18 червня 2024 року м.Дніпросправа № 160/1923/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №160/1923/24 (суддя Єфанова О.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в письмовому провадженні) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в надані на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Із рішенням суду не погодився позивач, ним була подана апеляційна скарга. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів, позивач просить скасувати оскаржене ним рішення та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування скарги позивач зазначає, що він є єдиною особою, яка може надавати постійний догляд своїй матері, у зв'язку з чим і звернувся до відповідача з приводу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідач надав відповідь, якою відмовив у наданні відстрочки від мобілізації позивачу, зазначивши, що процес розгляду питання щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації розпочинається після написання відповідної і подання особисто ОСОБА_1 відповідної заяви, разом із пред'явленням для перевірки оригіналів документів та надання копій цих підтверджуючих відповідні обставини документів. Ним було надано достатньо доказів для прийняття відповідачем відповідного рішення, чого останній не зробив. Наполягає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, що призвело до винесення незаконного рішення.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві стверджує, що погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд повно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального права. На думку відповідача відсутні підстави для скасування законного рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач має матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно висновку ЛКК від 13.12.2023 року ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (а.с. 36).
Відповідно до висновку про стан здоров'я громадянина, який бажає стати опікуном від 25.12.2023 року, ОСОБА_1 може бути опікуном та здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
02.01.2024 року було направлено адвокатський запит разом із заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Листом від 11.01.2024 року № 318 ІНФОРМАЦІЯ_6 надано відповідь, якою відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с. 44).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не надання позивачу відстрочки від призову на військову службу, останній звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, проте з інших, ніж суд визначив підстав, враховуючи наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини 7 статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ (надалі, також - Закон №389) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 та триває по теперішній час.
Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань”, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-XII (надалі, також - Закон №3543-XII).
Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань,
Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи прихованою.
Також абзацом 5 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Позивач вважає, що має право на відстрочку від призову під час мобілізації за сімейними обставинами, у зв'язку із здійсненням постійного догляду за своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Так, статтею 23 Закону №3543-XII врегульовано правовідносини щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, відповідно до пункту 9 частини 1 цієї статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Обґрунтовуючи необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком ЛКК закладу охорони здоров'я від 13.12.2023 року. У цьому документі вказано про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Щодо допустимості висновку ЛКК для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю військовослужбовця та надання йому відстрочки від призову на військову службу відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317.
Підпунктом 1 п. 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, механізм організації роботи та діяльності центральної лікарсько-консультативної комісії Міністерства охорони здоров'я України визначає Положення про центральну лікарсько-консультативну комісію Міністерства охорони здоров'я України, яке затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.04.2014 року №284 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Положення комісія МОЗ:
- розглядає правомірність прийнятих центральними комісіями рішень щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасних випадків на виробництві, дітям-інвалідам при встановленні ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності;
- розглядає складні та спірні питання щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасного випадку на виробництві, дітям-інвалідам з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності;
- аналізує обсяги реабілітаційних заходів, строки їх проведення, повноту та ефективність виконання індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда (далі - ІПР);
- коригує у разі необхідності ІПР.
Згідно з пунктом 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Тобто, з урахуванням наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, можливо стверджувати, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 814/76/16.
Так, відповідно до абз. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 “Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу”, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь того висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за матір'ю, не надав.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідач не приймав.
Відповідь, що міститься в матеріалах справи (а.с.44-45), ІНФОРМАЦІЯ_3 надав на адвокатський запит, а не на заяву позивача. У цій відповіді зазначено, що процес розгляду заяви розпочинається після написання і подання особисто ОСОБА_1 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пп. 8 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, а також надавати документи , що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач доказів звернення до відповідача особисто із заявою про надання відстрочки та з пакетом документів, що підлягають оцінці та перевірці, які є підставою для подання такої заяви, суду не надав. Така заява долучалася лише до адвокатського запиту, який і розглядався відповідачем, та саме на запит і давалася відповідь. До того ж, у відповіді не йдеться про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про надання відстрочки у призові, оскільки не оцінювалися докази, що були долучені саме адвокатом до адвокатського запиту.
Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, і на той факт, що відповідачем не приймалося рішення за заявою позивача, при цьому вдався до оцінки доказів, що подані адвокатом до адвокатського запиту та до матеріалів справи, та вирішив питання чи має право позивач на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що, на думку колегії суддів є передчасним.
В той же час, є вірним рішення суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача з урахуванням встановлених обставин, та за відсутності з боку відповідача протиправних дій по відношенню до позивача.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи, наведені у апеляційній скарзі, оскільки всі вони стосуються права позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. За відсутності ж відмови компетентного органу у наданні такої відстрочки з наведенням підстав для відмови, є передчасним аналізувати і докази, на які посилається позивач.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів не встановила підстав для скасування оскарженого рішення та ухвалення нового у справі, проте вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскарженого позивачем рішення через невідповідність висновків суду встановленим обставинам у справі.
Розподіл судових витрат з урахуванням вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.311, п.2 ч.1 ст.315, ст. 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Змінити мотивувальну частину рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №160/1923/24, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі № 160/1923/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак