03 липня 2024 р. Справа № 520/3366/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 14.03.24 по справі № 520/3366/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, ( далі по тексту - ГУ ДПС в Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 0024074-2405-2030, прийняте ГУ ДПС у Харківській області стосовно ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) в частині податкового зобов'язання у розмірі 54384,12 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Харківській області (ідентифікаційний код ВП юридичної особи: 43983495) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, оскільки нарахування податку на належну ОСОБА_1 нежитлову будівлю має здійснюватися не по ставці 0,5% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. для класу будівель 1211 «будівлі готельні», класу 1212 «інші будівлі для тимчасового проживання», класу 1220 «будівлі офісні», яка протиправно застосована контролюючим органом, а по ставці 0,01% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. для класу будівель 1271 «будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», «будівлі для тваринництва», як визначено у Додатку 2 до рішення Вільшанської селищної ради від 18.12.2019 ХLIII VII скликання «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з 2020 року на території Вільшанської селищної ради» (далі по тексту - Рішення ВСР від 18.12.2019).
З посиланням на Технічний паспорт на нежитлову будівлю від 17.08.2010 на нежитлову будівлю літ. «А-1» та на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений та введений в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 (далі по тексту - ДК 018-2000), наголошувала, що спірна будівля, а саме ферма, віднесена до класу 1271 «будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», зокрема до коду 1271.1 «будівлі для тваринництва». Наведене додатково підтверджується Експертним висновком, виданим ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві» АС8 № 2402903 від 29.01.2024, який є розробником ДК 018-2000 та уповноважений давати роз'яснення та висновки стосовно класифікації будівель за ДК 018:2000.
З огляду на викладене, безпідставне застосування відповідачем при прийнятті оскаржуваного ППР ставки податку у розмірі 0,5% від МЗП призвело до неправомірного збільшення позивачу належного до сплати розміру податкового зобов'язання із 1109,88 грн до 55494,00 грн, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи наявність документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Харківській області понесені витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8000,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 у справі № 520/3366/24 позов - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 03.03.2023р. №0024074-2405-2030 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі - 54.384,12 тгрн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 2.000 (дві тисячі) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на викладення судом висновків, які не відповідають обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 у справі № 520/3366/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про залишення судом першої інстанції поза увагою того факту, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 03.03.2023 (дата винесення оскаржуваного ППР) відсутня інформація про технічні характеристики нежитлової нерухомості, зокрема не визначено підтип нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на праві власності, тобто платником не проведено процедуру внесення змін до реєстраційних даних у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі по тексту - Закон № 1952-IV) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) (далі по тексту - Порядок № 1127), а відтак, податковому органу на момент винесення спірного ППР ніяким чином не могло бути відомо про визначення підтипу нежитлової будівлі.
Проінформував, що податок був нарахований на підставі рішення ХLIII сесії Вільшанської селищної ради VII скликання від 18.12.2019 «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно та встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 2020 року на території Вільшанської селищної ради» та була застосована ставка податку 0,5% від мінімальної заробітної плати. З огляду на положення п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, якими визначено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або, та оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності, однак наданий позивачем до позовної заяви технічний паспорт з реєстраційним номером ТІ01:8600-8292-1268-9868 (інвентаризаційна справа № 3419) виготовлений лише 20.10.2023, що унеможливлює застосування іншої процентної ставки.
Звернув увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.06.2023 у справі № 520/342/21, відповідно до якої у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення, а попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Заперечував проти стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, як таких, що є необґрунтованими та непропорційними до предмета спору.
З посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постановах у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020 стверджував, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Крім того, подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
Позивач у надісланому до суду відзиві просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне і обґрунтоване.
Заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, наполягала, що не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення належної позивачу нежитлової будівлі, не спростовують обов'язку відповідача за відсутності такої інформації вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку.
Звернула увагу, що на момент прийняття оскаржуваного рішення у відповідача в розпорядженні була наявна інформація із Технічного паспорту від 17.08.2010, відповідно до якого нежитлова будівля літ. «А-1» у розділі експлікація приміщень містить призначення - корівник.
Щодо належного розміру ставки податку у розмірі 0,01% проінформувала, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 819/2191/17 у подібних правовідносинах зробив висновок, що при визначенні об'єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, а відтак, враховуючи те, що за змістом ДК -18:2000 нежитлова будівля (ферма) віднесена до класу 1271 «будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», а саме до коду 1271.1 «будівлі для тваринництва», стверджувала про наявність підстав для скасування спірного ППР.
Інші доводи дублюють зміст позовної заяви.
У порядку ст. 139 КАС України заявлено про намір стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що за договором купівлі - продажу від 09.02.2018 позивачем було придбано у власність нежитлову будівлю літ «А-1» загальною площею 1.849,8 кв. м. за адресою : АДРЕСА_2 (далі за текстом - Об'єкт).
09.02.2018 р. до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено запис про право власності позивача на вказану нежитлову будівлю.
Згідно з технічним паспортом на виробничий будинок від 17.08.2010 р. основною складовою Об'єкту є приміщення корівника площею 1.700,50 кв. м.
Згідно з технічним паспортом на виробничий будинок від 20.10.2023 р. основною складовою Об'єкту є приміщення корівника площею 1.700,50 кв. м.
Відповідно до Додатку № 2 до рішення Вільшанської селищної ради від 18.12.2019 р. ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за будівлі для тваринництва складає 0,01 % мінімальної заробітної плати за 1 кв. м для фізичних осіб.
03.03.2023 ГУ ДПС у Харківській області відносно нерухомого майна позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 24074-2405-2030 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 р. у розмірі 55.494,00 грн.
Судом з додаткових пояснень відповідача від 13.03.2024 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області» встановлено, що Вільшанська селищна рада Дергачівського району Харківської області функціонувала до приєднання територіальної громади смт. Вільшани Дергачівського району Харківської області до територіальної громади смт. Солоницівка Харківського району Харківської області, а відтак, на територію колишньої територіальної громади смт. Вільшани Дергачівського району Харківської області почала поширюватись юрисдикція Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області.
Рішенням ХLIII сесії Вільшанської селищної ради Дергачівського району Харківської області VII скликання від 18.12.2019 "Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно та встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 2020 року на території Вільшанської селищної ради» встановлено ставки та пільги зі сплати вказаного податку на території Вільшанської селищної ради.
Рішенням XLIV сесії Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VII скликання від 29.18.2018 № 12 «Про застосування ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з 01 січня 2019 року» встановлено ставки та пільги зі сплати з вказаного податку на території Солоницівської селищної ради.
Перше рішення ХVII сесії VIIІ скликання Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельною ділянки на території Солоницівської селищної ради на 2022 рік», яке поширювалося на територію колишньої територіальної громади смт. Вільшани Дергачівського району Харківської області, було прийнято 14.07.2021 за № 08 та підлягало застосуванню з 01.01.2022.
Не погодившись із винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням в частині визначення суми податку, виходячи зі ставки 0,5% МЗП, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що при його прийнятті відповідачем не враховано рішення ВСР від 18.12.2019, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за будівлі для тваринництва у розмірі 0,01% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. для фізичних осіб. Доказів втрати чинності цим рішенням станом на 01.01.2021 відповідач не надав.
Беручи до уваги, що за змістом рішення ВСР від 18.12.2019 ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2021 році за об'єкти нерухомого майна - будівлі чи приміщення у розмірі - 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості справляється виключно з таких категорій об'єктів нерухомого майна як: готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани, бари, туристичні бази та гірські притулки, дитячі та сімейні табори відпочинку, центри та будинки відпочинку, інші будівлі для тимчасового проживання, будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств, будівлі для конторських та адміністративних цілей, та не надання відповідачем доказів віднесення належної позивачу на праві власності нежитлової будівлі саме до перелічених категорій, судом визнано протиправним застосування контролюючим органом ставки податку у розмірі 0,5% МЗП.
Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вважаючи нескладним даний спір, з огляду на те, що причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття будь-яких додаткових інтелектуальних чи фізичних надзусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права, дійшов до переконання про те, що визначена вартість обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірною з обставинами даного конкретного спору. Також судом взято до уваги, що спір був віднесений до малозначних, а справа слухалась в порядку спрощеного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи викладене, зважаючи на надмірність заявленої суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, спираючись на досліджені докази, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, виходячи з того, що справа розглянута в порядку спрощеного провадження та не є складною, суд вважав, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу адвоката буде сума у розмірі 2.000,00грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі по тексту -ПК України).
Згідно з пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначенням, наведеним у ст.265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1п. 266.1 ст.2 61 ПК України).
Як встановлено положеннями пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом на підставі інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно було проведено нарахування податку на нерухоме майно ОСОБА_1 за 2021 рік по належному їй на праві власності об'єкту нерухомого майна, зокрема, за нежитлове приміщення, розташоване за адресою : АДРЕСА_2 , загальною площею 1849,8 кв. м.
При визначенні розміру спірного податку контролюючий орган керувався Рішенням ВСР від 18.12.2019.
Згідно з Додатком № 2 до рішення ВСР від 18.12.2019 (а.с. 49-54) ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 кв. метр встановлюються у відсотках до мінімальної заробітної плати, за 1 кв. м. бази оподаткування.
Колегією суддів встановлено, що за змістом Додатку № 2 до рішення ВСР від 18.12.2019 встановлено наступні ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості для фізичних осіб:
- будівлі нежитлові: готелі, ресторани та подібні будівлі, будівлі готельні, будівлі офісні - 0,5%;
- будівлі торговельні, будівлі транспорту та засобів зв'язку: вокзали, аеровокзали, будівлі засобів зв'язку та пов'язані з ними будівлі, будівлі для публічних виступів - 0,2%;
- будівлі промислові та склади, резервуари, силоси та склади, зали спортивні, будівлі для культової та релігійної діяльності, будівлі лазень та пралень - 0,1%;
- будівлі нежитлові інші, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, в тому числі будівлі для тваринництва - 0,01%.
З наведеного слідує, що ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Згідно з абзацом 7 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено та введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.
Класифікатор забезпечує уніфікацію об'єктів нерухомості за функціональним призначенням та містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою.
Визначення належності об'єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об'єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з якими:
- споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт;
- будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів;
- інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі нежитлові інші (127) включають в себе зокрема будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства 1271, до яких, в тому числі віднесено клас:
- будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо;
1271.1 Будівлі для тваринництва.
Колегія суддів зазначає, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.
Позивач стверджує, що належна йому на праві власності нежитлова нерухомість відноситься до будівель нежитлових інших (1271.1 Будівлі для тваринництва), ставка податку у розумінні рішення ВСР № 18.12.2019 за які встановлена на рівні 0,01%.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав (а.с. 21) відомості щодо цільового призначення нежитлових будівель відсутні, у графі «Тип об'єкта» зазначено будівля, нежитлова будівля (ферма) літ. «А-1», об'єкт житлової нерухомості, без конкретизації приналежності.
При цьому, позивачем на підтвердження відповідності спірної нерухомості класу 1271.1 Будівлі для тваринництва додано до матеріалів справи технічний паспорт на спірну нерухомість, при дослідженні якого можливо класифікувати функціональне призначення нерухомого об'єкту, щодо якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до експлікації до технічного паспорту на виробничий будинок - нежитлова будівля (коровник) літ. А-1 № 14 розташованого за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 23-31) загальною площею 1963,3 кв.м., останній складається із корівника, а також містить в собі коридор, кладову, підсобні приміщення та кабінет.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний об'єкт нерухомості за своїми технічними характеристиками відповідно до ДК 018-2000 відноситься до класу 1271 будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо, підклас 1271.1 Будівлі для тваринництва.
При цьому, апелянт заперечував проти врахування наявного в матеріалах справи технічного паспорту з реєстраційним номером ТІ01:8600-8292-1268-9868 (інвентаризаційна справа № 3419), виготовленого станом на 20.10.2023, та зазначав про його неналежність, як доказу на підтвердження визначення функціонального призначення спірної будівлі, через те, що останній було складено вже після винесення спірного податкового повідомлення-рішення.
Разом з цим, з наявного в матеріалах справи технічного паспорту від 17.08.2010, де замовником слугував попередній власник нежитлової будівлі ОСОБА_3 , вбачається, що у розділі «експлікація приміщень» визначено призначення приміщення - корівник.
Крім того, позивачем на підтвердження того факту, що спірне нежитлове приміщення не відносяться до будівель готельних та офісних, також надано до матеріалів справи експертний висновок АС8 № 2402903, зі змісту якого колегією суддів встановлено, що ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» підтверджено вірність здійсненої фізичною особою ОСОБА_1 класифікації об'єктів нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 - нежитлова будівля (ферма) - код ДКБС 1271.1, функціональне призначення - корівник.
За викладених обставин, враховуючи встановлені під час розгляду справи технічні характеристики спірної нерухомості, колегія суддів вважає, що при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган мав застосовувати ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 0,01 %, встановленому рішенням ВСР № 18.12.2019 для «будівель нежитлових інших» - будівлі для тваринництва - 0,01%.
Разом з цим, з наявного в матеріалах справи розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки вбачається, що контролюючим органом застосовано ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності ОСОБА_4 у розмірі 0,5%. При цьому, обрання такої ставки податку було зумовлено тим, що ГУ ДПС в Харківській області вважало, що нежитлова нерухомість позивача відноситься до офісних будівель.
Колегія суддів зазначає, що таких висновків відповідач дійшов виключно на підставі того, що у Державному реєстрі речових прав відсутня інформація про технічні характеристики нежитлової будівлі, а саме не визначено підтип нерухомого майна.
Разом з цим, колегія суддів наголошує, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, відповідачем не спростовано можливість встановлення приналежності будівлі до того чи іншого класу на підставі Технічного паспорту від 17.08.2010.
До того ж, не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення належної позивачу нежитлової будівлі, не наділяють його правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування визначати будь-яку ставку податку.
Отже, ГУ ДПС в Харківській області необґрунтовано кваліфіковано нежитлову власність позивача в якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 0,5% як для офісних будівель, у той час як до вказаних будівель повинна застосовуватися ставка податку у 2021 році як для «інших будівель» 0,01%.
Щодо посилань ГУ ДПС в Харківській області на невиконання позивачем обов'язку щодо звірки даних, суд зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов'язковим порядком досудового врегулювання спору та жодним чином не нівелює висновок суду про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Водночас, відповідачем не надано до матеріалів справи документів, які б підтверджували обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі, як офісної будівлі. Крім того, за відсутності такої інформації, контролюючий орган мав вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, а не на власний розсуд, без законного на те обґрунтування довільно визначати ставку податку.
Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об'єкту нерухомого майна (належного позивачу нежитлового приміщення) у розмірі 0,5% контролюючим органом ані до суду першої ані апеляційної інстанції не надано.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права
У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. А тому, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті4 Податкового кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 822/2687/17.
Верховний Суд в даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В силу ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач правомірності свого рішення належним чином не довів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 0024074-2405-2030 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже, наявні підстави для його скасування.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України).
З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Нормами ст. 19 цього Закону регламентовано такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до суду першої інстанції було подано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 29.01.2024, додаткову угоду до договору про надання правової (правничої) допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю серії ДН №5289, ордер, акт наданих послуг (правової допомоги) № 0024074 від 06.02.2024 на фіксовану суму гонорару у розмірі - 8.000,00 грн, детальний опис наданих послуг (правової допомоги) від 06.02.2024.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатських бюро «Валентина Шафоростова» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 29.01.2024, за змістом п. 1.1 якого клієнт дає доручення, а бюро зобов'язується за дорученням клієнта надавати йому правову допомогу у формі представництва інтересів, захисту та інших видів правової допомоги при розгляді судами загальних юрисдикцій всіх інстанцій справ за участі клієнта.
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору доручення, передбачене п. 1.1 договору може включати в себе здійснення попереднього ознайомлення з документами наданими клієнтом, аналіз положень законодавства, аналіз актуальної судової практики у подібних правовідносинах, формування та узгодження з клієнтом правової позиції, правова допомога свідку, підготовку процесуальних документів, у тому числі заяв, клопотань, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань у справах (провадженнях) за участю клієнта, підготовку справи (провадження) до розгляду, збір доказів, збір документів, представництво інтересів у судових справах за участю клієнта, подавати виконавчі документи до примусового виконання, а також інші необхідні види правової допомоги.
Згідно із п. 2.1, 2.3 вказаного договору, за виконання бюро доручення сплачується гонорар у розмірі та строки визначені Додатковою угодою до цього Договору.
Сторони мають право скласти Акт наданих послуг (правової допомоги) із зазначенням детального опису наданих послуг (надання правової допомоги).
За змістом додаткової угоди від 29.01.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 0024074 від 29.01.2024 клієнт надав, а бюро прийняло до виконання доручення Клієнта про правову допомогу у вигляді підготови та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 24074-2405-2030, у тому числі зібрати докази та подати адвокатські запити.
Відповідно до п. 1.3 вказаної додаткової угоди, сторони погодили, що усього розмір фіксованого гонорару та витрат бюро, у тому числі, але не виключно податкові витрати, поштові витрати, банківські витрати за виконання доручення визначеного у п. 1.1 додаткової угоди складає 8000,00 грн, який підлягає сплаті протягом 1 (одного) місяця з дня набрання законної сили рішенням суду про задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 24074-2405-2030.
Згідно із актом наданих послуг (правової допомоги) № 0024074 від 06.02.2024 клієнт прийняв, а бюро належним чином надало на виконання доручення клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 24074-2405-2030, у тому числі зібрано докази та подано адвокатські запити.
Детальним описом наданих послуг (правової допомоги) в порядку вимог частини 4 статті 134 КАС України від 06.02.2024 визначено, що станом на 06.02.2024 бюро надало на виконання доручення клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 24074-2405-2030, у тому числі зібрано докази та подано адвокатські запити.
Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм ч.ч. 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.5 ст. 134 КАС України.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, надаючи оцінку обґрунтованості визначеному до стягнення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн, колегія суддів вважає, що підстав для зменшення визначеної судом вказаної суми не має.
При цьому, матеріалами справи підтверджено факт складення та подання представником позивача позовної заяви, а відтак, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн підлягають стягненню з відповідача.
Суд апеляційної інстанції враховує, що всі доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, яким, судом першої інстанції надана вичерпна, однозначна та обґрунтована оцінка. При цьому, відповідачем не вказано розміру витрат на правничу допомогу, які б вважались обґрунтованими, а також не наведено додаткових переконливих аргументів, які б дійсно свідчили про неспівмірність визначеної судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що відображено в акті виконаних робіт, а також результати апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів дійшла не вбачає підстав для зменшення визначеної судом першої інстанції сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн з огляду на обсяг виконаної адвокатом роботи та відсутність відповідних пояснень та розрахунків з боку апелянта, якими б доводилась її неспівмірність, непропорційність або документальна непідтвердженість.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 по справі № 520/3366/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова О.А. Спаскін