04 липня 2024 р. Справа № 520/2039/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 28.03.24 у справі №520/2039/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту також - відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження військової служби з 29.01.2020 рік по 27.09.2023 рік з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 рік по 31.12.2020 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 рік, з 01.01.2021 рік по 31.12.2021 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 рік, з 01.01.2022 рік по 31.12.2022 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 рік, з 01.01.2023 рік по 27.09.2023 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 рік по 31.12.2020 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Військова частину НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 року у даній справі в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 рік по 31.12.2020 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам даної справи. Відтак, вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 року є безпідставним, необґрунтованим та підлягає скасуванню. Посилається на приписи ст.122 КАС України та на порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, а саме те, що останній звернувся в січні 2024 року з вимогами щодо перерахунку щомісячного грошового забезпечення із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року. Вважає, що будь - якої вини чи протиправних дій з боку Військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було.
Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому не погоджуючись із доводами скарги відповідача, просив відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 року у даній справі залишити в силі.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України дана справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням наведеної вище норми КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 28 грудня 2019 року по 27 вересня 2023 року на посаді головного сержанта роти охорони.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №269 від 27 вересня 2023 року позивач звільнений з військової служби.
На звернення уповноваженого представника позивача листом №4769 від 15.12.2023 військова частина НОМЕР_1 надала копії наказів, довідки про нараховані суми грошової допомоги та грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 за період 2020-2023 років.
Згідно довідки про доходи №748 від 14.12.2023 у Військовій частині НОМЕР_1 грошове забезпечення позивача розраховане, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 рік, що становить 1762,00 грн., а у період з 20.05.2023 - з розрахункової величини 1762 грн., яка визначена у пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 12.05.2023 № 481).
Відповідно до вказаної довідки про доходи за період січень 2020 - вересень 2023 позивач у листопаді 2021 року, грудні 2022 року отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а також у травні 2020 року, жовтні 2021 року, лютому 2022 року, травні 2023 року - грошову допомогу на оздоровлення.
Позивач зазначає, що грошове забезпечення за період його служби було неправильно розраховане відповідачем, оскільки для обчислення грошового забезпечення у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за основу мав бути взятий прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 рік, що становить 2027,00 грн., в період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 2270,00 грн., в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 2481,00 грн., в період з 01.01.2023 по 27.09.2023 - 2684,00 грн.
Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті йому щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження військової служби з 29.01.2020 рік по 27.09.2023 рік з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням протиправними, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню за період по 19.05.2023 включно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Приписами частин другої четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14.
В подальшому пункт 4 цього нормативно - правового акту було викладено у редакції пункту 6 Постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, згідно з Постановою №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” від 21 лютого 2018 року № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”.
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Водночас, Законом України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон №2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови №704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі по тексту - Закон №294-IX), Закон України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі по тексту - Закон №1082-IX), Закон України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (далі по тексту - Закон №1928-IX), Закон України від 03.11.2022 року №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі по тексту - Закон №2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів №294-ІХ, №1082-IX та №1928-ІХ, №2710-IX (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Наведене вище узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.06.2023 у справі №160/14974/21.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 10.01.2023 у справі № 440/1185/21.
Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Колегія суддів звертає увагу, що у наведених вище постановах Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, в даному випадку у спірних правовідносинах посадовий оклад та оклад за військовим званням підлягали обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки інші види грошового забезпечення, як щомісячні основні, щомісячні додаткові , так і такі як грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, обраховуються, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, позовні вимоги щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року при обрахунку вказаних видів грошового забезпечення є обґрунтованими.
Окрім того, колегія суддів враховує, що 20.05.2023 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, згідно пункту 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", викладено абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Підсумовуючи наведене вище, з урахуванням вимог ст.308 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованими та правильними висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 рік по 31.12.2020 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Доводи апеляційної скарги про те, що будь - якої вини чи протиправних дій з боку Військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не узгоджуються із висновками суду у даній справі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачеві було здійснено усі виплати, передбачені чинним законодавством України та визначені наказами командира Військової частини НОМЕР_1 не спростовують протиправності дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, враховуючи норму ст.308 КАС України, не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Позивачем не було оскаржено рішення суду в цій частині.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги на порушення позивачем, передбаченого ст.122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, а саме те, що останній звернувся в січні 2024 року з вимогами щодо перерахунку щомісячного грошового забезпечення із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч.1, 2,3, 5 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.1 та ч.2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23, суд зазначив, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, Законом України від 30.03.2020 №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651).
Строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 17.08.2023 року у справі №380/14039/2 та від 08.11.2023 року у справі №380/8154/23.
В такому випадку обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається з наступного дня після припинення дії карантину.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою 23.01.2024 року.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 02.08.2023 року у справі №380/17776/22 до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21.
При цьому, позивач зазначає, що інформацію про нараховані суми грошового забезпечення та інформацію про неправомірність нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження військової служби дізнався лише після отримання відповідної інформації та документів на адвокатський запит свого представника, а саме із листа №4769 від 15.12.2023 року Військової частини НОМЕР_1 (а.с.19), який, як зазначає скаржник отриманий ним 28.12.2023 року.
Згідно із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім того, колегія суддів враховує, що відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 22.01.2024 року №537 Позивач в період з 14.10.2023 по 29.12.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України (а.с.30).
Відтак, дослідивши матеріали даної справи, колегія суддів вважає, що відсутні обґрунтовані підстави для висновку щодо пропущення позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст.122 КАС України.
З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів зазначає, що врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі №520/2039/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко