П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13480/23
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.
Дата і місце ухвалення 05.03.2024р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів від 15.07.2023 р. та 30.08.2023 р. про переведення до Військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 допустити військовослужбовця ОСОБА_1 до виконання посадових обов'язків;
- зобов'язати відповідальних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 виплати за період лікування з 29.08.2023 р. по 16.10.2023 р.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, оскільки відповідачем фактично рішень за результатами розгляду рапортів позивача від 15.07.2023 р. та від 30.08.2023 р. не прийнято, будь-яких відповідей на адресу позивача не надано, доказів протилежного до суду відповідачем не надано.
Апелянт критично оцінює посилання про те, що факт самовільного залишення частини позивачем перешкоджає прийняти законне рішення про переміщення старшим начальником, оскільки зазначене не може бути поважною підставою для не розгляду рапорту та не звільняє відповідача від обов'язку щодо надання відповіді на поданий рапорт у визначений законодавством строк та спосіб.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира 4 розвідувальної групи 7 роти.
У зв'язку з погіршенням здоров'я позивач 15.07.2023 р. та 30.08.2023 р. подавав рапорти про переведення до військової частини НОМЕР_2 .
Рапорт від 15.07.2023 р. розглянутий відповідачем та відповідачем було направлено клопотання від 20.08.2023 р. до Командування ДШВ ЗСУ про переміщення.
24.08.2023 р. позивач самовільно залишив місце служби для проходження лікування та з 29.08.2023 р. по 10.10.2023 р. перебував на лікуванні.
Наказом командира частини від 24.08.2023 р. № 239 припинено всі види виплат грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення позивачу з часу відсутності на службі без поважних причин.
Наказом командира частини від 23.12.2023 р. № 363 позивача звільнено із займаної посади та зараховано в розпорядження командувача ДШВ ЗСУ з 23.12.2023 р.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що в діях командира військової частини відсутня протиправна бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 15.07.2023 р.
Щодо рапорту від 30.08.2023 р. суд першої інстанції встановив, що рапорт від 30.08.2023 р. не був зареєстрований у вхідній кореспонденції військової частини, а відтак, у діях командира частини відсутня протиправна бездіяльність.
Щодо позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити за період лікування з 29.08.2023 р. по 16.10.2023 р. виплати позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що наказом командира частини від 24.08.2023 р. № 239 позивача визнано таким, що самовільно залишив військову частину та припинено виплати усіх видів забезпечення, даний наказ є чинним, а відтак, підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі коштів по листку непрацездатності у відповідача немає.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому (і станом на час спірних правовідносин) відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжується.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно - правовими актами.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХГУ (далі Статут внутрішньої служби), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до пункту 9 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із пунктом 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Приписами пункту 14 Статуту внутрішньої служби передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-ХГУ (далі - Дисциплінарний Статут). Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Згідно із пунктом 115 Дисциплінарного Статуту вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Відповідно до пункту 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Відтак, військова частина за результатами розгляду рапорту (запиту, звернення) військовослужбовця зобов'язана протягом місяця розглянути рапорт (запит, звернення) військовослужбовця. При цьому відсутні сумніви на право командира діяти на власний розсуд, одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що позивач 15.07.2023 року звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортом про переміщення останнього на посаду командира взводу технічної розвідки в/ч НОМЕР_2 Сил логістики Збройних Сил України, ВОС - 7050003, що підтверджувалось письмовою згодою в/ч НОМЕР_2 від 08.06.2023 №1058.
Даний рапорт було зареєстровано за вхідним №13198 від 17.07.2023 та розглянуто в межах компетенції командиром військової частини. За результатами розгляду зазначеного рапорту було прийнято позитивне рішення про переміщення військовослужбовця в порядку діючого законодавства України.
Слід зазначити, що переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
При цьому Сили логістики Збройних Сил України не входять в підпорядкування ні командира в/ч НОМЕР_1 , ні Командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України, а переміщення між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - можуть бути переміщенні наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (в окремих випадках Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України).
Отже, з огляду на вищевикладене рішення про видання відповідного наказу про переміщення позивача може бути прийнято лише Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Колегією суддів встановлено, що командиром військової частини було надано детальну відповідь, що стосується переміщення ОСОБА_1 , в якій зазначено порядок переміщення військовослужбовців в Збройних Силах України.
З вищенаведеного колегією суддів встановлено, що факт ухилення від вчинення дій, що входять до кола повноважень в/ч НОМЕР_1 спростований, оскільки всі дії були спрямовані на захист прав та інтересів позивача, а отже факт протиправної бездіяльності відсутній.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до підпункту 2 пункту 82 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців на посади здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Як унормовано пунктом 90 Положення №1153/2008 необхідність і терміновість переміщення військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарською комісією за станом здоров'я обмежено придатними до військової служби, з посад, що вони займають, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов'язки військової служби з урахуванням стану здоров'я, підготовки та досвіду служби, визначаються командирами (начальниками), які мають право призначити військовослужбовців на відповідні посади.
Відповідно до пункту 1.5. наказу Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Інструкція №170) для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються:
1) Подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16):
1. на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу щодо:
- призначення на посади;
- переміщення;
- звільнення з військової служби;
- залишення на військовій службі понад граничний вік;
- прикомандирування до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевих рад у разі обрання їх на виборні посади, на яких вони працюватимуть на постійній основі, із залишенням на військовій службі;
- направлення до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, розвідувальних органів та державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також Державної спеціальної служби зв'язку та захисту інформації України (далі - інших військових формувань) для дальшого проходження військової служби з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України;
2. на військовослужбовців військової служби за контрактом щодо:
- направлення у складі військових підрозділів для участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки як національний контингент, як національний персонал, що не входить до складу національного контингенту, до багатонаціональних органів військового управління, до закордонних дипломатичних установ України й інших міжнародних організацій;
- відрядження до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.
Рішення по рапорту позивача, як встановлено, було прийнято позитивне, командуванням частини на виконання вимог Положення №1153/2008, Інструкції №170 відпрацьовано відповідний план-переміщення позивача та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 за вихідним №9813 від 10 серпня 2023 року, що підтверджується витягом із плану переміщення та супровідним листом.
В подальшому, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2023 року №363, позивача було звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Командуванням військової частини в межах своєї компетенції вжито всіх необхідних заходів спрямованих на захист прав та інтересів військовослужбовця.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що повідомити про результати розгляду рапорту від 15.07.2023 року командир військової частини НОМЕР_1 не міг через те, що позивач з 29.07.2023 року самовільно залишив розташування військової частини, а також командиром військової частини НОМЕР_1 були здійснені всі заходи щодо реалізації цього рішення щодо спрямування документів для узгодження до ІНФОРМАЦІЯ_1 (матеріали перебувають у справі).
Також, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що рапорт позивача від 30.08.2023 року був поданий із порушенням Статуту Збройних Сил України, тому в даному випадку в діях командира військової частини НОМЕР_1 відсутня протиправна бездіяльність.
Як вже було вище зазначено, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Отже, на момент подання рапортів, позивач не виконував обов'язків військової служби, а посилання позивача на статті 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та інші нормативно-правові акти, що стосуються порядку проходження військової служби в даному випадку є недоречними, так як ці норми регулюють порядок звернення, проходження (переміщення, звільнення тощо) військовослужбовців на момент виконання ними обов'язків військової служби.
Також, колегія суддів встановила, що позивач залишив в/ч НОМЕР_1 та вибув за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі позивач вказує, що вибув на лікування у зв'язку з погіршенням стану свого здоров'я, разом з тим, колегія суддів наголошує, що військова служба є службою особливого характеру та її порядок чітко визначений відповідними нормативно-правовими актами, зокрема, порядок вибуття на стаціонарне лікування.
Таким чином, у зв'язку з тим, що позивач самовільно залишив тимчасове місце розташування військової частини, командуванням частини було вжито ряд заходів, передбачених чинним законодавством.
При цьому, слід звернути увагу, що згідно пункту 15 Розділу І наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» грошове забезпечення не виплачується, зокрема, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
У зв'язку з тим, що позивач самовільно вибув з розташування підрозділу, наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 24.08.2023 було припинено всі види виплат забезпечення з часу відсутності на службі без поважних причин.
Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №363 від 23.12.2023 позивача було звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження Командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України з 23 грудня 2023 року та на термін перебування у розпорядженні залишається на утримані у списках особового складу в/ч НОМЕР_1 згідно підпункт 14 пункту 116 Положення № 1153/2008, а тому Військова частина НОМЕР_1 діяла в спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Таким чином, доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на адміністративний позов, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 04.07.2024 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька