04 липня 2024 р. Справа № 520/4737/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, повний текст складено 18.04.24 у справі №520/4737/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій, з урахуванням уточнення, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №205050005405 від 01.02.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 в загальний трудовий стаж період роботи: з 12.02.1985 по 31.01.1992 на посаді касира, додавши його до зарахованого Пенсійним фондом трудового стажу 18 роки 06 місяці 20 день, разом 25 років 06 місяць 10 днів, що дає право на призначення пенсії за віком та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з наступного дня після виповнення 63 років, а саме з 25 січня 2024 року.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення пенсії за віком. Однак, прийнятим за екстериторіальним принципом рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області №205050005405 від 01.02.2024 їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважає вказане рішення відповідача протиправним, що і стало підставою для звернення її з даним позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії №205050005405 від 01.02.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.01.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції ухвалити нове рішення суду, яким скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року у справі №520/4737/24, а позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 року полягає в порушеннях та неповному дослідженні судом при розгляді справи норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Висловлює незгоду із твердженням суду про те, що формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист, а також із твердженням останнього про те, що відсутність акту перевірки довідки про заробітну плату не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань щодо призначення та перерахунку пенсії. Посилається на те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 03.01.2023 №37/0/2-23/41 та листа Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612/108210 за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантій прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, міжнародний договір, а саме Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення припинила свою дію для України 19.06.2023. Посилається на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 підлягає повному скасуванню.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України дана справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 25.01.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.01.2024 щодо призначення їй пенсії за віком, а також доданих до заяви документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення №205050005405 від 01.02.2024, яким позивачу відмовлено в призначенні такої пенсії.
В оспорюваному рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.02.1985 по 31.01.1992 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.1978, оскільки має місце виправлення в даті наказу про прийняття на роботу та відсутній акт перевірки довідки про заробітну плату за вищезазначений період.
Страховий стаж ОСОБА_1 становить 18 років 6 місяців 20 днів.
На підставі вищевикладеного, пенсійним органом зроблено висновок про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову їй в призначенні пенсії №205050005405 від 01.02.2024, звернулася до суду першої інстанції з позовною заявою.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії №205050005405 від 01.02.2024 є протиправним. Окрім того, з метою захисту прав, свобод, інтересів позивача суд першої інстанції вважав, що необхідним є зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.01.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі по тексту - Закон №1788-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Приписами ч.1 ст.9 Закону №1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058, починаючи з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Згідно ст.1, п.1 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Приписами статті 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).
Так, згідно п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведеного вище вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 за №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції 2.2 №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом п.2.3 Інструкції №58 встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п.2.4 №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п.2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Як встановлено з матеріалів даної справи, ОСОБА_1 оформлено трудову книжку серії НОМЕР_1 від 02.09.1978, яка міститься в матеріалах даної справи.
Згідно записів трудової книжки, позивач у період з 12.02.1985 по 31.01.1992 працювала в профспілковому комітеті Курганської птахофабрики на посаді касира.
Відповідно до запису №4 ОСОБА_1 12.02.1985 прийнята в профспілковий комітет Курганської птахофабрики на посаду касира, згідно з наказом №3 від 19.02.1985.
Відповідно до запису №5, 31.01.1992 ОСОБА_1 звільнена за переводом за п.5 ст.36 птахорадгоспу «Курганський», згідно рішення №448 від 24.12.1991 Балаклійського райвиконкому, на підставі Протоколу №37 від 29.01.1992.
Як встановлено з архівної довідки від 19.12.2023 №01-51/2061, в архівному фонді Курганської птахофабрики в особових рахунках працівників профкому є дані про заробітну плату ОСОБА_1 , з лютого 1985 року по грудень 1991 року позивачу була нарахована заробітна плата (а.с.15).
Також, в архівній довідці від 22.07.2020 №01-51/927 зазначено, що у період з лютого 1992 року по січень 1998 року позивачу також нараховувалася заробітна плата з птахорадгоспу « ОСОБА_2 » (а.с.16).
Колегія суддів звертає увагу, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.09.1978 зазначено, що з 12.02.1985 по 31.01.1991 позивач працювала в профспілковому комітеті Курганської птахофабрики на посаді касира.
В даті наказу про прийняття на роботу міститься виправлення.
При цьому, колегія суддів наголошує, що такі недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Не всі недоліки записів у документах, що підтверджують відповідний стаж можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у документах.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі №754/14898/15-а.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при виготовленні і заповненні документів.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (постанова Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а).
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, як і обов'язок внести виправлення у спосіб, передбачений законодавством.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Наявність сумнівів щодо запису в трудовій книжці може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до страхового стажу.
Проте, всупереч зазначеному, відповідач не звертався до відповідного підприємства для отримання інформації щодо заповнення трудової книжки позивача.
Так, у постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що " перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії".
Таким чином, відомості у трудовій книжці позивача містять в собі вичерпну інформацію, зокрема, про трудову діяльність позивача у період з 12.02.1985 по 31.01.1992 на посаді касира в профспілковому комітеті Курганської птахофабрики.
Отже, пенсійним органом протиправно та безпідставно не враховано записи №4 та №5 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.09.1978 при визначенні страхового стажу позивача.
Окрім того, щодо посилання в апеляційній скарзі на лист Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 №411/0/2-23-54, лист Міністерства соціальної політики України від 03.01.2023 №37/0/2-23/41 та лист Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612/108210 за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантій прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, міжнародний договір, а саме Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення припинила свою дію для України 19.06.2023, в контексті не взяття до уваги періоду роботи позивача згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.1978 з 12.02.1985 по 31.01.1992 на посаді касира в профспілковому комітеті Курганської птахофабрики до підрахунку загального страхового стажу, то колегія суддів відхиляє такі доводи, як необґрунтовані, оскільки з урахуванням матеріалів даної справи пенсійний орган помилково вважає, що цей період роботи стосувався роботи позивача на території рф.
Також, щодо незарахування пенсійним органом страхового стажу позивача за період 12.02.1985 по 31.01.1992 у зв'язку з відсутністю акту перевірки довідки про заробітну плату за цей період, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Тобто, у випадку наявності сумнівів з приводу наданих позивачем документів, пенсійний орган не був позбавлений встановленого законом права вчинити відповідні дії щодо проведення їх перевірки.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом для підтвердження достовірності видачі довідки про заробітну плату та інформації, яка міститься в ній, за період з лютого 1985 року по грудень 1991 року, не вчинено відповідних дій.
В даному випадку відсутність акту перевірки довідки про заробітну плату не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань щодо призначення його пенсії.
З огляду на наведене вище, а також беручи до уваги те, що подані позивачем довідки про заробітну плату №01-51/927 від 22.07.2020 та №01-51/2061 від 19.12.2023, видані Комунальним підприємством Балаклійської районної ради "Балаклійський районний трудовий архів", містять необхідні відомості про розмір заробітної плати позивача у визначені в них періоди, колегія суддів вважає, що пенсійним орган протиправно не враховував такі довідки при призначенні пенсії позивачу.
Отже, пенсійним органом було покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії на позивача.
Доводи апеляційної скарги, які стосуються незгоди відповідача із твердженням суду про те, що формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист, а також із твердженням останнього про те, що відсутність акту перевірки довідки про заробітну плату не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань щодо призначення та перерахунку пенсії, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та такі, що не узгоджуються із наведеними вище висновками суду.
Відповідно до п. п. 1, 3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що оспорюване рішення відповідача є протиправним, а відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії №205050005405 від 01.02.2024.
Надаючи правову оцінку зобов'язальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Визначення розміру пенсії та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ, суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.10.2019 у справі №804/3646/18 та від 21.12.2019 у справі №663/574/17.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Адміністративний суд не може перебирати на себе повноваження іншого державного органу щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше б порушувався принцип розподілу влади. Відтак, завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень (вчинення дій, допущення бездіяльності).
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи наведені вище висновки, а також те, що в даному випадку права позивача є порушеними відповідачем, але прийняття рішення на користь останнього щодо призначення пенсії за віком належить до повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.01.2024, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі №520/4737/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський