04 липня 2024 року справа №200/4446/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 р. у справі № 200/4446/23 (головуючий І інстанції Давиденко Т.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України ( далі-відповідач, ДКС), у якому просив: визнати протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати з Державного бюджету України компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк коштів, починаючи з 25 вересня 2021 року по 20 липня 2023 року; зобов'язати нарахувати та виплатити з Державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої у встановлений строк суми стягнення відповідно до виконавчого листа, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 22.06.2021 у справі №200/660/21-а.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року задоволено позов, а саме судом:
Визнав протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з Державного бюджету України компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк коштів за період з 25 вересня 2021 року по 20 липня 2023 року.
Зобов'язав Державну казначейську службу України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату з Державного бюджету України компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої у встановлений строк суми стягнення відповідно до виконавчого листа, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 22.06.2021 року у справі №200/660/21-а, за період з 25 вересня 2021 року по 20 липня 2023 року.
Стягнув з Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 858 грн. 88 коп.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмовити задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначено, що з аналізу Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, вбачається, що: компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується Казначейством; компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується Казначейством за заявами стягувачів, якщо боржником є державний орган; компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення про виплату компенсації; рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства.
Суд залишив поза увагою той факт, що позивач до Казначейства із заявою щодо нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів не звертався.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача 26.07.2023 було направлено адвокатський запит до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.
Проте, відповідно до приписів Закону про гарантії та Порядку № 845, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області не наділено повноваженнями щодо нарахування й виплати компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, про що орган Казначейства зазначив в листі від 01.08.2023 № 04-19-2315.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , є пенсіонером за віком.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій, стягнення заборгованості, а саме судом:
Визнано протиправною бездіяльність Бахмутсько_Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 вересня 2016 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року у сумі - 255 659 грн. 57 коп.
Стягнуто з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01 вересня 2016 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року у сумі - 255 659 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 57 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
22 червня 2021 року в адміністративній справі № 200/660/21-а, Донецьким окружним адміністративним судом, зокрема, було видано виконавчий лист по справі про стягнення з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01 вересня 2016 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року у сумі - 255 659 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 57 коп.
Після отримання виконавчого листа по справі його було пред'явлено 25.06.2021 до виконання в Управління ДКС України в м. Бахмуті Донецької області.
Листом Державної казначейської служби України в Донецькій області від 16.01.2023 №5-06-06/889 представник ОСОБА_1 повідомлений, що на час оголошення воєнного стану введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану”, виконавчий лист Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/660/21-а щодо стягнення з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 вересня 2016 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року у сумі 255 659,57 грн. обліковувався в Головному управлінні за бюджетною програмою КПКВ 3504040 “Забезпечення виконання рішення суду, що гарантовані державою”.
Одночасно з цим повідомлено, що судові рішення, виконавчі документи та інші супровідні документи, які перебували в Головному управлінні на виконанні на час оголошення воєнного стану, у тому числі виконавчий лист Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/660/21-а були знищені разом із приміщенням Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (м. Маріуполь) внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2023 року видано дублікат виконавчого листа в адміністративній справі № 200/660/21-а.
19.04.2023 дублікат виконавчого листа пред'явлено до примусового виконання.
20.07.2023 Управлінням перераховано грошові кошти в сумі 255659,57 грн. на банківський рахунок ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлює Закон № 4901-VI.
Згідно з частиною 2 статті 2 цього Закону, його дія не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
Частиною 1 статті 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до частин 2, 4 статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
За змістом частин 1 - 2 статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до пункту 2 Порядку №845, безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно з пунктами 47, 48 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
Відповідно до пункту 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Колегія суддів зазначає, що на територіальні органи Державної казначейської служби України покладено обов'язок виконати рішення суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а у разі неможливості виконання рішення суду протягом двох місяців, обов'язок виконати таке рішення має Державна казначейська служба України у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей шляхом безспірного списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень у порядку черговості надходження виконавчих документів.
Пунктом 50 Порядку № 845 визначено, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.
З метою забезпечення гарантій виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», законодавець визнав достатнім строк у три місяці для перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, і передбачив відповідальність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за порушення такого строку у вигляді виплати стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
При цьому, законодавством чітко передбачено, що виплаті компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів передує заява стягувача.
Матеріали справи свідчать та підтверджується скаржником, що представник позивача 26.07.2023 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області запитом.
На вказаний запит від представника позивача про нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, була отримання відповідь ГУ ДКС про відсутність підстав для нарахування компенсації, тобто ГУ ДКС, як територіальний орган Казначейства, прийняв заяву представника позивача, розглянув її та надав відповідь щодо відсутності підстав для її виконання.
Скаржник стверджує, що позивач до Казначейства із заявою щодо нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів не звертався, запит було направлено представником позивача до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, яке відповідно до приписів Закону та Порядку № 845, не наділено повноваженнями щодо нарахування й виплати компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, оскільки в даному випадку уповноваженим органом який розглядає вказане питання є Казначейство, проте, колегія суддів зазначає, що Закон та Порядок № 845 не визначає до якого орану особа звертається з відповідною заявою, до Казначейства або його територіального органу, вказані нормативні акти лише визначають, що Казначейство, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, нараховує компенсацію. Отже, на думку суду, вказана заява представника позивача, про яку йдеться мова у відповіді ГУ ДКС є належним доказом додержання позивачем своїх обов'язків. Крім того, як зазначалось вказана заява ГУ ДКС, як територіальний орган Казначейства, фактично була розглянута. При цьому, суд звертає увагу на те, що ГУ ДКС, як територіальний орган Казначейства, був зобов'язаний надіслати таку заяву (запит) за належністю до ДКС, проте таких дій не вчинив. На думку колегії суддів вказані скаржником обставини є суто формальні та з формальних мотивів, що свідчить про надмірний формалізм з боку скаржника.
Верховний Суд уже висловлював висновок щодо застосування Закону №4901-VI до спорів, що виникають унаслідок відмови в нарахуванні/виплаті компенсації за несвоєчасний перерахунок стягувачеві коштів на підставі рішення суду, резолютивна частина якого передбачає звернення стягнення на кошти Державного бюджету України, а не одного з суб'єктів, що перелічений у статті 2 Закону №4901-VI.
У постанові від 23 вересня 2020 року у справі №П/811/169/16 Верховний Суд зазначив, що механізм виплати коштів за судовими рішеннями, що передбачають стягнення з Державного бюджету України, розроблено з метою вчасного та безумовного виконання державою своїх зобов'язань щодо виконання рішень суду. Однією із таких гарантій є запровадження додаткової відповідальності за несвоєчасне виконання судових рішень у вигляді виплати компенсації, передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI. Це означає, що у разі порушення органом Казначейства строків виплат, що здійснюються за судовими рішеннями, що передбачають виплати за рахунок бюджетних асигнувань, стягувач має право на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виключенням є лише випадки, коли стягувачами за судовими рішеннями є організації, що фінансуються та утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №825/370/17 (за подібних підстав та предмету позову) дійшов висновків, що стаття 5 Закону №4901-VI передбачає обов'язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.
03 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №686/7081/21, у якій відступила від висновку щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у правовідносинах, що виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР, сформульованого у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що « у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення ».
Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає необґрунтованими аргументи ДКС про неправильне застосування судом норм Закону № 4901-VI.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії , заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).
Суд зазначає, що позивач, отримавши рішення місцевого суду про стягнення на його користь сум та пред'явивши це рішення, до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання.
Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Так, у справі ОСОБА_2 проти України (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Враховуючи наведене, суд вважає правомірними висновки суду першої інстанції стосовно наявності у позивача права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 5 Закону №4901-VI підтримана у постановах Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №820/3052/17, від 19.08.2020 у справі №826/7444/16, від 18.06.2019 у справі №806/2492/17, від 09.09.2019 у справі №809/713/17, від 19 грудня 2023 року у справі № 380/8020/22,від 29 лютого 2024 року у справі № 620/1788/21, від 16 травня 2024 року у справі №420/19078/23.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи в оскаржуваній частині, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права в цій частині, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення в оскаржуваній частині.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 р. у справі № 200/4446/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 р. у справі № 200/4446/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 04 липня 2024 року.
Суддя-доповідача Е.Г. Казначеєв
Суддя І.В. Геращенко
Суддя А.А. Блохін