03 липня 2024 р. Справа № 520/23813/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 13.02.24 у справі № 520/23813/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Донецькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01.10.2021 по день фактичного розрахунку 30.08.2023;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01.10.2021 по день фактичного розрахунку 30.08.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали від 21.02.2024 про виправлення описки, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01.10.2021 по день фактичного розрахунку 30.08.2023.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців, починаючи з 01.10.2021 по 30.08.2023 в сумі 97 258,98 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції проігноровано те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Також зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 97 258,98 грн, оскільки такий складає 105 % від суми остаточного розрахунку при звільненні. Акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції не врахував пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, про що повідомляв відповідач.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом ГУНП в Донецькій області від 01.10.2021 за № 539 о/с, ОСОБА_1 звільнено з Національної поліції (за власним бажанням) на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», проте фактичний розрахунок з позивачем, усупереч правилам ст. 116 КЗпП України (на виконання судового рішення), відповідач здійснив 30.08.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі № 520/5415/22, зокрема, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за всі невикористані дні щорічної як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2021 роки у кількості 89 календарних днів та компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки у кількості 98 календарних днів.
26 червня 2023 року Другим апеляційним адміністративним судом винесено постанову у справі № 520/5415/22 за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, якою апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі № 520/5415/22 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 520/5415/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУНП в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
12.07.2023 ГУНП в Донецькій області листом № Л-44/26/08-2023 повідомило позивача про те, що на виконання судового рішення у справі № 520/5415/22 ГУНП в Донецькій області здійснено розрахунок потреби в коштах в сумі 92 262,06 грн та в подальшому перераховано на картковий рахунок 90 878,13 грн, а також про те, що відповідач не знаходить достатніх правових підстав для нарахування та виплати позивачу суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
На виконання судового рішення у справі № 520/5415/22 відповідачем 29.07.2023 виплачено на картковий рахунок позивача в АТ «Ощадбанк» грошові кошти в сумі 8 068,38 грн, що підтверджується випискою (довідкою) по рахунку ОСОБА_1 , 30.08.2023 - в сумі 82809,75 грн, що підтверджується випискою (довідкою) по рахунку ОСОБА_1 .
Крім того, у Наказі від 01.10.2021 за № 539 о/с зазначено: «Вважати невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 34 діб. Підстава: рапорти ОСОБА_1 від 14.09.2021.» Листом ГУНП в Донецькій області від 07.11.2022 за № 533/26/02-2022 та додатком до нього надана «Інформаційна довідка про потребу в коштах на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським» згідно з формою, затвердженою Наказом Національної поліції України від 19.06.2019 за № 589. У наданому додатку наведена сума про кошти на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (розрахована з наявних в ГУНП в Донецькій області відомостей щодо грошового забезпечення позивача).
27.10.2021 відповідачем на картковий рахунок позивача в АТ КБ «ПриватБанк» нараховано (виплачено) компенсацію (розраховану з наявних в ГУНП в Донецькій області відомостей щодо грошового забезпечення позивача) за невикористану відпустку в році звільнення - 18 039,36 грн та 10.11.2021 нараховано (виплачено) одноразову грошову допомоги при звільненні ОСОБА_1 - 91 121,18 грн.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 01.10.2021 по 30.08.2023, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в сумі в сумі 97 258,98 грн, починаючи з 01.10.2021 по 30.08.2023.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Разом з цим колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
За цих обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України ґрунтуються на нормах закону.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи з 01.10.2021 по день фактичного розрахунку 30.08.2023, але не більш як за шість місяців.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 821/217/17 та від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 520/80/20.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати /надалі - Порядок N 100 у редакції, чинній на дату виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення/.
Пунктом 2 Порядку N 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За приписами п. 9 розділу І Порядку, затвердженого Наказом МВС України від 06.04.2016 за № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже, грошове забезпечення поліцейським виплачується саме за календарні, а не робочі дні.
Як убачається зі змісту довідки ГУНП в Донецькій області «Про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 отриманого за два повні місяці, що передували звільненню (РНОКПП НОМЕР_1 )» № 1965 від 29.12.2021 ОСОБА_1 встановлений на день звільнення, 01.10.2021, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 534,39 грн.
Тобто сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України (з 01.10.2021 по 30.08.2023, але не більше, ніж за шість місяців з огляду на вимоги статті 117 КЗпП України), становить 97 258,98 грн (182 календарних дні * 534,39 грн).
Водночас колегія суддів зазначає, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вказаній вище постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, суд убачає підстави для стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні в сумі 14 964,04 грн, керуючись такими мотивами.
Як вже зазначалося колегією суддів, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як убачається з матеріалів справи, виплачений розмір грошових коштів у якості остаточного розрахунку з позивачем при звільненні становить 201 422,60 грн (92 262,06 грн + 18 039,36 грн + 91 121,18 грн).
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, колегія суддів ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Беручи до уваги наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.
Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, колегія суддів зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що у період з 01.10.2021 по 30.08.2023 розмір середньозваженої облікової ставки НБУ становив 14,9% ((8,5%+9%+10%+25%+22%)/5) річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 201 422,60 грн, 14,9 % річних від цієї суми становитиме 30 011,97 грн, тобто 82,22 грн за день затримки розрахунку (30 011,97:365). Враховуючи, що загальний період затримки розрахунку не може становити більше, ніж шість місяців (182 дні), приблизний середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 14 964,04 грн (82,22 х182).
Отже, з огляду на розмір цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 14 964,04 грн, яка розрахована із врахуванням приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, колегія суддів, дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід ураховувати, визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшла висновку про відповідність суми 14 964,04 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
З огляду на зазначене суд першої інстанції необґрунтовано зобов'язав відповідача нарахувати і сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 97 258,98 грн.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, то колегія суддів зазначає, що остаточний розрахунок при звільненні позивачем здійснено 30.08.2023, з позовом позивач звернувся 30.08.2023, тобто з дотриманням передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, ураховуючи частину четверту статті 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області задовольнити частково.
Змінити абзац 3 резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 у справі № 520/23813/23 шляхом зміни, виклавши його в такій редакції:
«Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців, починаючи з 01.10.2021 по 30.08.2023 в сумі 14 964 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн 04 коп».
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 у справі № 520/23813/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк