Справа № 733/897/24 Суддя (судді) першої інстанції: Вовченко А.В.
03 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Штульман І.В.
суддів: Маринчак Н.Є.,
Черпака Ю.К.,
при секретарі судового засідання Верес П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Матроса Ігоря Михайловича на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, закриття провадження у справі,
17 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в Ічнянський районний суд Чернігівської області з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції про: скасування постанови серії ЕНА №1873447 від 10 квітня 2024 року про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 20400 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення; закриття провадження по справі про зазначене адміністративне правопорушення.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в установленому порядку доведено факт скоєння позивачем правопорушення, описаного в оспорюваній постанові серії ЕНА №1873447 від 10 квітня 2024 року, що свідчить про обґрунтованість прийнятого рішення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції від 24 травня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Матрос І.М. (надалі - апелянт), подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду першої інстанції від 24 травня 2024 року постановлено без з'ясування фактичних обставин справи, за відсутністю належних, допустимих та достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення його довірителем, а також з порушенням процедури його прийняття. Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги відзив представника відповідача на позовну заяву, оскільки копію даного відзиву позивачем не було отримано.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
01 липня 2024 року на електронну адресу суду апеляційної інстанції від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Матроса І.М. надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Матроса І.М. задоволенню не підлягає, мотивуючи це слідуючим.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII) відповідно до якої поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За визначенням, що міститься у статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною п'ятою статті 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
За порушення вказаного порядку особи несуть відповідальність передбачену законодавством.
Згідно пункту 8 частини першої статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань, у визначених законом випадках, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, передбачені частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з оспорюваної постанови серії ЕНА №1873447 та правильно встановлено судом першої інстанції, 10 квітня 2024 року о 12 год 40 хв водій ОСОБА_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами на один рік (постанова Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 жовтня 2023 року, залишена без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року), керував транспортним засобом марки «ВMW», державний номерний знак НОМЕР_1 , в селі Сираї, а/д М01 72 км , чим порушив підпункт "а" пункту 2.1 Правил дорожнього руху, тобто скоїв правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Після зупинки працівниками поліції вказаного транспортного засобу, стосовно водія ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 20400 грн (постанова серія ЕНА №1873447).
Згідно пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху на місці вчинення адміністративного правопорушення (пункту 2 розділу II Інструкції).
За змістом частини п'ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 10 Інструкції передбачено, що під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
На виконання своїх посадових обов'язків, працівником поліції зупинено автомобіль позивача ОСОБА_1 та прийнято 10 квітня 2024 року постанову серії ЕНА №1873447 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Щодо посилання представника позивача на те, що поняття «водій» і поняття «Особа, яка керує транспортним засобом» є різними за змістом, колегія суддів з даного приводу зазначає слідуюєче.
Згідно Правил дорожнього руху водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має при собі посвідчення водія (тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Згідно частин першої та другої статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У силу вимог частини першої статті 35 Закону №580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути.
Пунктом 2 частини другої статті 32 Закону №580-VIII визначено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
За змістом пункту 2.1 Правил дорожнього руху вбачається, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону №3353-XII, за змістом якої водій зобов'язаний мати, зокрема, при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Колегією суддів Шостого апеляційного адміністративного суду досліджено матеріали справи, зокрема і відеозапис від 10 квітня 2024 року за №473802 і встановлено, що о 12 год 42 хв працівниками поліції зупинено транспортний засіб марки «ВMW», державний номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого перебував один водій ОСОБА_1 , інших осіб в даному транспорті на відеозаписі не відображено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року по справі №733/896/24 встановлено, що 10 квітня 2024 року о 12 год 40 хв ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВMW», державний номерний знак НОМЕР_1 , в селі Сираї, а/д М01 72 км .
Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи встановив, що позивачем та його представником не надано доказів того, що у ОСОБА_1 є документ, який надавав йому право керувати транспортним засобом станом на 10 квітня 2024 року.
Щодо посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 не отримував відзив на позовну заяву, оскільки такий надіслано на адресу позивача за якою він зареєстрований, а не на поштову адресу, яка зазначена в позовній заяві, а тому надані відповідачем докази до відзиву не підлягають розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідачем виконано вимоги статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, відзив надіслано за діючою адресою реєстрації позивача, що підтверджується списком №08.05.2024 (а.с.54), а саме: АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що нормами статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України не зазначено на яку адресу (реєстрацію місця проживання/листування) повинна надсилається відзив на позовну заяву.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 30 серпня 2022 року по справі №640/16613/21, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами, що кореспондується із приписами статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України.
У своєму рішенні по справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан судового провадження.
Також у своєму рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, Позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. рішення ЄСПЛ у справі Каракуця проти України).
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем виконані вимоги статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України та надісланий відзив за діючою адресою позивача, що підтверджується списком №08.05.2024.
За частиною другою статті 317-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. В силу положень статті 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 достовірно знав про позбавлення його судом з 05 грудня 2023 року права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, а тому зобов'язаний був усвідомлювати свою відповідальність за умисне порушення закону, керуючи автомобілем після позбавлення його такого права відповідно до постанови Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 жовтня 2023 року, залишена без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та правомірність прийняття відповідачем постанови ЕНА №1873447 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Матроса Ігоря Михайловича - залишити без задоволення.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: Н.Є. Маринчак
Ю.К. Черпак