04 липня 2024 р. Справа № 440/15423/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, повний текст складено 24.04.24 по справі № 440/15423/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної гвардії України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просить суд про: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Національної гвардії України, оформленого протоколом комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014, від 30.06.2023 №570/975, щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби; зобов'язання Головного управління Національної гвардії України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому 24.01.2023 II групи інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби, на підставі поданої заяви та документів від 20.04.2023 у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 року та направити справу на новий розгляд. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що тримісячний строк на реалізацію права на отримання одноразової грошової допомоги застосовується лише до випадків установлення інвалідності військовослужбовцю внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним строкової військової служби. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06.11.2018 року у справі №812/292/18, звертає увагу, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. Звертає увагу, що про неконституційність норм пункту 6 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII та Порядку №975 свідчить, зокрема, рішення КСУ №1-р(ІІ)2022 від 06.04.2022, яким розглянуте аналогічне обмеження терміну на реалізацію права на отримання одноразової грошової допомоги. Наголошує, що судом першої інстанції не з'ясовано та фактично не враховано обставин звернення до комісії МСЕК в більш пізній період.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.10.2022 №277 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини 13 жовтня 2022 року.
Харківським обласним центром медико-соціальної експертизи обласною МСЕК № 3 ОСОБА_1 з 24 січня 2023 року при первинному огляді було встановлено другу групу інвалідності внаслідок травми, поранення пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби (довідка від 07.02.2023 серії 12 ААВ №692575).
На цій підставі, позивачем у квітні 2023 року ініційоване питання про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з отримання інвалідності.
Розглянувши подані позивачем документи, комісія Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014 у протоколі №570/975 від 30.06.2023 виклала висновок щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки з дня виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 до дня встановлення йому при первинному огляді групи інвалідності минуло більше ніж три місяці.
Не погодившись із правомірністю мотивів відмови відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з військової служби 13.10.2022 року, а інвалідність встановлено після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, тому право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача не виникло.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 року №876-VII (далі по тексту - Закон №876-VII; в редакції, чинній на час спірних правовідносин) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
За приписами ч.1 ст.9 Закону №876-VII особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників.
Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.21 Закону №876-VII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та відносини у цій галузі врегульовані положеннями Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон №2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Приписами пункту 1 ст.16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з підпунктом 6 п.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
За приписами статті 16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Вищезазначеною нормою пункту 6 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ встановлений особливий порядок правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, тобто є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги таким особам, зокрема:
- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;
- визначений час настання інвалідності - при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві.
Верховний Суд у постановах від 20.11.2018 у справі №750/5074/17 та від 12.02.2019 у справі №816/1458/18 сформулював правовий висновок, згідно якого, пункт 6 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ для військовослужбовців строкової військової служби, військовозобов'язаних або резервістів, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право цих осіб на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві.
У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаних або резервістів, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві не виникає.
Відтак, вирішальним питанням в межах даної справи є своєчасність проходження позивачем МСЕК, тобто у строк не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби, оскільки саме вказана обставина є однією з умов для призначення та виплатити особі одноразової грошової допомоги.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив строкову військову службу та був звільнений зі строкової військової служби 13 жовтня 2022 року, а ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби, йому було встановлено 24 січня 2023 року.
Таким чином, від дати звільнення позивача зі строкової військової служби до дати встановлення йому інвалідності пройшло 3 місяці 11 днів, що перевищує визначений в п.6 ч. 2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ трьохмісячний строк встановлення інвалідності, протягом якого надано військовослужбовцю строкової військової служби право на отримання одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, судова колегія враховує той факт, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
За змістом статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Як зазначає позивач, після звільнення з військової служби він поїхав до міста Чугуєва по місцю своєї реєстрації та звернувся в лікарню, де йому треба було проходити медичну комісію для МСЕК, але ІНФОРМАЦІЯ_1 не надав це направлення без жодних пояснень. Звертає увагу, що через побратимів через 3-4 дні позивач дізнався, де видають направлення, отримав його і почав проходити медичну комісію для МСЕК. Стверджує, що пройшов медичну комісію за 2 дні, однак, лікар-травматолог затримував заключення і фактично виготовляв його 4 тижні, протягом яких позивач кожного разу приїздив до Чугуєва. Зауважує, що в спірний період місто Чугуїв та всю Харківську область активно обстрілювали, і незважаючи на те, що позивач і приїздив, і телефонував, однак йому вказували на те, що в повітряні тривоги лікарня не працює. Стверджує, що кількість повітряних тривог в період проходження позивачем МСЕК кожного дня досягала більше 10 тривог. Наголошує, що у зв'язку із обстрілами в лікарні було відсутнє світло, а також у зв'язку з обстрілами доїхати до м.Чугуїв в той час було проблематично. Зазначає, що надалі позивач отримав заключення комісії, зібрав документи і приїхав на огляд комісії МСЕК з пакетом документів, де йому було повідомлено, що вони працюють лише в прийомні дні - по вівторкам, так як перевантажені, в тому числі військовими, які мають складні та важкі поранення. Звертає увагу, що на наступний тиждень позивач прибув на МСЕК, де були прийняті його документи. Надалі позивачу знову виділили день приблизно через тиждень після того, щоб встановити ступінь втрати працездатності та присвоїти відповідну літеру. Вищенаведені обставини, за позицією позивача, призвели до пропуску трьохмісячного строку встановлення інвалідності з моменту звільнення з військової служби.
Суд враховує, що Чугуївська міська територіальна громада входила до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Колегія суддів зазначає, що обставини постійних обстрілів, повітряних тривог у м.Чугуїв та відключення світла могли унеможливити своєчасне виконання позивачем всіх етапів проходження медичної комісії і можуть бути підставою для висновку про відсутність вини в пропуску строків проходження медико-соціальної експертизи.
Суд акцентує увагу, що місто Чугуїв постійно знаходиться під ракетними та артилерійськими обстрілами. Відтак, з урахуванням того, що на території міста Чугуїв, починаючи з 24 лютого 2022 року, постійно велись активні бойові дії, що загрожували життю та здоров'ю цивільного населення, не своєчасне завершення позивачем медичних оглядів не може ставитися йому в провину, оскільки в першу чергу обумовлено необхідністю збереження власного життя.
Отже, в даному випадку в пріоритеті має бути безпека позивача, яка не може ставитися в залежність від необхідності своєчасного проходження медичної комісії за відсутності безпечних умов її проходження на території Харківської області.
Проаналізувавши доводи, зазначені позивачем щодо стану його здоров'я та процедури проходження медико-соціальної експертної комісії в умовах постійних обстрілів та повітряних тривог у м.Чугуїв, яке у спірний період входило до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, враховуючи, що пропущений строк не є значним (11 днів), направленість дій позивача, колегія суддів доходить висновку про наявність поважних причин, що зумовили встановлення позивачу ІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби, після спливу трьохмісячного строку після його звільнення з військової служби, що свідчить про протиправність рішення відповідача від 30.06.2023 №570/975 щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав пропуску трьохмісячного строку з моменту звільнення з військової служби.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи, що відмова відповідача у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби, зумовлена пропуском тримісячного строку з моменту звільнення з військової служби та встановлення інвалідності, і відповідачем не встановлювались інші обставини щодо наявності підстав для призначення одноразової грошової допомоги згідно заяви від 20.04.2023 та пакету документів, колегія суддів, з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за належне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Національної гвардії України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби, на підставі поданої заяви від 20.04.2023 та пакету документів, з урахуванням висновків суду.
За цим, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням наведеного, інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 по справі № 440/15423/23 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної гвардії України, оформлене протоколом комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014, від 30.06.2023 №570/975, щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням II групи інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби.
Зобов'язати Головне управління Національної гвардії України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби, на підставі поданої заяви від 20.04.2023 та пакету документів, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко