04 липня 2024 року справа №200/1006/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 р. у справі №200/1006/24 (головуючий І інстанції Аляб'єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.10.2023 №056350012180 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 24.10.2023.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.10.2023 №056350012180 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 24.10.2023.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що Закон № 1058 є основним над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон № 1788 продовжує діяти одночасно з цим Законом. В іншій частині Закон № 1788 втратив чинність.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. № 2148-VIII (далі - Закон № 2148) внесено зміни до Законів № 1788 та № 1058, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років також передано в сферу застосування лише Закону № 1058.
Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Тобто, досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України особі необхідно було до 11.10.2017.
Оскільки позивачем не було досягнуто 50-річного віку станом на 11.10.2017, відповідно умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
04.10.2023 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Пенсійного фонду України про призначення їй пенсії за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 11.10.2023 № 056350012180 ОСОБА_1 , відмовлено в призначенні пенсії через недосягнення пенсійного віку передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058. В рішенні зазначено, що страховий стаж враховано повністю та складає 26 років 27 днів, пільговий стаж складає 18 років 5 місяців 22 дні. Вік заявниці 49 років 11 місяців 11 днів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
03.10.2017 прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” (Закон №2148-VIII), що доповнив Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Закон №1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: “На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.”
Відповідно до статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції, чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-XII, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (пункт 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, справа №560/12743/21 щодо якої є типовою, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, всупереч доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у цій справі слід застосувати саме норми Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV.
Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивачка досягла необхідного визначеного пунктом “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачці відповідач не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Суд зауважує, що позивачем не оскаржується рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.10.2023 №056350012180 в частині незарахування відповідачем до страхового та пільгового стажу певних періодів її трудової діяльності.
При цьому, питання наявності чи відсутності пільгового стажу не потребує доказування з огляду на те, що відповідач фактично визнає наявність у позивачки необхідного пільгового стажу в оскаржуваному рішенні.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, позивачка має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а висновки відповідача про відсутність у неї права на призначення пенсії є безпідставними.
Посилання на те, що Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року щодо застосування статті 13 Закону № 1788-XII впливає на призначення пенсії на пільгових умовах лише до вказаної дати, тобто до 11 жовтня 2017 року, помилкові оскільки, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 620/2852/20, від 17 грудня 2021 року у справі № 160/9272/20.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 24.10.2023.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 р. у справі №200/1006/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 р. у справі №200/1006/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 липня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Геращенко