Справа № 640/28736/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
03 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської митниці у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 25.08.2021 № 378-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити позивача на роботі головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.09.2021 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 31 серпня 2023 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував наказ Київської митниці від 25.08.2021 № 378-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Поновив ОСОБА_1 з 08.09.2021 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці з 08.09.2021. Стягнув з Київської митниці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.09.2021 по 31.08.2023 у розмірі 550 225,92 грн. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київської митниці на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10 209,24 грн. Стягнув з Київської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Ухвалою від 08.09.2023 Київський окружний адміністративний суд виправив описку допущену у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі № 640/28736/21 та вказав в абзаці 3 резолютивної частини рішення вірну назву посади, на якій належить поновити позивача, а саме «головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці» замість помилкової «державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці». Виправив у виконавчому листі Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 640/28736/21 описку, зазначивши вірну назву посади, на якій належить поновити позивача, а саме «головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці» замість помилкової «державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці».
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт зазначив, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству.
Щодо задоволених судом першої інстанції вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн., апелянт наполягає, що такі витрати на правничу допомогу не відповідають складності справи та обсягам робіт. Дана справа не впливає на репутацію позивача та не має публічного інтересу. Крім того на переконання апелянта ринкова вартість складання позову, враховуючи складність справи, приблизно оцінюється від 3000 грн. до 5000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Позивач зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив законне й обґрунтоване рішення у справі.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як свідчать матеріали справи, позивач проходив державну службу в митних органах з 01.08.2006, в тому числі з 13.12.2019 на посаді головного державного інспектора митного поста «Київ-столичний» Київської митниці Держмитслужби.
15.07.2021 позивачем укладено контракт на проходження державної служби з Київською митницею, у зв'язку з чим з 27.07.2021 його призначено в порядку переведення з Київської митниці Держмитслужби на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби, що підтверджується записами в трудовій книжці.
25.08.2021 Київською митницею видано наказ № 378-о про припинення державної служби та звільнення позивача 07.09.2021, з яким його ознайомлено в день звільнення.
Зі змісту наказу вбачається, що відповідач видав його, керуючись статтею 88-1 Закону України "Про державну службу", на підставі п. 20 контракту про проходження державної служби від 08 липня 2021 року у зв'язку з невиконанням позивачем зазначених у п.п. 4, 5, 10 умов контракту.
Підставою для прийняття вказаного наказу була доповідна записка відділу внутрішньої безпеки від 30 липня 2021 року №7.8-25/58, якою запропоновано "розглянути питання доцільності про припинення дії оформленого контракту між ОСОБА_1 та митницею".
Позивач не погоджуючись з вказаним наказом та звільненням з посади, звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про державну службу", який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Таким чином, саме на державу покладено обов'язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов'язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.
Підстави для припинення державної служби визначено приписами статті 83 Закону України № 889-VIII від 10 грудня 2015 року "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частиною першою якої державна служба припиняється, зокрема з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно зі статтею 88-1 № 889-VIII Закону щодо припинення державної служби з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби визначено, що контрактом про проходження державної служби можуть бути встановлені додаткові, крім передбачених цим Законом, підстави припинення державної служби.
Судом встановлено, що 25.08.2021 Київською митницею видано наказ № 378-о про припинення державної служби та звільнення позивача з 07.09.2021.
Вказаний наказ прийнятий у зв'язку з невиконанням позивачем зазначених у п.п. 4, 5, 10 умов контракту та на підставі доповідної записки від 30.07.2021 №7.8-25/58.
Щодо підстави припинення державної служби, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 83, у ст. 88-1 Закону № 889 вказано, що контрактом про проходження державної служби можуть бути встановлені додаткові, крім передбачених цим Законом, підстави припинення державної служби.
У пункті 20 контракту від 15.07.2021 про проходження державної служби позивачем, з посиланням на який відповідачем видано оскаржуваний наказ, встановлено наступну додаткову підставу припинення державної служби: за ініціативою державного органу у разі невиконання або неналежного виконання особою умов цього контракту.
Такими умовами контракту про проходження державної служби від 15.07.2021, у зв'язку з не виконанням яких позивачу припинено державну службу, є умови, зазначені в п. 4, 5, 10 контракту.
Колегія суддів зазначає, що п.4 контракту від 15.07.2021 містить перелік спеціальних вимог до особи, з якою його укладено, серед яких відповідальність, доброчесність, командна робота та взаємодія, аналітичні здібності, а також розкриває зміст цих понять.
Пункт 5 контракту від 15.07.2021 містить перелік завдань, які зобов'язана виконувати особа, з якою укладено контракт, показників результативності, ефективності та якості їх виконання (ключових показників), а також строків виконання завдань. Такими завданнями є: виконання піврічних та річних планів митниці в межах компетенції та згідно з посадовими обов'язками; виконання доручень, наданих керівником митного поста, в тому числі спрямованих на виконання завдань, визначених ст. 544 Митного кодексу України, положенням про митний пост та іншими розпорядчими актами Держмитслужби; забезпечення якісного та у повному обсязі виконання митних формальностей, сплати митних платежів щодо товарів, що поміщуються (поміщені) у відповідний митний режим, та які переміщуються через митний кордон України, з дотриманням діючих порядків і технологічних схем митного контролю й митного оформлення; реалізація заходів з управління ризиками шляхом виконання митних формальностей, визначених за результатами застосування системи управління ризиками та внесення в установленому порядку інформації про результати їх виконання до автоматизованої системи митного оформлення товарів; здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України суб'єктами ЗЕД та громадянами, виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа з використанням інформаційних технологій. Митний контроль та митне оформлення товарів, поміщених у відповідні митні режими. Виконання відповідних заходів з контролю за дотриманням підприємствами вимог митних режимів та щодо товарів, поміщених у митні режими згідно з вимогами чинного законодавства.
Пункт 10 контракту від 15.07.2021 містить перелік обов'язків особи, з якою укладено контракт, а саме: особисто виконувати завдання, визначені цим контрактом, щоквартально звітувати про їх виконання безпосередньому керівнику протягом трьох робочих днів після завершення звітного періоду; виконувати обов'язки, визначені у Законі України «Про державну службу», відповідних положеннях про структурні підрозділи державного органу, посадовій інструкції та умови цього контракту; не розголошувати інформацію з обмеженим доступом, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням посадових обов'язків та завдань; дотримуватися службової дисципліни, обмежень та заборон, пов'язаних з проходженням державної служби, інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють подальше проходження служби, перебування на займаній посаді або виконання умов цього контракту.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що у оскаржуваному наказі відсутня інформація, які саме з вказаних умов контракту від 15.07.2021 порушено позивачем.
При цьому підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувала доповідна записка від 30.07.2021 №7.8-25/58, якою запропоновано «розглянути питання доцільності про припинення дії оформленого контракту між позивачем та митницею».
У доповідній записці вказано, що під час проведення контрольних заходів виявлено наступне:
-у декларації про доходи позивача за 2019 рік не задекларовано його фактичні доходи та доходи його дружини, оскільки декларація містить зазначені відомості за 2018 рік;
-позивач під час тестування, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 916 «Про затвердження Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності» не пройшов тест на знання митного та антикорупційного законодавства;
-05.09.2020 позивачу було вручено повідомлення про підозру в кримінальному провадженні № 42019110000000036 за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України. Справа 359/1916/19 розглядається Бориспільським міськрайонним судом Київської області. Провадження у справі триває, остаточне рішення суду в Єдиному реєстрі судових рішень відсутнє;
- позивачем здійснювались модифікації з митними деклараціями та факти несанкціонованого втручання в інформаційно-телекомунікаційні системи (інформаційні ресурси) у численних випадках з початку 2021 року, що є порушенням вимог ст. 269 Митного кодексу України та п. 36 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450.
Щодо перевірки та виявлення невідповідності розміру доходів позивача його задекларованим активам, як підстави для звільнення позивача з посади, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб'єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування.
У рішенні Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Згідно статті 51 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.
Моніторинг способу життя суб'єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.
Порядок здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування визначається Національним агентством.
Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.
Встановлення невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб'єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.
У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб'єктів декларування.
У матеріалах справи відсутні відповідні висновки Національного агентства, як відсутні й докази звернення відповідача безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів щодо невідповідності розміру доходів позивача його задекларованим активам.
Щодо вручення позивачу повідомлення про підозру в кримінальному провадженні № 42019110000000036 за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, колегія суддів зазначає, що до набрання законної сили вироком у відповідній кримінальній справі твердження про вчинення особою кримінально караного діяння є безпідставним.
Згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 листопада 2002 року по справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що пункт 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом.
У рішенні від 10 лютого 1995 року по справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
26 вересня 2006 року Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Грабчук проти України" зазначив, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Питання, чи, порушує, твердження посадової принцип презумпції невинуватості, має бути з'ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене.
Колегія суддів звертає увагу, що законодавством щодо проходження державної служби передбачено виключний перелік підстав як для припинення державної служби, так і притягнення до дисциплінарної відповідальності і відсторонення працівника від посади, при цьому, оголошення особі підозри у вчиненні кримінального правопорушення не відноситься до підстав, які визначенні статтею 83 Закону України "Про державну службу" як підстави припинення державної служби.
Щодо здійснення позивачем модифікації з митними деклараціями та фактів несанкціонованого втручання в інформаційно-телекомунікаційні системи, що за висновком доповідної записки є порушенням статті 269 Митного кодексу України та пункту 36 постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, колегія суддів зазначає наступне.
У п. 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, вказано, що стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, контрольні заходи щодо позивача, за результатами яких була підготовлена доповідна записка, були проведені відповідно до Порядку здійснення контролю за дотриманням посадовими особами Державної митної служби України законодавства у сфері державної служби та умов контрактів про проходження державної служби, затвердженого наказом Державної митної служби України від 14 липня 2021 року № 530 (далі - Порядок № 530).
Пункт 1 Порядку № 530 визначає процедуру здійснення контролю за дотриманням посадовими особами апарату Держмитслужби, митних органів, Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби законодавства у сфері державної служби (у тому числі дотримання принципу доброчесності) та умов контрактів про проходження державної служби.
Отже, контрольні заходи, передбачені Порядком № 530, мають на меті перевірку дотримання законодавства у сфері державної служби та умов контрактів про проходження державної служби.
Однак, питання дотримання або порушення митного законодавства позивачем під час модифікації митних декларацій є питаннями, що стосуються службової діяльності та виконання відповідних службових обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені питання мали бути предметом перевірки у межах службового розслідування, проведення якого регламентовано порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, з дотриманням прав позивача, зокрема, надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, необхідні для проведення службового розслідування тощо, а також з належною та відкритою перевіркою обставин модифікації митних декларацій за переліком, наведеним у доповідній записці.
Колегія суддів зазначає, що фактично матеріали доповідної записки містять лише констатацію факту коригування позивачем митних декларацій з датами та часом, однак, жодним чином не містять детальної перевірки підстав та обставин модифікацій кожної з вказаних митних декларацій на предмет, зокрема, наявності чи відсутності підстав для здійснення відповідного коригування згідно з митним законодавством.
Доводи апелянта про те, що зміни до митних декларацій вносились позивачем після завершення митного оформлення та за відсутності заяв від декларантів щодо внесення таких змін до вказаних граф, є безпідставними з огляду на викладене вище, а саме відсутність проведеного у встановленому законодавством порядку службового розслідування щодо вказаних модифікацій митних декларацій.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що підставою для відхилення вказаної вище підстави звільнення позивача є не висновок про наявність/відсутність підстав для коригування митних декларацій, а саме висновок про відсутність належної перевірки у межах службового розслідування, проведення якого регламентовано порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.
Суд першої інстанції вірно вказав, що висновок про порушення позивачем вимог митного законодавства, зроблений за результатами контрольних заходів, проведених на підставі Порядку № 530, безпідставно покладено в основу пропозиції доповідної записки щодо припинення дії контракту про проходження позивачем державної служби.
Стосовно того, що позивач під час тестування не пройшов тест на знання митного та антикорупційного законодавства, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що відповідне тестування було запроваджено для тестування посадових осіб територіальних органів Держмитслужби, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 "Деякі питання територіальних органів Державної митної служби" реорганізуються шляхом приєднання до Держмитслужби.
Згідно п. 23 вказаного Порядку за результатами тестування суб'єкт призначення в установленому законом порядку приймає рішення щодо переведення посадової особи до територіального органу Держмитслужби.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 27 липня 2021 року позивач був переведений до реорганізованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 Київської митниці на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби.
Отже результати тестування позивача були реалізовані шляхом прийняття рішення про здійснення його переведення до територіального органу Держмитслужби.
Суд правильно зазначив, що законодавчо відповідачу не надано повноважень здійснювати переоцінку пройденого позивачем тестування.
До того ж як свідчать матеріали справи, позивач заявляв про своє бажання використати право на повторне проходження тесту, про що зазначено у відомості проведення тестування рівня знань митного та антикорупційного законодавства № 1 від 26.04.2021.
Наказом Держмитслужби України від 06.09.2021 № 671 «Про проведення тестування з питань кваліфікації та благонадійності» тим, хто не успішно пройшов тестування та вияв бажання пройти його повторно, таку можливість надано з 15.09.2021 по 27.09.2021.
Проте до цього часу позивач вже був звільнений з посади, в тому числі з підстави неуспішного проходження тестування.
З огляду на викладене у сукупності, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позиції відповідача про порушення позивачем умов укладеного з ним контракту, та як наслідок про протиправність оскаржуваного наказу про припинення державної служби позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби та його звільнення із займаної посади.
Згідно статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного наказу про припинення державної служби позивача, наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга не містить жодних підстав оскарження рішення суду першої інстанції безпосередньо в частині визначення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які підлягають виплаті позивачу, з огляду на приписи статті 308 КАС України, останні не підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.
Щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частинами першою-п'ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частини третя, п'ята статті 143 КАС України передбачають, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
На підтвердження понесених позивачем витрат, до матеріалів справи долучено: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 08.09.2021 № 09/21 ПІВ, детальний опис робіт, рахунок на оплату від 08.09.2021 № 08-09 на суму 10 000,00 грн, меморіальний ордер від 23.09.2021 № 265258898 про здійснення оплати в розмірі 10 000,00 грн, рахунок від 26.08.2023 № 26-08 на суму 15 000,00 грн.
Згідно детального опису робіт за вказаним договором позивачем отримано правничу допомогу в обсязі 12,5 годин за ціною 2 000,00 грн за одну годину та загальною вартістю 25 000,00 грн, а саме: збір доказів та складання позовної заяви 9 годин, складання відповіді на відзив 3 години, складання клопотання про приєднання доказів розміру судових витрат 0,5 години.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із виконаними адвокатом роботами (послугами), а тому зменшив заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
В даному випадку у апеляційній скарзі відповідачем жодним чином не обґрунтовано невідповідність присуджених судом витрат критеріям реальності, дійсності, необхідності та розумності.
Доводи апелянта про те, що ринкова вартість складання позову, враховуючи складність справи, приблизно оцінюється від 3000 грн. до 5000 грн., колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ціна послуг адвоката носить договірний характер, на формування якого впливають певні складові такі як складність роботи, кількість годин, яка необхідна для надання допомоги, досвід адвоката.
Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 10000 грн.
В даному випадку доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких