушення №004441 від 02.12.2021 року, проведення експертизи ЗВТ та пломб та складання акту №384 від 08.12.2021 року, нарахування вартості не облікованого (донарахованого) об'єму газу в сумі 99000,00 гривень та про стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошових коштів в сумі 99000,00 гривень.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах позивач помилково ототожнює порушення її прав безпосередньо при здійсненні третьою особою експертизи газового лічильника (порушення її порядку проведення тощо) з нормативно-правовим регулюванням порядку її проведення як такого, що врегульовано главою 10 розділу Х КГС.
Фактично в межах даної адміністративної справи позивачкою не доведено порушення її прав та охоронюваних законом інтересів спірним нормативно-правим актом в оскаржуваній частині.
У позовній заяві позивачка зазначила про перевищення відповідачем компетенції при затвердженні глави 10 розділу Х КГС. Фактично ОСОБА_1 не погоджується із тим, що відповідачем включено до глави 10 розділу 10 КГС право здійснення експертизи лічильників газу, встановлених у споживачів господарюючими суб'єктами, які надають послуги саме з постачання природного газу. На думку позивачки закріплення такого права в КГС не відповідає положенням статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Слід зазначити, що згідно частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:
1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;
2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;
3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;
4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;
5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;
6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;
7) ціну продукції визначено неналежним чином;
8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Колегія суддів зазначає, що ні у позовній заяві ні у апеляційній скарзі позивачка не обґрунтувала не відповідність положень Постанови №2494 в оскаржуваній нею частині положенням пункту 4 частини 1 статті 21 Закону № 1023-XII.
При цьому слід зазначити, що згідно пункту 1 глави 10 розділу Х КГС якщо під час перевірки (обстеження) комерційного ВОГ або при контрольному огляді вузла обліку за домовленістю сторін або ініціативою Оператора ГРМ чи споживача (суміжного суб'єкта ринку природного газу) буде ініційована експертиза щодо перевірки пошкодження пломб/ЗВТ чи несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ, вони мають діяти з урахуванням положень цієї глави.
Пунктом 2 глави 10 розділу Х КГС, серед іншого визначено, що під час складання протоколу щодо направлення ЗВТ та/або пломби на експертизу сторона, яка ініціювала експертизу, визначає, ким буде здійснюватися така експертиза (комісією з проведення експертизи ЗВТ та пломб, яка затверджується наказом Оператора ГРМ, або суб'єктом судово-експертної діяльності, діяльність якого регулюється Законом України «Про судову експертизу»).
У випадку проведення експертизи ЗВТ та/або пломби суб'єктами судово-експертної діяльності, діяльність яких регулюється Законом України «Про судову експертизу», передача такого ЗВТ та/або пломби здійснюється у строк, який не повинен перевищувати десяти робочих днів з дня складання протоколу щодо направлення ЗВТ та/або пломби на експертизу.
Експертиза ЗВТ та/або пломби має бути проведена протягом десяти робочих днів з дня складання протоколу (крім випадку проведення експертизи ЗВТ та/або пломби суб'єктами судово-експертної діяльності, діяльність яких регулюється Законом України «Про судову експертизу»).
Сторона, відповідальна за доставку ЗВТ та/або пломби, визначається за домовленістю сторін (в іншому разі - Оператором ГРМ). Сторона, відповідальна за доставку ЗВТ та/або пломби на експертизу, персонально відповідає за цілісність пломби, встановленої на пакеті (тарі).
У разі відмови споживача (суміжного суб'єкта ринку природного газу) від поставлення підпису в протоколі про направлення ЗВТ та/або пломби на експертизу про це в протоколі робиться відповідний запис, а його другий екземпляр надсилається поштою.
Пунктом 7 глави 10 розділу Х КГС передбачено, що за рішенням комісії може здійснюватися додаткова експертиза пломби чи ЗВТ у частині дослідження матеріалів, речовин, з яких виготовлений ЗВТ чи пломба, відповідними органами та установами, передбаченими законодавством.
Тобто положеннями глави 10 розділу Х КГС передбачено можливість проведення експертизи ЗВТ та/або пломби як комісією з проведення експертизи ЗВТ та пломб, яка затверджується наказом Оператора ГРМ так і суб'єктом судово-експертної діяльності, діяльність якого регулюється Законом України «Про судову експертизу». До того ж передбачено можливість проведення експертизи як за ініціативою оператора ГРМ, так і за ініціативою споживача.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про те, що главою 10 розділу Х Кодексу ГРМ порушено права ОСОБА_1 , як споживача.
Щодо посилання позивачки на невідповідність спірного нормативно-правового акту положенням 8, 9, 11 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_1 не обґрунтувала в чому полягає невідповідність положень глави 10 розділу Х КГС положень вищевказаних норм ЦК України.
Фактично позивачка обґрунтовує позовні вимоги абстрактно, посилаючись на загальні норми права без наведення жодних правових невідповідностей нормативно-правового акту, оскаржуваного нею.
Враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
В даному випадку доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О. Сорочко
А.Ю. Коротких